04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"03" грудня 2015 р. Справа№ 910/15013/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Гаврилюка О.М.
Суліма В.В.
при секретарі судового засідання Куценко К.Л.
за участю представників:
від позивача: Сіняк Д.В. - довіреність № 141 від 07.05.2015;;
від відповідача: Лисенко Д.В. - довіреність № 1466 від 29.05.2015;
розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"
на рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2015
у справі № 910/15013/15 (суддя Пукшин Л.Г.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Брокбізнес"
до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"
про стягнення 17 503,21 грн.,
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Брокбізнес" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 17 503,21 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ПрАТ "СК "Брокбізнес" на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів № 006-2002138/01НТ від 05.09.13, внаслідок настання страхової події - ДТП виплачено страхове відшкодування власнику пошкодженого автомобіля марки "Mitsubishi Lancer", державний номер НОМЕР_1, а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України "Про страхування" отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. При цьому, оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля "Mitsubishi", державний номер НОМЕР_2, водій якого визнаний винним у скоєнні ДТП, була застрахована ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія", позивач просить стягнути з відповідача 13488,46 грн. страхового відшкодування, 103,10 грн. - 3 % річних та 3911,65 грн. - інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.08.2015 позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, не звернув увагу на відсутність доказів своєчасного повідомлення про настання ДТП, підтвердження сплати позивачем страхових платежів потерпілій особі. Також, на думку апелянта, місцевий господарський суд безпідставно задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2015 апеляційну скаргу прийнято до провадження.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2015 розгляд справи призначено на 03.12.2015.
Представник відповідача у судовому засіданні 03.12.2015 підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду - скасувати. Наполягав на тому, що відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України не застосовується до спірних правовідносин, які, на думку апелянта, виникли з позадоговірних зобов'язань і носять регресний характер по відшкодуванню шкоди.
Представник позивача у судовому засіданні 03.12.2015 заперечував проти доводів апеляційної скарги. Зазначив, що вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Власні доводи підтверджував чинною практикою вищих судів.
Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечень позивача на неї, оглянувши оригінали документів, заслухавши представників сторін, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 05 вересня 2013 року за договором добровільного страхування наземного транспорту № 006-2002138/01НТ було застраховано автомобіль марки "Mitsubishi Lancer", державний номер НОМЕР_1, страхувальником та вигодонабувачем по договору є ОСОБА_4. Страховиком за договором є ПрАТ "Страхова компанія "Брокбізнес".
Згідно з п. 8.11 договору цей договір діє з 13.09.13 до 12.09.14.
З Відомостей № 9336997 про дорожньо-транспортну пригоду вбачається, що 20.01.2014р. в м. Києві на бульв. Дружби Народів мала місце дорожньо-транспортна пригода - зіткнення за участю автомобілів: "Mitsubishi Lancer", державний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_5, під керуванням ОСОБА_4 та "Mitsubishi Pajero", державний номер НОМЕР_2, що належить ОСОБА_6, під керуванням власника.
Матеріалами справи підтверджується, що ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_6 вимог п.п. 10.9 Правил дорожнього руху України, яку визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП постановою Печерського районного суду м. Києва від 05.03.2014 по справі № 757/3646/14-п.
При цьому, правомірним є висновок місцевого господарського суду про те, що описка допущена в постанові Печерського районного суду м. Києва від 05.03.2014 в частині державного номеру автомобіля "Mitsubishi Lancer", державний номер НОМЕР_1, не впливає на вирішення спору, оскільки з матеріалів справи, а саме: Відомостей про ДТП, Довідки ДАІ (форма № 1), Заяви про подію, що має ознаки страхового випадку вбачається, що вірний реєстраційний номер застрахованого позивачем автомобіля саме - НОМЕР_1, і саме цей автомобіль було пошкоджено внаслідок ДТП за участю автомобіля "Mitsubishi Pajero", державний номер НОМЕР_2.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду в частині того, що у постанові Печерського районного суду м. Києва від 05.03.2014 у справі № 757/3646/14-п допущено описку, яка не впливає на доведеність вини ОСОБА_6 у скоєнні ДТП за участю застрахованого позивачем автомобіля. Крім того, позивачем було надано постанову Печерського районного суду м. Києві від 10.08.15 про виправлення описки в мотивувальній частині постанови Печерського районного суду м. Києва від 05.03.2014 у справі № 757/3646/14-п, а саме в державному номерному знаку транспортного засобу "Mitsubishi Lancer", державний номер НОМЕР_1, що належить потерпілому у ДТП.
