01.12.2015 Справа № 920/672/15
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛЕВ-ГРУП”,
м. Білопілля Сумської області;
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “НОДИС”, м. Суми;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1, м. Глухів Сумської області;
про визнання недійсним договору
Головуючий суддя: Джепа Ю.А.,
Судді: Левченко П.І.,
ОСОБА_2
Представники сторін:
від позивача: не прибув;
від відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_4;
від третьої особи: не прибув;
При секретарі судового засідання Куриленко О.В.
Суть спору: позивач просить суд визнати недійсним договір позики № Д-2013-02 від 04.02.2013, укладений між ТОВ “НОДИС” та ТОВ “ЛЕВ-ГРУП”, посилаючись на наявність сумнівів у підписанні даного договору уповноваженою особою - колишнім директором ОСОБА_5, а також судові витрати, пов'язані з розглядом справи.
28.05.2015 представником відповідача надано заперечення на позов.
Ухвалою від 09.06.2015 суд залучив в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_1, що є цесіонарієм за договором відступлення права вимоги, заснованого на вищевказаному оспорюваному договорі позики № Д-2013-02 від 04.02.2013, що укладений нею 14.04.2015 з ТОВ “НОДИС”.
24.07.2015 представником позивача заявлене клопотання, в якому він просить суд призначити почеркознавчу експертизу, проведення якої доручити Сумському відділенню при Харківському науково-дослідному інституті судових експертиз ім. Бокаріуса Міністерства юстиції України. На вирішення експертизи поставити наступне питання: чи виконано підпис на першій та другій сторінці договору позики № Д-2013-02, укладеного 04.02.2013 між ТОВ “НОДИС” та ТОВ “ЛЕВ-ГРУП” в графі “Позичальник” ОСОБА_5?
23.09.2015 представником позивача для проведення почеркознавчої експертизи було надано: копію паспорта ОСОБА_5 з його особової справи на 2-х аркушах, завірену директором ТОВ “ЛЕВ-ГРУП” ОСОБА_6, накази по підприємству за період з 19.12.2012 по 02.04.2013 за підписом ОСОБА_7 в кількості 8 штук, оригінал договору поставки № 2014/0204 від 08.02.2014, укладеного між ТОВ “ЛЕВ-ГРУП” в особі директора ОСОБА_5 та ТОВ “Торгівельно-виробнича компанія “Слобода” та Специфікації № 1 до нього, а також оригінали Специфікацій до Договору № 01/02 від 15.02.2013, а саме: № 4 від 15.05.2013, № 5 від 25.07.2013, № 6 від 12.09.2013, № 7 від 01.11.2013, № 8 від 10.12.2013, всього документів на 18 аркушах.
Ухвалою від 28.07.2015 суд викликав ОСОБА_5 до суду для відібрання зразків особистого підпису.
Ухвала, направлена за адресою реєстрації місця проживання даної фізичної особи (проспект Ілліча, 25, м. Донецьк, 83003), не підлягає пересиланню на підставі офіційного листа Сумської дирекції УДППЗ “Укрпошта” від 16.09.2014 № 03-21-729, про що складено відповідний акт (а.с. 110). Ухвала, направлена за адресою ТОВ “ММК ТРЕЙД”, керівником якого, за повідомленими позивачем даними, є ОСОБА_5, вручено на цьому підприємстві за дорученням 05.08.2015 (а.с. 125), однак ОСОБА_5 до суду на виклик не з'явився.
Також 23.09.2015 подано заяву, в якій зазначено про те, що позивач вважає за можливе проведення почеркознавчої експертизи за наявною в матеріалах справи копією договору позики № Д-2013-02 від 04.02.2013 (об'єкту дослідження), без наявності оригіналу документа та без відібрання в суді експериментальних зразків підпису та почерку колишнього директора ТОВ “ЛЕВ-ГРУП” ОСОБА_5
Представник відповідача проти призначення почеркознавчої експертизи не заперечував, однак зауважив, що при призначенні та проведенні почеркознавчої експертизи повинно бути враховано, що жодна зі сторін не має оригіналу договору позики № Д-2013-02 від 04.02.2013, третя особа - ОСОБА_1 вимоги ухвал суду про надання оригіналу цього договору не виконала, тобто досліджується копія, виконана з копії документа, й перша завірена самім представником позивача.
