03 грудня 2015 р. Справа № 815/5711/15
Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К. С.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
доповідача - судді Стас Л.В.
суддів - Турецької І.О., Косцової І.П.,
за участю секретаря - Худика С.А.,
за участю апелянта - Кадіма ОСОБА_1 ОСОБА_2,
за участю представника відповідача - ОСОБА_3,
за участю перекладача - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Кадіма ОСОБА_1 ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2015 року по справі за позовом Кадіма ОСОБА_1 ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії -
Позивач, Кадіма ОСОБА_1 ОСОБА_2, звернувся до Державної міграційної служби України з позовом про визнання протиправним та скасування рішення № 518-15 від 12.08.2015р. «Про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву Кадіма ОСОБА_1 ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мотивуючи позовні вимоги тим, що його батька на батьківщині вбили за політичну діяльність, а йому погрожували, в зв'язку із чим, він змушений був покинути країну походження та не має можливості знов повернутись, оскільки обстановка там не змінилась.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2015 року у задоволенні позову Кадіма ОСОБА_1 ОСОБА_2 - відмовлено.
В апеляційній скарзі, Кадіма ОСОБА_1 ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2015 року - скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Зокрема апелянт посилався на те, що суд не звернув увагу на те, що відповідачем був проведений неналежний аналіз інформації, наданої позивачем, та не врахував ряд вагомих факторів.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач, Кадіма ОСОБА_1 ОСОБА_2, є громадянином ОСОБА_5 ОСОБА_6. Позивач потрапив на територію України легально, 25.10.2009 року на підставі національного паспорту №ОВ0027305 та одноразової візи типу О № Ґ03925926 авіарейсом Кіншаса (ДР Конго) - Найробі (Кенія) - Дубаї (ОАЕ) - ОСОБА_4 (Україна).
Студентська реєстрація заявника на території України закінчилась 05.09.2010 року.
26.11.2010 року заявник звернувся за захистом до ГУ ДМС України в Одеській області. Рішенням ДКНР України від 23.03.2011 року №301-11 заявнику було відмовлено в наданні статусу біженця (а.с.105).
Вказане рішення було оскаржене позивачем до суду, але постановою Одеського окружного адміністративного суду від 11.11.2011 року по справі №2а/1570/7034/2011 (а.с.94-98) позивачу було відмовлено у визнанні цього рішення протиправним та його скасуванні. Вказане судове рішення набрало законної сили 22.11.2011 року.
Також судом першої інстанції встановлено, що 20.09.2013 року заявник повторно звернувся за захистом до управління через підписання нової редакції Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту в Україні».
За інформацією, що надав позивач до управління, він виїхав на територію України разом із молодшим братом ОСОБА_1 Лутумба Едо в 2009 році з метою здобуття вищої освіти. Як розповів іноземець, 08.06.2010 року його батька було вбито за політичну активність (він як і заявник був членом політичної партії “ОСОБА_7 та Соціального прогресу ” (ІЛЗР8). За словами позивача, через декілька місяців після вбивства батька, всі близькі родичі іноземця, а саме матір, брат та гри сестри виїхали проживати до м. Преторія (ПАР) (додатковий протокол співбесіди від 17.06.2014 року). Позивач вважає, що його можуть вбити, як і його батька у разі повернення на Батьківщину.
Під час повторного звернення за захистом (анкетування від 20.09.2013 року, арк. 4) позивач повідомив, що він, як і його батько був членом політичної партії “ОСОБА_7 та Соціального прогресу ” (ІЮР8). 08.06.2010 року батько заявника був вбитий у власному будинку за “політичну активність ”, що змусило позивача звернутись за захистом в Україні, побоюючись повернення на Батьківщину у зв'язку з побоюванням зазнати подібної розправи.
Державна міграційна служба України відповідно до Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого Указом Президента України №405/2011 від 06.04.2011р., є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України. ДМС України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011р. №3671-VI біженець це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.
Пунктом 13 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття біженець включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а)расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Згідно з статтею 4 ОСОБА_8 Європейського ОСОБА_7 Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Як зазначено в п.22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2012 року №3 "Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року №1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні", ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
Разом з тим, надана заявником інформація містить суттєві протиріччя, деякі твердження іноземця виглядають надуманими, так наприклад: 1) під час проведення інтерв'ю (від 10.10.2013 року, арк. 2) позивач повідомив, що його батько ОСОБА_9 був керівником з комунікаційних справ ІШР8, під час першого звернення він розповів, що основною справою його батька був алмазний бізнес (анкетування від 26.11.2010 року, арк. 1, ОС № 10/256); 2) під час проведення інтерв'ю (від 10.10.2013 року, арк. 3) іноземець розповів, що вступив до партії в 2001 році (у віці 13 років), що виглядає досить дивним (надане позивачем пояснення про те, що він був просто “почесним членом ” не вважається логічною відповіддю заявника на поставлене запитання); 3) під час анкетування (від 20.09.2013 року, арк. 4) позивач зазначив, що дійсно займався політичною діяльністю та відвідував мітинги, хоча під час першого звернення (протокол співбесіди від 21.10.2010 року, арк. З, ОС № 10/256) він розповів, що був лише зареєстрований у партії за бажанням батька; 4) під час повторного звернення позивач надав до управління копію власного членського квитка, який він отримав у 2006 чи 2007 роках (дата видачі, зазначена на вказаному документі - 11.01.2008 року). Важливим є той факт, що під час першого звернення за захистом іноземець розповів, що в нього не було членського квитка, такі квитки мали лише його батько, матір та старший брат (протокол співбесіди від 21.10.2010 року, арк.3, ОС №10/256). Враховуючи відсутність додаткових пояснень іноземця, зазначений членський квиток не вважається матеріальним доказом по справі; 5) щодо вбивства батька, під час першого звернення він повідомив, що його було вбито з вогнепальної зброї у власному будинку 08.06.2010 року, і лише наступної доби матір викликала поліцію, щоб зафіксувати його смерть (анкетування від 26.11.2010 року. арк. 4). Під час повторного звернення позивач надав до управління копію свідоцтва про смерть (№007/С8В/ООМ/ЕСС/2010), в якому зазначене, що ОСОБА_1 помер в центрі здоров'я у Бандалунгві 08.06.2010 року; 6) під час повторного звернення позивач надав до управління копію постанови про власний розшук представниками прокуратури м. Кіншаса (К.М.Р.70.008/2011). Під час додаткової співбесіди (від 17.06.2014 року, арк. 2) він повідомив, що вказаний документ йому надіслав старший брат Тамбуа влітку 2013 року. Згідно матеріалів особових справ № 10/256 та 2013СШ0124, родина заявника разом із старшим братом виїхала з ДР Конго в липні 2010 року, а наданий документ датований 15.02.2011 року, що суперечить твердженням заявника (в цей момент його брат вже перебував в ПАР) та дозволяє вважати надані документи сфальсифікованими.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не займався політичною діяльністю на Батьківщині і не зазнавав жодних політичних переслідувань.