Згідно звіту про визначення вартості матеріального збитку від 31.01.14, вартість відновлювального ремонту автомобіля "Mitsubishi Lancer", державний номер НОМЕР_1, в результаті його пошкодження при ДТП складає 13488,46 грн.
При цьому, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу марки "Mitsubishi Lancer", державний номер НОМЕР_1, в результаті його пошкодження при ДТП, відповідно до рахунку-фактури СТО - ТОВ "Автоград" № М_СчТ01857 від 24.07.14 становить 14 627,17 грн.
З матеріалів справи вбачається, що за вищезазначеним страховим випадком, а саме: ДТП, що сталась 20.01.2014р. за участю застрахованого автомобіля "Mitsubishi Lancer", державний номер НОМЕР_1, згідно складеного страхового акту № 50654/1 від 01.09.14 позивачем було визначено суму страхового відшкодування в розмірі 14627,17 грн., виплата якого на рахунок СТО підтверджується платіжним дорученням № 7440 від 02.09.14.
В цій частині безпідставними є доводи апелянта про відсутність у матеріалах справи доказів розміру страхового відшкодування та факту його виплати потерпілій особі.
У листі Верховного Суду України від 19.07.2011 "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування" роз'яснено, що, визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Частиною другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Як було вищевстановлено, вина водія ОСОБА_6, яка керувала автомобілем "Mitsubishi Pajero", державний номер НОМЕР_2, підтверджується постановою Печерського районного суду м. Києва від 05.03.2014р. справа № 757/3646/14-п.
Пунктом 36.4 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон) передбачено, що виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
В свою чергу, з матеріалів справи вбачається, що між відповідачем, як страховиком, та ОСОБА_6 як страхувальником, було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що діяв з 19.04.13 по 18.04.14 (Поліс АС/1905211), відповідно до якого забезпечений транспортний засіб - автомобіль "Mitsubishi Pajero", державний номер НОМЕР_2, ліміт відповідальності за заподіяну шкоду майну становить 50 000,00 грн., франшиза - 0,00 грн.
Таким чином обґрунтованим є висновок місцевого господарського суду про те, що відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля "Mitsubishi Lancer", державний номер НОМЕР_1, відповідно до положень Закону в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, а до позивача як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів № 006-2002138/01НТ від 05.09.13, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача як особи, відповідальної за завдані збитки.
Так, в матеріалах справи наявна копія заяви позивача, направлена на адресу відповідача на виплату страхового відшкодування в порядку регресу за вих. № 309/01-14 від 25.11.2014р., що була отримана відповідачем 01.12.14 (а.с. 52-53, даний факт не заперечується апелянтом). Доказів сплати страхового відшкодування відповідачем не надано.
Доводи апелянта стосовно того, що ним не здійснювалася виплата через відсутність доказів негайного повідомлення страхувальником страховика про вчинення ДТП з місця події, є безпідставними, оскільки позивачем не заперечується, що потерпіла особа належним чином та у встановлений строк повідомила його про настання страхового випадку. При цьому, з матеріалів справи вбачається, що сам по собі факт настання страхового випадку ніким не оспорюється; він зафіксований правоохоронними органами; ОСОБА_6, як особа, винна в ДТП, притягнута до адміністративної відповідальності; сам позивач його визнав, добровільно сплативши страхове відшкодування. Таким чином, обставини повідомлення потерпілої особи страховику про настання страхового випадку не є предметом доведення у даній справі та не можуть бути покладені в основу ухвалення рішення, яке в своїй основі повинно базуватись на загальних положеннях цивільного судочинства (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 року № 6-284цс15).