Третя особа - ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, вимоги ухвал господарського суду про надання оригіналу договору позики № Д-2013-02 від 04.02.2013 не виконала, про час і місце судового засідання була повідомлена належним чином - за зареєстрованою адресою місця проживання згідно відомостей адресно-довідкового підрозділу ГУДМС, УДМС України в Сумській області (а.с. 99).
Ухвалою господарського суду Сумської області від 23.09.2015 провадження у справі № 920/672/15 було зупинено, в зв'язку з направленням матеріалів справи для проведення судової почеркознавчої експертизи до Сумського відділення Харківського НДІСЕ ім. Бокаріуса.
03.11.2015 господарським судом отримано повідомлення про неможливість надання висновку судової почеркознавчої експертизи № 1152 за відсутності оригіналу договору позики № Д-2013-02 від 04.02.2013 та у межах наданого порівняльного матеріалу.
04.11.2015 ухвалою господарського суду Сумської області провадження у справі було поновлено.
Представник позивача в дане судове засідання не прибув, проте надіслав клопотання, в якому просить суд призначити по справі судову почеркознавчу експертизу. В задоволенні даного клопотання суд відмовив, з огляду на наступне.
Позивачем вдруге подано клопотання про призначення експертизи б/н від 30.11.2015, в якому він просить суд призначити судову почеркознавчу експертизу та поставити перед експертом наступні питання: чи виконано підпис на першій та другій сторінці договору позики № Д-2013-02, укладеного 04.02.2013 між ТОВ «НОДИС» та ТОВ «ЛЕВ-ГРУП» в графі «Позичальник» ОСОБА_5.
Стаття 1 Закону України “Про судову експертизу” визначає, що судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.
Відповідно до статті 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі.
Відповідно до змін та доповнень, внесених Наказом Міністерства юстиції України № 1350/5 від 27.07.2015, пунктом 3.5 «Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень», затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 8 жовтня 1998 року, передбачено, що коли об'єкт дослідження не може бути представлений експертові, експертиза може проводитись за фотознімками та іншими копіями об'єкта (крім об'єктів почеркознавчих досліджень).
Відповідно до п. 1.1 «Науково-методичних рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень», затверджених Наказом Міністерства юстиції України № 53/5від 8 жовтня 1998 року (у редакції наказу Міністерства юстиції України № 1950/5 від 26.12.2012, зі змінами та доповненнями), передбачає, що для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.
Суд, враховуючи, що оригінал договору позики № Д-2013-02 від 04.02.2013 відсутній, вважає таке клопотання необґрунтованим, і відмовляє в його задоволенні.
Враховуючи достатність часу, наданого позивачу та відповідачу для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 43 та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
21.04.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛЕВ-ГРУП» отримало листа від Товариства з обмеженою відповідальністю «НОДИС», в якому зазначалося наступне.
04.02.2013 між ТОВ «НОДИС» та ТОВ «ЛЕВ-ГРУП» було укладено договір позики № Д-2013-02 у вигляді зворотно-фінансової допомоги, за яким ТОВ «НОДИС» зобов'язувався надати у власність грошові кошти, а ТОВ «ЛЕВ-ГРУП» зобов'язувався повернути таку ж саму суму грошей у визначений договором строк.
