І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И [1]
03 грудня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого судді: Прокопчук Н.О.
суддів: Музичко С.Г., Стрижеуса А.М.
при секретарі: Бусленко А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 вересня 2015 року
в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Національний культурно- мистецький та музейний комплекс «Мистецький арсенал», третя особа - ОСОБА_2, про визнання дій протиправними, відшкодування моральної шкоди та виплату компенсації за порушення авторських прав, -
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 09.09.2015 року даний позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства «Національний культурно- мистецький та музейний комплекс «Мистецький арсенал» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 1000 грн. У задоволенні позову в інший частині відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду в частині відмови, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій ставить питання про скасування судового рішення в цій частині та ухвалення нового про задоволення його позову у повному обсязі. Апелянт посилається на неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом норм матеріального та процессуального права. Зазначає, що задовольнивши позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд тим самим визнав порушення його авторських прав, проте безпідставно не застосував положення ст. 50, п.г ч. 2 ст. 52 Закону України «Про авторськи та суміжні права» та дійшов помилкового висновку про те, що за відсутності письмового договору між сторонами відповідач міг знищити його твір.
В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1. апеляційну скаргу підтримав з підстав наведених в ній.
Представники відповідача та третьої особи просили апеляційну скаргу відхилити як безпідставну.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги у частині відшкодування моральної шкоди та відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд виходив з того, що перед зафарбуванням стіни з незавершеним твором позивача, відповідач не повідомив позивача про можливість зробити відповідні фотографії, що призвело до спричинення моральної шкоди у розмірі вказаному позивачем. При цьому вважав встановленим, що позивач здійснював фіксування етапів процесу своєї роботи шляхом поточної фотозйомки, виставляв відповідні фотокартки з описуванням цих робіт на своїй сторінці в соціальних мережах, а тому дії відповідача не призвели до порушення особистих немайнових і майнових прав суб'єкта авторського права та не дають підстав для стягнення компенсації, передбаченої ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права».
Колегія суддів з такими висновками суду у частині недоведеності порушення авторських прав позивача погоджується і вважає їх правильними.
В інший частині рішення суду не оскаржується й тому, відповідно до положень ст. 303 ЦПК України апеляційним судом не перевіряється.
Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення.
Як убачається з матеріалів справи та установлено судом 27 липня - 29 вересня 2013 року у «Національному культурно- мистецькому та музейному комплексі «Мистецький арсенал» проходила виставка «Велике і Величне».
ОСОБА_1 був запрошений прийняти участь у виставці для створення картини «Коліївщина: Страшний суд» безпосередньо на стіні (муралу) в приміщенні «Мистецького Арсеналу» з орієнтовним розміром 5х11 метрів. Для цього йому відповідачем були надані безпосередньо стіна (мурал), матеріали (фарби,пензлі), проектор.
При цьому сторонами було обумовлено, що твір буде експонуватися лише під час виставки й у подальшому не зберігатиметься.
Письмовий договір сторони не укладали.
Позивач був обізнаний про дату відкриття виставки та термін її дії.
Оскільки станом на 25 липня 2013 року, тобто на час передачі приміщення під обов'язкову державну охорону, картина не була завершена позивачем, твір у незавершеному вигляді експонуватися не міг, а часу на закінчення роботи вже не було, відповідачем було прийнято рішення про зафарбування стіни з незавершеним твором.
Посилання позивача на п.4 ч.1 ст.14,ч.2,3 ст.15 ЗУ «Про авторське право і суміжні права», а саме на те, що зафарбуванням стіни, яка є власністю відповідача, останній порушив його особисті немайнові та майнові права як суб'єкта авторського права, не доведені ним належними та допустимими доказами, а отже і підстав для застосування ст. 52 ЗУ «Про авторське право і суміжні права» не було.
Згідно з положеннями ст.12 Закону України «Про авторське право і суміжні права» авторське право і право власності на матеріальний об'єкт, в якому втілено твір, не залежать одне від одного. Відчуження матеріального об'єкта, в якому втілено твір, не означає відчуження авторського права і навпаки.
Власникові матеріального об'єкта, в якому втілено оригінал твору образотворчого мистецтва чи архітектури, не дозволяється руйнувати цей об'єкт без попереднього пропонування його авторові твору за ціну, що не перевищує вартості матеріалів, витрачених на його створення. Якщо збереження об'єкта, в якому втілено оригінал твору, є неможливим, власник матеріального об'єкта, в якому виражено оригінал твору, повинен дозволити авторові зробити копію твору у відповідній формі, а якщо це стосується архітектурної споруди - фотографії твору.
Судом встановлено, що у даному випадку збереження незакінченого твору на стіні будівлі та його відокремлення від неї є неможливими, що позивачем ніяким чином не спростовано. Крім того, позивач мав можливість здійснити фотографування свого твору та щоденно фіксував його фотографічною зйомкою. Доказом такому є виставлені позивачем фотографії в соціальних мережах на його сторінці.
Доводи апеляційної скарги про те, що знищенням незавершеної картини позивачу спричинені збитки у вигляді упущеної вигоди, оскільки він був позбавлений можливості продати її та отримати дохід, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на те, що вона не могла бути відділена від стіни на якій вона створена.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.
Всі висновки суду першої інстанції щодо пред'явлених у рамках даної справи позовних вимог повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Обставин, які б давали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга не містить.
Встановивши факти та зумовлені ними правовідносини, суд першої інстанції ухвалив правильне по суті рішення, підстав для скасування якого колегія суддів не знаходить.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 308, 313-315, 317ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 вересня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий:
Судді:
Справа № 757/7903/15-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/14757/2015
Головуючий у суді першої інстанції: Цокол Л.І.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Прокопчук Н.О.