Судом апеляційної інстанції в порядку ст. 101 ГПК України встановлено, що позивач виплатив потерпілій особі розмір прямого збитку у розмірі 14627,17 грн., тоді як відповідно до звіту про визначення вартості матеріального збитку № 1479 від 05.02.2014 (який є належним доказом ринкової вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу згідно розділу 15 договору № 006-2002138/01НТ) вартість матеріального збитку, завданого внаслідок вищезазначеної ДТП складає 13488,46 грн. Саме на стягнення вказаної суми страхового відшкодування заявлено позовну вимогу ПрАТ "Страхова компанія "Брокбізнес" (що є правомірним та спростовує доводи апелянта про недоведеність розміру позовних вимог).
Таким чином, позовні вимоги про стягнення з ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" 13488,46 грн. страхового відшкодування правомірно задоволені місцевим господарським судом.
Окрім суми основної заборгованості, позивач просив стягнути з відповідача 103,10 грн. - 3 % річних та 3911,65 грн. - інфляційних втрат.
Положеннями статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У Листі Верховного Суду України від 19.07.2011 «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування» зазначено, що оскільки зобов'язання страховиків у разі настання страхового випадку зводиться до здійснення страхової виплати, то таке зобов'язання є грошовим і в разі прострочення його виконання настає відповідальність, передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, зокрема сплата боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Проценти річних, так само як і інфляційні втрати на суму боргу, входять до складу грошового зобов'язання і на відміну від пені не є санкцією за порушення грошового зобов'язання, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процентів і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування отриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання. Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та три проценти річних є наслідком невиконання грошового зобов'язання.
Доводи апелянта стосовно того, що ПрАТ "Страхова компанія "Брокбізнес" не мало право нараховувати 3% річних та інфляційні втрати на суму основної заборгованості, оскільки, за твердженням відповідача, його зобов'язання по відношенню до позивача виникло з позадоговірних відносин та носить регресний і суброгаційних характер, також є безпідставними, враховуючи наступне.
Як було вищезазначено, положеннями ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» регулюються правовідносини між сторонами у справі, яка розглядається. Так, позивач - ПрАТ "Страхова компанія "Брокбізнес", виплативши страхове відшкодування потерпілій особі за договором страхування, отримало від останнього права кредитора, а не регресу до ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія", яке застрахувало цивільно-правову відповідальність винної у скоєнні ДТП особи, перед третіми особами за шкоду, завдану внаслідок експлуатації його транспортного засобу.
З матеріалів справи вбачається, що ПрАТ "Страхова компанія "Брокбізнес" реалізувало своє право кредитора шляхом пред'явлення вимоги до ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія", оскільки за договором страхування відповідальності останнє надало згоду на прийняття обов'язку сторони боржника у деліктному зобов'язанні, якщо воно виникне.
Оскільки у спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат саме право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. Таким чином, доводи апелянта про регресність та суброгаційність вимог позивача, є безпідставними та необґрунтованими (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23.09.2015 по справі № 3-303гс15, правовий висновок по якій є обов'язковим для суду апеляційної інстанції згідно ст. 111-28 ГПК України).
Згідно ст. 36 Закону страховик, за наявності документів, зазначених у статті 35 Закону, з дня повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний, зокрема, прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
З огляду на наведені приписи законодавства, враховуючи отримання відповідачем вимоги позивача 01.12.2014, розрахунок 3% річних та інфляційних втрат правомірно здійснено ПрАТ "Страхова компанія "Брокбізнес" починаючи з 02.03.2015 року (після спливу 90 денного строку з моменту отримання вищезазначеної вимоги).
Суд апеляційної інстанції перевірив розрахунок інфляційних нарахувань та 3% річних, наданий позивачем і взятий до уваги судом першої інстанції та дійшов висновку, що даний розрахунок про стягнення 103,10 грн. - 3 % річних та 3911,65 грн. - інфляційних втрат за заявлені періоди - є арифметично вірним та обґрунтованим, а відтак позовні вимоги в цій частині правомірно задоволені судом першої інстанції.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги ПрАТ "Страхова компанія "Брокбізнес" до ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Отже доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних доказів на підтвердження власних доводів, які могли би бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.
Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2015 у справі № 910/15013/15 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2015 у справі № 910/15013/15 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/15013/15 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя О.М. Коротун
Судді О.М. Гаврилюк
В.В. Сулім