Позивач в позовній заяві зазначає, що в отриманому листі було вказано, що 14.04.2015 між ТОВ «НОДИС» та ОСОБА_1 укладено договір відступлення права вимоги (цесії), за яким ТОВ «НОДИС» передало ОСОБА_1 право вимоги боргу від ТОВ «ЛЕВ-ГРУП», щодо неповернення коштів за договором позики № Д-2013-02 04.02.2013 у вигляді надання зворотньо-фінансової допомоги, укладеного між позивачем та відповідачем.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на те, що йому стало відомо про існування зазначеного договору лише з повідомлення, викладеному в письмовому листі.
Позивач зазначає, що сам Договір (копію) позивач отримав лише 29.04.2015 разом з матеріалами позовної заяви за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ЛЕВ-ГРУП», третя особа ТОВ «НОДИС», пред'явленого до Білопільського районного суду Сумської області про стягнення з ТОВ «ЛЕВ-ГРУП» суми боргу зі штрафними санкціями.
Разом з цим, позивач зазначає, що згідно отриманої копії договору позики № Д-2013-02 від 04.02.2013 вбачається, що від сторони ТОВ «ЛЕВ-ГРУП» договір підписаний директором підприємства ОСОБА_5, який був звільнений з посади директора товариства 10.02.2014.
На підприємстві ТОВ «ЛЕВ-ГРУП» виявлено відсутність оригіналу такого договору та іншої інформації стосовно нього, що дає підстави вважати його оспорюваним з ознаками підробки.
Отримавши копію договору позики, було виявлено, що на ньому стоїть підпис схожий на особистий підпис колишнього директора підприємства ОСОБА_5
З урахуванням зазначеного, та враховуючи те, що одним із документів відповідно до якого пред'являються позовні вимоги до ТОВ «ЛЕВ-ГРУП» в порядку цивільного судочинства є договір позики, законність укладання якого викликає великі сумніви, виникає необхідність у з'ясуванні вказаних обставин за допомогою спеціальних знань.
Недійсність договору позики № Д-2013-02 від 04.02.2013 прямо пов'язано та тягне за собою недійсність Договору, відступлення права вимоги (цесії) від 14.04.2015, укладеного між ТОВ «НОДИС» та ОСОБА_1
З пояснень позивача вбачається, що саме з оспорюваного договору позики начеб-то виникли зобов'язання, які в подальшому були передані новому кредитору за договором відступлення права вимоги.
Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з даним позовом про визнання договору позики недійсним, однак, суд не може погодитися з зазначеною позицією, враховуючи наступне:
Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 204 ЦК України встановлений принцип правомірності правочину, відповідно до якого правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підстави для визнання правочину недійсним визначені в ч. 1 ст. 215 ЦК України, відповідно до якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Таким чином, для визнання оспорюваного договору недійсним позивач має довести за допомогою належних засобів доказування, що договір суперечить вимогам чинного законодавства щодо його форми, змісту, правоздатності і волевиявленню сторін, на момент укладення договору свідомо існує об'єктивна неможливість настання правового результату, а також, що внаслідок його укладення порушені права позивача.
Втім, позивач в порушення вимог ст.ст. 33,34 ГПК України не довів за допомогою належних засобів доказування наявність правових підстав, з якими закон пов'язує недійсність договору.
Відповідно до ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Суд звертає увагу на те, що позивач в позовній заяві зазначає, що ТОВ «ЛЕВ-ГРУП» вперше стало відомо про існування договору позики № Д-2013-02 від 04.02.2013 у вигляді зворотної-фінансової допомоги лише з повідомлення, викладеному в листі ТОВ «НОДИС» від 21.04.2015.
Вказаний факт не відповідає дійсності, оскільки ТОВ «ЛЕВ-ГРУП» на підставі вказаного договору позики у період часу з лютого 2013 року по листопад 2013 року систематично отримувало на власний рахунок грошові кошти від ТОВ «НОДИС» загальною сумою 294148 грн., а саме:
1. 15 лютого 2013 року - 50000,00 грн.;
2. 12 червня 2013 року - 50000 грн.;
3. 13 вересня 2013 року-5000 грн.;
4. 27 вересня 2013 року-75000 грн.;
5. 01 жовтня 2013 року - 20000 грн.;
6. 02 жовтня 2013 року - 10825 грн.;
7. 07 жовтня 2013 року - 43323 грн.;
8. 14 листопада 2013 року - 25000 грн.;
9. 15 листопада 2013 року - 15 000 грн.