Приймаючи до уваги відсутність політичних переслідувань на Батьківщині, виїзд заявника на територію України був пов'язаний з пошуками кращого життя та можливістю більш легкого потрапляння на територію країн ЄС про що свідчать наступні елементи: під час додаткової співбесіди (від 17.06.2014 року, арк. 2) іноземець розповів, що ще на Батьківщині сплатив посереднику 7000 доларів, в які входило отримання української візи, сплата за навчання в українському ВНЗ протягом одного року (що гарантує тимчасову реєстрацію на території України на такий самий строк) та авіаквитки; під час перебування на території України заявник робив три спроби потрапляння на територію Польщі, про що свідчать польські візи в його національному паспорті. Під час інтерв'ю (від 10.10.2013 року, арк.3,4) він зазначив, що виїжджав в Польщу з метою відпочинку, але прикордонники жодного разу не надавали дозволу на в'їзд. Твердження про наміри відпочинку виглядають неправдоподібними, іноземець не зміг пояснити бажання відпочинку саме в Польщі, до того ж намагався потрапити на територію цієї країни різними шляхами (26.01.2013 року автомобілем, наступного дня потягом, 06.03.2010 року знов автомобілем).
Відповідно до правових норм Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту ” від 2011 року, на виконання ст.9 п.6 були направлені запити до УСБУ в Одеській області стосовно Кадіма ОСОБА_1 ОСОБА_2 (№5/1-1140 від 17.06.2014 року). Отримано відповідь, що УСБУ в Одеській області інформацією, яка б перешкоджала наданню статусу біженця в Україні не володіє (№ 65/1/18 НТ від 05.01.2015 року). Додатково, особа була перевірена за інформаційним базами Бюро Інтерполу, інформації щодо неправомірної діяльності виявлено не було.
Аналізом наданих матеріалів разом із наявною інформацією по країні громадянського походження заявника можливо підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявникові додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження. Також не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину, в регіоні постійно проживання заявника наразі відсутні будь - які збройні конфлікти. Також близькі родичі заявника, а саме матір, брат та три сестри проживають на території ПАР (м. Преторія). Інформація стосовного їхнього переслідування відсутня. Таким чином заявник мав можливість виїхати до своєї родини, але не скористався такою нагодою.
Стосовно інших наданих позивачем відомостей, їх можливо визнати очевидно необґрунтованими та такими, що не можуть бути розглянуті в площині надання заявникові міжнародного захисту в Україні.
Таким чином, під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби встановив, що позивач ніколи не був членом жодної політичної партії, релігійної чи громадської організації. Заявлена позивачем інформація носить загальний характер і не містить відомостей про події переслідувань та тиску на батьківщині його особисто або членів його сім'ї за політичною, релігійною чи іншими ознаками.
Аналіз матеріалів особової справи не дає підстав обґрунтувати причину виїзду позивача з ДР Конго з позиції надання міжнародного захисту в Україні, ані під час перебування на Батьківщині, ані перебуваючи поза межами країни своєї громадянської належності позивач не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п. 1 ч.1 статті 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, а саме в нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Аналіз наданих матеріалів разом із наявною інформацією по країні громадянського походження позивача надає можливість підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання йому додаткового захисту в Україні, згідно визначення п.13 ч.1 статті 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту ”, через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження. Також не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до позивача нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину, в регіоні постійно його проживання наразі відсутні будь-які відкриті збройні конфлікти.
Згідно з ч.5 ст.10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Таким чином, під час розгляду заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби встановив, що заявлена позивачами інформація носить загальний характер і не містить відомостей про події переслідувань та утисків на батьківщині їх особисто або членів їхньої сім'ї за політичною, релігійною чи іншими ознаками та визнала заяви позивачів такими, що не є ґрунтовними, тобто в іноземця відсутні умови зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону.
Доводи апеляційної скарги, на думку колегії суддів, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 195, 197; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Кадіма ОСОБА_1 ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2015 року по справі за позовом Кадіма ОСОБА_1 ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту виготовлення її в повному обсязі.
Головуючий:
Судді: