28 лютого 2007 року м. Київ
Колегія суддів
Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого - судді Харченка В.В., суддів: Васильченко Н.В., Гончар Л.Я., Кравченко О.О., Федорова М.О., при секретарі Мельник І.М., за участі представника скаржника Паляниці М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Віра» на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 29 листопада 2005 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 9 лютого 2006 року у справі за позовом Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції до Приватного підприємства "Екос - Агро" та Селянського (фермерського) господарства «Віра» про визнання угоди недійсною, за касаційною скаргою,-
Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 29 листопада 2005 року, залишеним без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 9 лютого 2006 року позовні вимоги Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції до Приватного підприємства "Екос - Агро" та Селянського (фермерського) господарства «Віра» про визнання угоди недійсною задоволено.
Зазначеними судовими рішеннями було визнано недійсним за ознаками статті 49 Цивільного кодексу Української РСР договір про оренду з наступним викупом комбайну, укладений 08.09.02р. між відповідачами, та стягнуто з СФО «Віра» в доход держави 35000грн. в доход держави, а з Приватного підприємства "Екос - Агро" 35000грн. на користь Селянського (фермерського) господарства «Віра».
В основу зазначених судових рішень покладено висновки про те, що матеріалами справи підтверджено укладення зазначеної угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.
При цьому судами зроблено посилання на рішення Ленінського районного міста Кіровограда від 28 квітня 2005 року у справі за позовом Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції до приватного підприємства «Екос - Агро» та ОСОБА_1 про визнання недійсними установчих документів та свідоцтва про державну реєстрацію ПП «Екос - Агро».
Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями Селянське господарство «Віра» звернулося з касаційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду Кіровоградської області від 29 листопада 2005 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 9 лютого 2006 року скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позову.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.
В обґрунтування рішення судами зроблено посилання на протиправність умислу лише у ПП «Екос - Агро». Встановлення умислу підприємства на укладення угоди з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, мало бути предметом дослідження у цій справі. Наявність умислу не може бути підтверджено лише рішенням суду про визнання установчих документів однієї зі сторін договору недійсними та скасування її державної реєстрації, оскільки предметом дослідження у такій справі є, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладенні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності.
Рішення Ленінського районного суду не звільняло у цій справі суд від обов'язку встановлення наявності умислу підприємства на укладення угоди, що суперечить інтересам держави та суспільства.
Юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства з підстав визнання його установчих документів недійсними мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, у тому числі держави. Сам факт скасування державної реєстрації підприємства не тягнув за собою недійсності всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.
Відповідно до частини 2 статті 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі в разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
У рішенні суду відсутні посилання на те, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, що суперечила інтересам соціалістичної держави та суспільства.
Отже, висновок судів про суперечність спірної угоди інтересам держави та суспільства помилково ґрунтується на обставинах, які не мали правового значення для справи. Він є наслідком порушення судами, зокрема, вимог процесуального закону про належність доказів та підстави звільнення від доказування.
Окрім того, суди не мали правових підстав для застосування статті 49 Цивільного кодексу УРСР на момент ухвалення рішень у справі.
1 січня 2004 року згідно з пунктом 1 та пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України Цивільний кодекс Української РСР (1540-06) від 18 липня 1963 року втратив чинність.
Цивільний кодекс України, який набрав чинності, не містить таких публічно-правових наслідків укладення недійсної угоди, встановлених статтею 49 Цивільного кодексу УРСР. Цим кодексом скасована відповідальність (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції - стягнення в дохід держави, одержаного однією чи обома сторонами за угодою, суперечною інтересам держави та суспільства. Наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок (статті 228 Цивільного кодексу України), не є адміністративно-правова конфіскація.
За змістом частини 2 статті 5 Цивільного кодексу України, кодекс має зворотну дію в часі у випадках, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.
Таким чином, застосування судом при вирішенні спору публічно-правових санкцій, встановлених законом, чинним на момент укладення угоди, але положення якого відсутні у Цивільному кодексі України на момент ухвалення рішення про притягнення до відповідальності, є помилковим.
Отже, ухвалені судами рішення у справі не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, звернути увагу на те, що порядок і підстави визнання господарських договорів недійсними встановлені статтями 207-208 Господарського кодексу України.
Цивільний кодекс України не має норми, аналогічної, зокрема за наслідками, статті 49 ЦК УРСР. Разом із тим, Господарський кодекс України, який набрав чинності 1 січня 2004 року, містить норми, що за предметом регулювання та встановленими наслідками співпадають зі статтею 49 Цивільного кодексу УРСР.
При новому розгляді справи судом має бути з'ясовано, чи не ліквідоване ПП «Екос - Агро», оскільки ліквідація сторони виключає провадження у справі.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 “Про судове рішення», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до частини 2 статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги та скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 227 КАС України, колегія суддів, -
ухвалила:
Касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Віра» задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 29 листопада 2005 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 9 лютого 2006 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строки та в порядку, передбаченими ст.ст. 237 - 239 КАС України.
Головуючий /підпис/ В.В. Харченко
Судді /підпис/ Н.В. Васильченко
/підпис/ Л.Я. Гончар
/підпис/ О.О. Кравченко
/підпис/ М.О. Федоров
З оригіналом вірно суддя Н.В.Васильченко