Виноградівський районний суд Закарпатської області
Справа № 299/3171/15-ц
25.11.2015 року м.Виноградів
Виноградівський районний суд Закарпатської області в особі: головуючого - судді Левка Т.Ю., при секретарі - Роман К.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Виноградів цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно.
Вимоги позову мотивовано тим, що 29.08.2011 року помер батько позивача ОСОБА_3, після смерті якого відкрилась спадщина, яка складається з житлового будинку в с.Широке, вул.Гагаріна, 11 Виноградівського району, на який в позивача відсутні правовстановлюючі документи. Його мати ОСОБА_4 померла ще 17.06.1993 року.
На випадок своєї смерті, спадкодавцем було залишено заповіт на користь позивача, посвідчений 18.09.2003 року секретарем виконавчого комітету Широківської сільської ради ОСОБА_5. Заповіт не змінений і не скасований станом на 10.02.2012 року.
Позивач вказує, що прийняв спадщину після смерті свого батька, так як у встановлений законом шестимісячний строк з дня відкриття спадщини подав до Виноградівської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Також ним прийнято спадщину й фактично в порядку ч.3 ст.1268 Цивільного кодексу України, так як на час відкриття спадщини він постійно проживав разом із спадкодавцем в спадковому житловому будинку і проживає в ньому разом з своєю сім'єю й на даний час.
При зверненні до нотаріуса Виноградівської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадковий житловий будинок, листом № 118/01-16 від 28.04.2015 року позивачу повідомлено, що видати свідоцтво про право на спадщину за законом після померлого ОСОБА_3, який помер 29.08.2011 року, немає можливості, оскільки ним не представлено правовстановлюючого документу щодо належності майна спадкодавцеві, та повідомлено, що він повинен представити правовстановлюючий документ, який повинен бути зареєстрованим в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно і в разі відсутності вказаних документів рекомендовано звернутись в суд.
Відповідачем по справі є рідний брат позивача - ОСОБА_2, мешканець с.Широке, вул.Миру,7 Виноградівського району, який спадщину не прийняв і підстав для її прийняття немає, інших спадкоємців немає.
Тому в судовому порядку позивач просить визнати за ним право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований за адресою: с.Широке, вул.Гагаріна, № 11, Виноградівського району.
Сторони в судове засідання не з"явилися.
Позивач ОСОБА_1 подав до суду письмову заяву про розгляд справи у його відсутності, та про те, що заявлені позовні вимоги підтримує повністю та просить суд такі задоволити, проти розгляду справи у відсутності відповідача не заперечує.
Відповідач ОСОБА_2 належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи в судове засідання також не з'явився, однак подав до суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги визнає, проти розгляду справи у відсутності позивача не заперечує.
Дослідивши матеріали справи та клопотання сторін, визнаючи в порядку ст.169 ЦПК України необов'язковим відібрання особистих пояснень від учасників процесу, і, враховуючи, що у справі наявні достатні матеріали про права і взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе провести розгляд справи на підставі наявних у ній матеріалів та доказів і приходить до висновку, що позовні вимоги є підставними та підлягають задоволенню, оскільки в судовому засіданні встановлені ті обставини на які посилається позивач в своїй позовній заяві, відповідачем позов визнано повністю, що не суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, тому в порядку ст.174 ЦПК України визнання ним позову прийнято судом.
В судовому засіданні встановлено, що 29.08.2011 року помер батько позивача ОСОБА_3, після смерті якого відкрилась спадщина, яка складається з житлового будинку в с.Широке, вул.Гагаріна, 11 Виноградівського району, на який в позивача відсутні правовстановлюючі документи.
Мати позивача ОСОБА_4 померла ще 17.06.1993 року.
На випадок своєї смерті, спадкодавцем було залишено заповіт, посвідчений 18.09.2003 року секретарем виконавчого комітету Широківської сільської ради ОСОБА_5, згідно якого ОСОБА_3 все своє майно заповів своєму молодшому сину, позивачу по справі ОСОБА_1. Заповіт не змінений і не скасований, про що зроблено відповідну відмітку від 10.02.2012 року.
Спадкоємцем за законом щодо майна померлого є рідний брат позивача, відповідач по справі - ОСОБА_2, мешканець с.Широке, вул.Миру,7 Виноградівського району, який спадщину не прийняв, на таку не претендує та не заперечує проти визнання права власності на спадкове майно за позивачем, що підтверджується поданою ним до суду письмовою заявою від 25.11.2015 року.Інших спадкоємців (інвалідів чи непрацездатних осіб), які б мали право на обов'язкову частку у спадковому майні не існує. В п.3.1 Узагальнення проведеного ВССУ від 16.05.2013 року відмічено, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК), а в п.3.3, що у випадках відсутності правовстановлюючих документів та відсутності реєстрації об'єкта нерухомості за спадкодавцем (на ім'я спадкодавця) суди в основному задовольняють вимоги спадкоємців про визнання права власності на нерухоме майно.
