ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
25.11.2015Справа №910/25151/15
За позовом Міністерства оборони України
до Державного підприємства «Укроборонресурси»
про стягнення 791 471,57 грн.
Суддя Андреїшина І.О.
Представники учасників судового процесу:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Обущак В.В.
На розгляд Господарського суду міста Києва передано позов Міністерства оборони України до Державного підприємства «Укробооронресурси» про стягнення 791 471,57 грн. (з яких: 447 088,17 грн. основного боргу, 181 410,48 грн. інфляційної складової боргу, 12 362,10 грн. трьох відсотків річних та 150 610,82 грн. пені), у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за договором постачання про передачу на реалізацію металобрухту та інших вторинних ресурсів, які утворилися у Збройних Силах України № 274/ЧКМ/3-14 від 25.02.2014 р.
Ухвалою суду від 25.09.2015 р. порушено провадження у справі № 910/25151/15 та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 28.10.2015 р., зобов'язано сторін надати певні документи.
26.10.2015 р. через відділ діловодства господарського суду від відповідача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду , які залучено до матеріалів справи.
28.10.2015 р. через відділ діловодства господарського суду від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду, які залучено до матеріалів справи.
Представник позивача в судовому засіданні 28.10.2015 р. надав суду усні пояснення по суті спору; позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні 28.10.2015 р. надав суду усні пояснення по суті спору.
Суд, керуючись ст. 77 ГПК України, оголосив перерву в судовому засіданні 28.10.2015 р. до 25.11.2015 р. о 09:35 год. для дослідження доказів у справі.
Представник відповідача в судовому засіданні 25.11.2015 р. надав суду документи, які залучено до матеріалів справи, та надав суду усні пояснення по суті спору.
Представник позивача в судове засідання 25.11.2015 р. не з'явився, про поважні причини неявки суду не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві.
Згідно з абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Враховуючи, що матеріали справи містять докази належного повідомлення позивача про час і місце судового засідання та про наслідки ненадання ним витребуваних судом документів, то за таких обставин суд приходить до висновку про можливість розгляду справи на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними матеріалами без участі представника вищезазначеного учасника судового процесу.
У судовому засіданні 25.11.2015 р. суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення у даній справі.
Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача, Господарський суд міста Києва
Між Міністерством оборони України (надалі - Міністерство, позивач) та Державним підприємством «Укроборонресурси» (надалі - підприємство, відповідач) було укладено договір № 274/ЧКМ/3-14 від 25.02.2014 р. (надалі - договір) про передачу на реалізацію металобрухту та інших вторинних ресурсів, які утворилися у Збройних Силах України.
Відповідно до пункту 1.1. договору, підприємство взяло на себе зобов'язання за комісійну плату вчиняти правочини на умовах, що не суперечать цьому договору та виконувати від свого імені та в інтересах Міністерства угоди на реалізацію металобрухту чорних і кольорових металів та іншої вторинної сировини (надалі - вторинні ресурси), у відповідності з додатковими угодами до цього договору, які є його невід'ємною частиною, крім брухту з вмістом дорогоцінних металів.
Відповідно до пункту 6.1. договору, кошти, які одержані підприємством від покупця, за винятком погоджених сторонами комісійної плати та документально підтверджених витрат підприємства, пов'язаних з підготовкою вторинних ресурсів до реалізації (за окремо взятою додатковою угодою) протягом 5 (п'яти) календарних днів від дати підписання акту прийому-передачі вторинних ресурсів від здавальника до підприємства, перераховуються на спеціальні реєстраційні рахунки Міністерства.
Відповідно до пункту 7.1. договору, у разі затримки платежів Міністерству проти строків, встановлених п. 6.1. договору, підприємство з власних коштів зобов'язується сплатити на користь Міністерства:
- пеню, яка розраховується виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на дату проведення платежу, нараховану на розмір затриманого платежу за кожний день затримки перерахування, включаючи день проведення платежу;
- суму боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (незалежно від строку прострочення), а також 3 % річних від простроченої суми.
22.12.2014 р. між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 8 до договору, відповідно до умов якої підприємству з військової частини НОМЕР_1 передано на реалізацію партію металобрухту чорних та кольорових металів у кількості 343,5804 тони загальною вартістю 1 541 212,42 грн.
