29 березня 2007 року м. Київ
Колегія суддів
Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючого - Харченка В.В., суддів - Васильченко Н.В., Гончар Л.Я, Кравченко О.О, Матолича С.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності - ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 лютого 2005 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 7 червня 2005 року у справі за позовом суб'єкта підприємницької діяльності - ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Центральному районі міста Сімферополя про визнання недійсними рішень, -
Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 лютого 2005 року, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 7 червня 2005 року позовні вимоги суб'єкта підприємницької діяльності - ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Центральному районі міста Сімферополя про визнання недійсними рішень було залишено без задоволення.
Зазначені судові рішення мотивовані наступним.
Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" № 727/98 від 03.07.98р. розповсюджує свою дію на податкові правовідносини, він є спеціальним нормативним правовим актом, що визначає порядок відносин з бюджетами та державними цільовими фондами суб'єктів малого підприємництва, які обрали спрощену систему оподаткування у вигляді сплати єдиного податку. При цьому стаття 6 Указу № 727/98 встановлює пільги, однією з якої є звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування суб'Єкта малого підприємництва тільки в сфері його підприємницької діяльності. Відносини з загальнообов'язкового державного пенсійного страхування врегульовані спеціальним законодавством. Зокрема, Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування".
Не погоджуючись з зазначеними рішеннями СПД - ФО ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою, у який просить рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 лютого 2005 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 7 червня 2005 року скасувати та прийняти рішення про задоволення позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" визначаються платники збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Зокрема, платниками збору є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників. Об'єктом оподаткування для вказаного кола суб'єктів є фактичні витрати на оплату праці працівників.
Зазначений Закон не містить посилань стосовно можливості виключення з кола платників збору осіб, визначених Законом України №2063-III "Про державну підтримку малого підприємництва" та Указом Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва".
Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, визначає ставки, механізм справляння та пільги щодо сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених вказаним Законом, або в частині, що не суперечить йому (ч.1 ст.5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування").
Згідно з пунктом 1 статті 14 вказаного Закону юридичні та фізичні особи, які обрали особливий спосіб оподаткування, є страхувальниками (работодавцями) для осіб, що працюють у них на умовах трудового договору (контракту) або інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру.
Відповідно до підпункту 1 пункту 8 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до набрання чинності законом про спрямування частини страхових внесків до накопичувального фонду страхові внески, що перераховуються до солідарної системи, сплачуються страхувальниками та застрахованими особами на умовах і в порядку, визначених цим Законом, та в розмірах, передбачених Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" для відповідних платників зборів.
Статтею 18 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, які складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство. Законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Враховуючи вищезазначене та положення частини 1 статті 19 згаданого Закону, всі платники незалежно від форм власності та господарювання, а також від обраної системи оподаткування зобов'язані нараховувати на суми фактичних витрат на оплату праці працівників та допомоги по тимчасовій непрацездатності страхові внески у розмірі 32% та сплачувати їх у встановлені строки та в повному обсязі.
З огляду на вищевикладене суди першої та апеляційної інстанції дійшли вірного висновку, що спірні правовідносини регулюються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Законом України "Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», норми яких не встановлюють пільг щодо звільнення від сплати збору для суб'єктів підприємницької діяльності, які перейшли на спрощену систему оподаткування.
У відповідності до вищевикладених норм до скаржника було правомірно застосовано фінансові санкції.
Відповідно до ч.3 ст.220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225-229 КАС України як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судове рішення суду апеляційної інстанцій постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.
Керуючись ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
ухвалила:
Касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності - ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 лютого 2005 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 7 червня 2005 року - без змін.
Ухвала набуває законної сили з моменту її оголошення, і оскарженню не підлягає, крім, як з підстав, у порядку та у строки, передбачені ст.ст.237-239 КАС України.
Головуючий /підпис/ В.В.Харченко
Судді /підпис/ С.В. Матолич
/підпис/ К.Г.Леонтович
/підпис/ Н.В. Васильченко
/підпис/ О.О.Кравченко
З оригіналом вірно
суддя Н.В.Васильченко