ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"27" вересня 2011 р. Справа № 2а-2924/11/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
Судді Микитюка Р.В.
при секретарі Дущак С.М.
за участю представників сторін:
від позивача -ОСОБА_1,
відповідача -ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом: ОСОБА_3 до Івано-Франківського МВ УМВС України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_3 звернулася до суду з адміністративним позовом до Івано-Франківського МВ УМВС України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 01.08.2011 року позивач звернулася до відповідача з проханням забезпечити її копією акту знищення облікових документів її доньки ОСОБА_4
Листом за №с-91 від 26.08.2011 року відповідач відмовився надати позивачу заявлену нею інформацію з посиланням на дію ч.2 ст.10 Закону України «Про доступ до публічної інформації». В обґрунтування позовних вимог позивач також присилалася на порушення відповідачем вимог п. 2 ст. 19 та п.1 ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Вважає дії відповідача щодо відмови реагувати на її звернення від 01.08.2011 року протиправними.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, з підстав викладених в позовній заяві, просив позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, з підстав викладених в письмовому запереченні. Суду пояснив, що позивачка у своєму зверненні до МВ УМВС в області та у позовній заяві керується Законом України «Про доступ до публічної служби», що є помилковим, оскільки зазначений Закон не регулює правовідносини щодо надання інформації про особу, а запитувана інформація ОСОБА_3 відноситься до інформації про особу і регулюється Законом України «Про захист персональних даних», і розглядається у порядку Закону України «Про звернення громадян». В обґрунтування безпідставності позовних вимог посилався на вимоги ст.32 Конституції України, яка передбачає, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Представник відповідача також зазначив, що згідно ч. 2 статті 11 Закону України «Про інформацію»не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.
Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.
Звертав увагу суду на те, що у відповідності до статті 5 Закону України «Про міліцію», міліція не розголошує відомостей, що стосуються особистого життя людини, принижують її честь і гідність, якщо виконання обов'язків не вимагає іншого.
Наголошував на тому, що на виконання Закону України “Про доступ до публічної інформації”та підпункту 9 пункту 2 Указу Президента України від 05.05.2011 за № 547 “Питання забезпечення органами виконавчої влади доступу до публічної інформації”, МВС України розроблено та затверджено наказом від 09.06.2011 за № 309 Перелік відомостей, що становлять службову інформацію в системі МВС і згідно якого, тобто Переліку запитувана інформація відноситься до службової, а тому надання її іншій особі без згоди суб'єкта персональних даних є неможливим.
Наполягав на тому, що керівництво Івано-Франківського МВ УМВС в Івано-Франківській області діяло в межах вимог діючого законодавства. Просив відмовити в задоволенні позову.
Розглянувши адміністративний позов, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, судом встановлено наступне.
02.08.2011 до Івано-Франківського МВ УМВС України в Івано-Франківській області надійшов запит на інформацію за вх. № С-91 від 01.08.2011 року від ОСОБА_3 про надання в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації»належним чином завіреної копії акту знищення облікових документів доньки з зазначенням причини знищення або офіційну відповідь про відсутність такого акту, а також у разі виявлення під час розслідування копії рішення суду чи власника будинку по вул. Вірменській, 1, про виселення ОСОБА_3 чи листа звернення цього власника до Івано-Франківського МВ УМВС України в Івано-Франківській області з вимогою виписки ОСОБА_4 (забезпечити копіями даних документів).
Як вбачається із листа-відповіді від 26.08.2011 року за №С-91 Івано-Франківського МВ УМВС України в Івано-Франківській області, заявнику надано відповідь на запит, якою повідомлено, що у відповідності до ст. 32 Конституції України, ст. 31 Закону України «Про інформацію», ст. 5 Закону України «Про міліцію», в яких йдеться про заборону розголошення відомостей, що стосуються особистого життя людини, а також про заборону доступу до відомостей про іншу особу, зібраних відповідно до чинного законодавства державними органами, організаціями та посадовими особами, не представляється можливим надати ОСОБА_3 запитувані документи на її доньку ОСОБА_4
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок здійснення та забезпечення права на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації визначений Законом України від 13.01.2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації»(далі по тексту Закон України № 2939).
Статтею 1 вказаного Закону встановлено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 5 Закону України № 2939 доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема, надання інформації за запитами на інформацію.