Акт № 698 прийому-передачі вторинних ресурсів згідно з додатковою угодою № 8 від 22.12.2014 р. до договору № 274/ЧКМ/3-14 від 25.02.2014 р. між здавальником та підприємством було підписано 30.12.2014 р.
Таким чином, підприємством були не виконані умови пункту 6.1. договору щодо здійснення своєчасного перерахування коштів за отриманий металобрухт, що призвело до недоотримання державою грошових коштів.
23.04.2015 р. на адресу відповідача позивач направив претензію за вих. № 296/4/1014, однак відповідь на зазначену претензію від відповідача у встановлений строк не отримано, вимоги позивача на момент звернення з позовом до суду не задоволено.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до умов п. 6.1. договору, відповідач до 31.12.2014 р. повинен був перерахувати позивачу кошти в сумі 1 504 588,17 грн., кошти надходили на рахунок позивача частками та з порушенням строків, а саме:
08.01.2015 р. - 290 000,00 грн.;
16.01.2015 р. - 217 500,00 грн.;
21.01.2015 р. - 350 000,00 грн.;
30.01.2015 р. - 150 000,00 грн.;
03.03.2015 р. - 50 000,00 грн.
Станом на 17.09.2015 р. кошти у сумі 447 088,17 грн. не надійшли на рахунки Міністерства оборони України.
За таких обставин, Міністерство оборони України звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Державного підприємства «Укроборонресурси» про стягнення 791 471,57 грн. (з яких: 447 088,17 грн. основного боргу, 181 410,48 грн. інфляційної складової боргу, 12 362,10 грн. трьох відсотків річних та 150 610,82 грн. пені), у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за договором постачання про передачу на реалізацію металобрухту та інших вторинних ресурсів, які утворилися у Збройних Силах України № 274/ЧКМ/3-14 від 25.02.2014 р.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач виконав належним чином свої зобов'язання за договором № 274/ЧКМ/3-14 від 25.02.2014 р., тоді як відповідач свої зобов'язання щодо оплати отриманого товару за даним договором не виконав неналежним чином.
Відповідач надав суду докази часткової сплати ним основного боргу, з яких вбачається, що на виконання зобов'язань за спірним договором ДП «Укроборонресурси» здійснило наступні платежі у відповідності до платіжних доручень № 136 від 28.05.2015 р. на суму 1 100,00 грн., № 143 від 03.06.2015 р. на суму 3 000,00 грн., № 198 від 24.09.2015 р. на суму 1 000,00 грн., № 205 від 09.10.2015 р. на суму 1 000,00 грн., № 212 від 09.10.2015 р. на суму 538,17 грн., № 217 від 20.10.2015 р. на суму 600,00 грн., № 223 від 21.10.2015 р. на суму 530,00 грн., № 6 від 06.11.2015 р. на суму 1 200,00 грн., № 12 від 11.11.2015 р. на суму 500,00 грн., № 13 від 16.11.2015 р. на суму 700,00 грн., № 15 від 18.11.2015 р. на суму 500,00 грн. На загальну суму - 10 668,17 грн.
Судом було встановлено, що основний борг за договором № 274/ЧКМ/3-14 від 25.02.2014 р. у розмірі 5 100,00 грн. було погашено відповідачем 28.05.2015 р. та 06.06.2015 р., тобто до порушення провадження у даній справі 25.09.2015 р.
Враховуючи вищенаведене, у позивача були відсутні правові підстави для висунення позовних вимог про стягнення основного боргу за договором № 274/ЧКМ/3-14 від 25.02.2014 р. у розмірі 5 100,00 грн., у зв'язку з чим господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення основного боргу в розмірі 5 100,00 грн.
Крім того, суд встановив, що основний борг за договором № 274/ЧКМ/3-14 від 25.02.2014 р. у розмірі 5 568,17 грн. було погашено відповідачем після звернення позивача з даним позовом до суду.
Відповідно до пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Таким чином, провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 5 568,17 грн. основного боргу за договором № 274/ЧКМ/3-14 від 25.02.2014 р., підлягає припиненню у зв'язку з відсутністю предмету спору.
За таких обставин, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача 436 420,00 грн. основного боргу, а відповідач в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та не довів суду належними і допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов'язань, то позов Міністерства оборони України щодо стягнення з Державного підприємства «Укроборонресурси» основного боргу в розмірі 436 420,00 грн. за договором № 274/ЧКМ/3-14 від 25.02.2014 р., визнається судом таким, що підлягає задоволенню.