Отже, застосуванню підлягає ст. 392 ЦК, відповідно до якої позов про визнання права власності може бути пред'явлений, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати власником документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до ст.1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати Свідоцтво про право на спадщину. Статтею 1297 зазначеного Кодексу встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Верховний суд України в п. 23 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року за № 7 роз'яснив, що Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду з правилами позовного провадження.
Позивач прийняв спадщину після смерті свого батька ОСОБА_3, так як у встановлений законом шестимісячний строк з дня відкриття спадщини подав до Виноградівської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, що підтверджується довідкою Виноградівської державної нотаріальної контори № 112/01-16/02-14 від 28.04.2015 року.
Також позивачем прийнято спадщину й фактично в порядку ч.3 ст.1268 Цивільного кодексу України, оскільки на час відкриття спадщини він постійно проживав разом із спадкодавцем в спадковому житловому будинку і проживає в ньому разом з своєю сім'єю й на даний час, що підтверджується довідками Широківської сільської ради № 163,164 від 28.04.2015 року.
В зв'язку з необхідністю прийняття спадщини, що залишилася після смерті свого батька позивач звернувся до Виноградівської державної нотаріальної контори. Разом з тим, державний нотаріусо листом № 118/01-16 від 28.04.2015 року позивача повідомила, що видати свідоцтво про право на спадщину за законом після померлого ОСОБА_3, який помер 29.08.2011 року, немає можливості, оскільки позивачем не представлено правовстановлюючого документу щодо належності майна спадкодавцеві, та повідомлено, що він повинен представити правовстановлюючий документ, який повинен бути зареєстрованим в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно і в разі відсутності вказаних документів рекомендовано звернутись в суд.
Відповідно до п.п. 4.15, 4.18 Глави 10 Частини 2 «Порядку вчинення окремих видів нотаріальних дій», затверджених Наказом Мінюсту "Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України"), від 22.02.2012, № 296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна. Якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус вимагає, крім правовстановлюючого документа, витяг з Реєстру прав власності. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз'яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку».
Відповідно до вимог п.1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи.
Крім того у відповідності до правової позиції, висловленої ВССУ у своєму Листі за № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч.3 ст.1296 ЦК відсутність Свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Згідно довідки КП «Виноградівського районне БТІ» № 127 від 09.06.2015 року житловий будинок в с.Широке, вул.Гагаріна, 11 Виноградівського району будівництвом завершений і рахується за ОСОБА_3 на підставі довідки Широківської сільської ради від 15.02.2012 року за № 63. Правовстановлюючі документи на даний будинок не оформлено, інвентаризаційна вартість будинку становить 109 286 грн., згідно даних технічного паспорта він був побудований в 1961 році.
Даний житловий будинок був побудований на законних підставах, про свідчить дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку від 15.11.1962 року та акт відведення земельної ділянки.
Відповідно до ч. 3. ст. 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема такими, як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мінюсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).
Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Крім того, згідно з частиною першою та частиною другою статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
05 серпня 1992 року вперше на законодавчому рівні було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року N 449 "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення" (втратила чинність). Тобто до 05 серпня 1992 року не передбачалась процедура введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності.
З аналізу положень Конституції України та Цивільного кодексу України вбачається, що не потребує введення в експлуатацію приватних житлових будинків, збудованих до 05 серпня 1992 року, при набутті права власності на такі об'єкти. (Лист, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, від 01.09.2011, № 40-12-2409 "Щодо прийняття в експлуатацію об'єктів, закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року").
Документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації. (Лист, Державної архітектурно-будівельної інспекція України, від 30.07.2012, № 40-19-5376 "Щодо порядку прийняття в експлуатацію самовільно побудованого садового будинку і розмірів штрафів").
Відповідно до Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 (в редакції від 01.01.2013 року), рішення суду є правовстановлюючим документом, на основі якого може бути проведена реєстрація права власності на нерухоме майно.
Згідно ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно ч.3 ст.1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до ч.5 ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ст.16 ЦК України визнання права с одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, що підлягають захисту судом.
У відповідності до ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвеції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, а також якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою (ст.344, ст.382 ч.2, ст.392 ЦК України).
Відповідно до п.37 Постанови № 5 від 07.02.2014 року Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» з урахуванням положень частини першої статті 15 статті 392 ЦК власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, до це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним Документа, який засвідчує його право власності. Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.
За таких встановлених у судовому засіданні обставин, суд, розглядаючи вказану справу в межах заявлених позивачем та на підставі наданих сторонами доказів, які оцінені судом в їх сукупності, вважає, що позивачем на законних підставах набуто право власності на спадкове майно, тому позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1261, 1268, 1269, 1296, 1297 ЦК України, ст.ст. 10, 27, 31, 60, 61, 169, 174, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, право власності на житловий будинок із загальною корисною площею 53,0 кв.м., в тому числі житловою площею 33,4 кв.м., з надвірними будівлями та спорудами, розташований в с.Широке, вул.Гагаріна № 11 Виноградівського району Закарпатської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
ГоловуючийОСОБА_6