Згідно з ч.ч. 1, 2, 4 та 5 ст. 19 Закону України № 2939 запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Письмовий запит подається в довільній формі. Запит на інформацію має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Статтею 20 Закону України № 2939 встановлено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України № 2939, цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб'єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом. Таким чином, законодавець розмежував дію вказаних Законів, тобто звернення громадян не можуть розглядатись у порядку, передбаченому Законом України № 2939, а інформаційні запити - у порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян».
Слід звернути увагу на те, що Закон України «Про звернення громадян»спрямований не на реалізацію права на інформацію (ст.34 Конституції України), а права на звернення особи (петицію) (ст.40 Конституції України), а це інше за юридичною природою право людини і громадянина. Закон України «Про звернення громадян»регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Вищезазначений закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні громадськими та державними справами, для впливу для поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення. Згідно зі ст.1 Закону України «Про звернення громадян»під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
А порядок отримання інформації через інформаційний запит регулюється Законом України «Про доступ до публічної інформації», який гарантує кожному право на доступ не тільки до інформації, яка стосується його особисто, а й будь-якої відкритої за режимом доступу інформації про діяльність органу державної влади та місцевого самоврядування, більше того, відповідно до ч.2 ст.19 вищевказаного Закону - запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 10 цього ж Закону розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов'язані надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про інформацію»та ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація, таємна інформація, службова інформація.
Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до вищевказаного Закону при дотриманні сукупності таких вимог: виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя, розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам, шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Згідно з ч.2 ст. 11 Закону України «Про інформацію»не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.
Як вбачається з інформаційного запиту, що міститься в матеріалах справи, відповіді на питання, поставлені в зазначеному запиті позивачем, містять у собі конфіденційну інформацію про особу іншу особу, яка не підлягає обов'язковому наданню для ознайомлення за інформаційними запитами, так як розголошення даної інформації може зашкодити правам та законним інтересам особи, якої вона стосується.
Відповідно до вимог статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Згідно приписів статті 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації»кожна особа має право знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 11 Закону України «Про інформацію» передбачено, що інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Відповідно до вимог статті 5 Закону України «Про захист персональних даних»персональні дані, крім знеособлених персональних даних, за режимом доступу є інформацією з обмеженим доступом.
Згідно приписів статті 6 Закону, первинними джерелами відомостей про фізичну особу є: видані на її ім'я документи; підписані нею документи; відомості, які особа надає про себе.
Відповідно до положень статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачає, що публічною інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна інформація.
У інформаційному запиті 01.08.2011 року, направленому на адресу відповідача, позивач не ставить питання про надання їй можливості ознайомитись із зібраною про неї ого інформацією, а просить надати належним чином завірені копії документів, що могли бути зібрані Івано-Франківським МВ УМВС України за результатами проведення службового розслідування ініційованого позивачем.
Що стосується твердження представника позивача, що відповідачем було порушено строк на надання відповіді за інформаційним запитом суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч.2 ст. 2 Закону України «Про доступ до публічної інформації», цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб'єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом, тобто Законом України «Про звернення громадян».
Враховуючи, що інформація за запитом позивача стосується ОСОБА_4 особисто та не належить до категорії публічної інформації, такий запит було зареєстровано як звернення, відповідь по суті розгляду якого позивачу було надано у встановлений законом строк.
Враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини, суд приходить до висновку, що вимоги позивача не підлягають до задоволення, оскільки, як було встановлено в судовому засіданні, відповідачем на інформаційний запит позивача було надано відповідь від 26.08.2011 року № С-91.
За таких обставин суд вважає, що відповідачем не було допущено бездіяльності щодо ненадання відповіді на питання інформаційного запиту позивача та було розглянуто інформаційний запит позивача з наданням відповіді по суті, тобто перестали існувати обставини, що стали підставою звернення до суду з позовом. Порушення прав позивача відповідачем усунуті, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до статті 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
За ст.69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Суд, керуючись ст.86 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 71 КАС України визначені поняття належності та допустимості доказів, відповідно до якої належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
З урахування наведеного суд зазначає, що позивачем не надані належні та допустимі докази на підтвердження порушення його права з боку Івано-Франківського МВ УМВС України в Івано-Франківській області, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-
В задоволенні позову відмовити.
< Резолютивна частина рішення - НЕ ВИДАЛЯТИ >
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.
Суддя: Микитюк Р.В.
Постанова складена в повному обсязі 03.10.2011 року.