Міністерство оборони України просило суд стягнути з відповідача 12 362,10 грн. трьох річних відсотків за період з 01.01.2015 р. до 17.09.2015 р. та 181 410,48 грн. інфляційних нарахувань за період з 01.01.2015 р. до 17.09.2015 р., у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 274/ЧКМ/3-14 від 25.02.2014 р.
Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 7.3.3. договору визначено, що за порушення строків оплати за поставлений товар покупець на вимогу постачальника сплачує 0,1 % річних від простроченої суми.
Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.
Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», згідно з якими при застосування індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця - червня.
Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.
Оскільки позивачем не було враховано при розрахунку інфляційних втрат та трьох відсотків річних суму оплати у розмірі 5 100,00 грн., що була здійснена відповідачем 28.05.2015 р. та 03.06.2015 р., то господарським судом здійснено власні розрахунки даних вимог.
За розрахунком суду підлягають стягненню з відповідача на користь позивача інфляційні втрати у розмірі 197 907,73 грн. за період з 01.01.2015 р. до 17.09.2015 р.
Однак, оскільки розрахована судом сума інфляційних втрат перевищує заявлену позивачем суму, а господарський суд не вправі виходити за межі позовних вимог, то Господарський суд м. Києва не виходить за межі позовних вимог і задовольняє вимогу Міністерства оборони України щодо стягнення з Державного підприємства «Укроборонресурси» 181 410,48 грн. інфляційних втрат за період з 01.01.2015 р. до 17.09.2015 р.
Також за розрахунком суду підлягають стягненню з відповідача на користь позивача 11 140,62 грн. трьох річних відсотків за період з 01.01.2015 р. до 17.09.2015 р., у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 274/ЧКМ/3-14 від 25.02.2014 р.
Позивач просить стягнути з відповідача 150 610,82 грн. пені за період з 01.01.2015 р. до 01.07.2015 р. за неналежне виконання грошового зобов'язання за договором № 274/ЧКМ/3-14 від 25.02.2014 р.
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до пункту 7.1. договору, у разі затримки платежів Міністерству проти строків, встановлених п. 6.1. договору, підприємство з власних коштів зобов'язується сплатити на користь Міністерства:
- пеню, яка розраховується виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на дату проведення платежу, нараховану на розмір затриманого платежу за кожний день затримки перерахування, включаючи день проведення платежу;
- суму боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (незалежно від строку прострочення), а також 3 % річних від простроченої суми.
Згідно з Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 р. зі змінами та доповненнями, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який нараховується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Дослідивши наданий позивачем розрахунок, суд встановив, що позивачем було не враховано частину оплати у розмірі 5 100,00 грн., що була здійснена відповідачем 28.05.2015 р. та 03.06.2015 р., у зв'язку з чим суд здійснив власний розрахунок даної вимоги.
Таким чином, за розрахунком суду, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за неналежне виконання грошового зобов'язання за договором № 274/ЧКМ/3-14 від 25.02.2014 р. пеня у розмірі 129 070,23 за період з 01.01.2015 р. до 01.07.2015 р.
Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги Міністерства оборони України до Державного підприємства «Укроборонресурси» підлягають задоволенню частково.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторін пропорційно розміну задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, п. 1-1 ст. 80, ст. ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємство «Укроборонресурси» (03039, м. Київ, Саперно-Слобідський проїзд, 3, код ЄДРПОУ 24967600) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) 436 420 (чотириста тридцять шість тисяч чотириста двадцять) грн. 00 коп. основного боргу, 11 140 (одинадцять тисяч сто сорок) грн. 62 коп. трьох річних відсотків, 181 410 (сто вісімдесят одна тисяча чотириста десять) грн. 48 коп. інфляційних втрат, 129 070 (сто двадцять дев'ять тисяч сімдесят) грн. 23 коп. пені та 11 370 (одинадцять тисяч триста сімдесят) грн. 62 коп. витрат на сплату судового збору.
3. Припинити провадження у справі щодо стягнення 5 568,17 грн. основного боргу.
4. У решті позовних вимог відмовити.
5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
6. Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення його повного тексту і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Повне рішення складено 30.11.2015 р.
Суддя І.О. Андреїшина