Справа № 802/2338/15-а
Головуючий у 1-й інстанції: Воробйова І.А.
Суддя-доповідач: ОСОБА_1
02 грудня 2015 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Матохнюка Д.Б.
суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Мартинюк В.В.,
позивачів: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4
представника позивачів: ОСОБА_5
представника третьої особи: ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Приборівська сільська рада Липовецького району Вінницької області, до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, реєстраційної служби Липовецького районного управління юстиції, відділу Держгеокадастру у Липовецькому районі Вінницької області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_7, про визнання недійсним договору, зобов'язання вчинити дії, визнання бездіяльності протиправною та відшкодування моральної шкоди,
У липні 2015 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Приборівська сільська рада Липовецького району Вінницької області, звернулись до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області), реєстраційної служби Липовецького районного управління юстиції, відділу Держгеокадастру у Липовецькому районі Вінницької області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_7, про визнання недійсним договір оренди земельної ділянки №97 від 02 лютого 2015 року укладений між ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області та гр. ОСОБА_7, як вчинений з грубим порушенням норм земельного законодавства; зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області скасувати реєстрацію права оренди гр. ОСОБА_7 оспорюваної земельної ділянки за кадастровим номером 0522285200:04:000:1056 в Державному земельному кадастрі та державну реєстрацію іншого речового права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; визнання бездіяльності ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області в питанні розмежування земель державної та комунальної власності стосовно оспорюваної земельної ділянки пасовища, яка спричинила до тимчасової втрати права громади Приборівської сільської ради на громадське пасовище на оспорюваній земельній ділянці та зобов'язання відповідача повернути оспорювану земельну ділянку у якості пасовища в розпорядження Приборівської сільської ради Липовецького району та зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області відшкодувати моральну шкоду на користь позивачів по 3000 грн. на кожного позивача, що складає в сумі 9000 грн.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року провадження у справі закрито.
Не погоджуючись з вказаним рішенням позивачі подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати вказану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Позивачі, представник позивачів та представник третьої особи в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.
Відповідачі та третя особа - ОСОБА_7 в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином повідомлялись про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Заслухавши суддю -доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.
Приймаючи рішення про закриття провадження у справі, суд першої інстанції послався на норми п. 1 ч.1 ст. 157 КАС України, відповідно до якої суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Аналогічна норма міститься в ст. 4 КАС України, згідно якої юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Відповідно до ч. 2 ст. 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто оскаржити такий акт інші особи не можуть.
Позивачі оскаржують договір оренди земельної ділянки, яке є правовими актом індивідуальної дії. Такий правовий акт породжує права й обов'язки тільки тих суб'єктів (чи визначеного цим актом певного кола суб'єктів), яким його адресовано.
Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні Zand v. Austria від 12.10.1978 вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд який розглянув справу не віднесену до його юрисдикції, не може вважатись "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
Крім того, ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Аналогічна позиція щодо правил визначення юрисдикції адміністративних судів наведена в постанові Верховного суду України від 25 лютого 2015 року.
Так, згідно висновку Верховного Суду України який міститься у постанові від 17 лютого 2015 року справа № 21-551а14, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України зазначила, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.
Приймаючи постанову від 16 грудня 2014 року № 21-544а14, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України також дійшла висновку, що спір щодо захисту цивільних прав, що виникають із земельних відносин, має не публічний, а приватно-правовий характер, а тому вирішення таких спорів не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Те, що така категорія спорів є спором про право та не розглядається в порядку адміністративного судочинства підтверджується й ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24.06.2015 р.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги заявлені ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 не є публічно-правовим, а ґрунтуються на вимогах цивільного законодавства і мають ознаки приватно-правового спору, а відтак підлягають розгляду місцевим загальним судом у порядку цивільного судочинства.
Крім того, згідно із ч.2 ст.21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Отже, законом допускається розгляд в одному провадженні вимог про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою розв'язати публічно-правовий спір.
У даному випадку позивачами не заявлені вимоги про вирішення публічно-правового спору, а відтак відсутні підстави для застосування ч.2 ст.21 КАС України.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги позивачів про визнання недійсним договору, зобов'язання вчинити дії, визнання бездіяльності протиправною та відшкодування моральної шкоди не можуть бути предметом розгляду в адміністративному суді.
Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної ухвали вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 199, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року - залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.
Ухвала суду складена в повному обсязі 07 грудня 2015 року.
Головуючий ОСОБА_1
Судді ОСОБА_8 ОСОБА_9