При перерахуванні вказаних коштів відповідачем зазначено призначення платежу - зворотно-фінансова допомога, згідно договору № Д-2013-02 від 04.02.2013.
Вказані факти підтверджуються банківськими виписками, які долучені до матеріалів справи.
Тобто, кошти на підставі договору позики № Д-2013-02 від 04.02.2013 ТОВ «ЛЕВ-ГРУП» отримувало, а тому твердження позивача про те, що він дізнався лише в квітні 2015 року про договір позики є такими, що не відповідають дійсності та матеріалам справи, зокрема банківським випискам по рахунку ТОВ «НОДИС».
Відповідачем були виконані всі умови передбачені договором позики № Д-2013-02 від 04.02.2013, а саме перераховано грошові кошти на поточний рахунок позивача. Позивач, в свою чергу, такі кошти отримав, однак у строк встановлений договором не повернув.
Стосовно посилань позивача на те, що договір підписаний не директором ТОВ «ЛЕВ-ГРУП», а іншою особою, зазначаючи, що у нього відсутній оригінал договору позики, а тому заявляє клопотання про витребування оригіналу вказаного договору позики. Проте, судом встановлено, що у ТОВ «НОДИС» відсутній оригінал договору позики, оскільки він переданий фізичній особі ОСОБА_1
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Якщо позивач заявив вимогу про визнання недійсним договору позики, то на нього покладено обов'язок надати до суду оригінал договору для подальшого його огляду в судовому засіданні та направлення його на почеркознавчу експертизу з метою з'ясування питання чи виконано підпис в договорі директором ТОВ «ЛЕВ-ГРУП».
Судом встановлено, що на даний момент у позивача та в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, підпис в договорі позики виконаний не директором ТОВ «ЛЕВ-ГРУП», а іншою особою. Договір містить відбиток печатки позивача та обов'язкові реквізити та умови. Укладений договір позики не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, як того вимагає ч. 1 ст. ЦК України. За цим договором позивачем отримано кошти в сумі 294148 грн., які у встановлений договором строк не повернуті в повному обсязі.
Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Слід зазначити, що згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду.
Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до п. 2.10 постанови Пленуму ВСУ від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», в силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Пункт 3.3 цієї Постанови передбачає, що вирішуючи спори, пов'язані з представництвом юридичної особи у вчиненні правочинів, господарські суди повинні враховувати таке.
Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта.
Особа, призначена повноваженим органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.
Припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.
У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо:
- такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України);
- про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.
Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може братії до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.
Пунктом 3.4 цієї ж Постанови передбачено, що наступне схвалення юридичною особою правочину. Вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійснім (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпрограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчнх документів і т.ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
Договір позики № Д-2013-02 від 04.02.13 підписаний повноважними представниками сторін, містить усі істотні умови для договору даного виду необхідні для його укладення та виконання. Укладення даного договору позики відповідає волевиявленню сторін та спрямоване на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, про що свідчить наступне здійснення позивачем платежів за цим договором.
Жодних доказів в обґрунтування протилежного у розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України, в тому числі висновок почеркознавчої експертизи, позивач не надав суду.
Враховуючи, вищезазначене господарський суд відмовляє в задоволенні позову.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір при відмові у задоволенні позову покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 11, 203, 204, 215, 241, 627 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 33, 34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В задоволенні позову відмовити.
Повне рішення складено 07.12.2015.
ГОЛОВУЮЧИЙ СУДДЯ Ю.А. ДЖЕПА
СУДДЯ П.І. ЛЕВЧЕНКО
СУДДЯ В.В. РУНОВА