25 листопада 2015 року Апеляційний суд м. Києва
у складі:
головуючого Вербової І.М.
суддів Поливач Л.Д.
ШаховоїО.В.
при секретарі Бугаю О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення курсової різниці та трьох процентів річних, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 1 жовтня 2015 року, -
У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення курсової різниці та трьох процентів річних.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 1 жовтня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Апелянт, зокрема, посилається на ті обставини, що відповідачем було порушено грошове зобов'язання, а тому наявні підстави для застосування відповідальності, передбаченої ст. ст. 611, 625 ч. 2, 1050 ЦК України. Також вказує, що судом не враховано пояснення представника позивача щодо перебування виконавчого листа Святошинського районного суду м. Києва № 2/957/11 від 15 квітня 2011 року на виконанні у виконавчій службі та те, що рішення суду не виконано, зазначає, що судом не вжито заходів щодо витребування виконавчого провадження та не запропоновано позивачу надати докази щодо примусового виконання рішення суду.
Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, у зв'язку із чим колегія суддів вважала за можливе слухати справу у їх відсутність на підставі ч. 2 ст. 305 ЦПК України.
Справа № 759/12170/15-ц
№ апеляційного провадження 22-ц/796/14532/2015
Головуючий у суді першої інстанції: Шум Л.М.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Вербова І.М.
Перевіривши законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність її часткового задоволення виходячи з таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Разом з тим, ухвалене у справі судове рішення не відповідає зазначеним вимогам закону.
Під час розгляду справи судом встановлено, що 6 липня 2009 року ОСОБА_3 взяв в борг у ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 8000,00 доларів США, зобов'язався повернути до 1 жовтня 2010 року, що підтверджується розпискою (а. с. 5).
Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11 березня 2011 року, що набрало законної сили, задоволено частково позов ОСОБА_2 та стягнуто з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача грошові кошти у сумі 63480,80 грн., що еквівалентно 8000,00 доларів США станом на день ухвалення рішення (а. с. 6-7).
За правилом ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
15 квітня 2011 року Святошинським районним судом м. Києва видано виконавчий лист на примусове виконання заочного рішення від 11 березня 2011 року (а. с. 8).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено та не підтверджено факту перебування виконавчого листа на виконанні у виконавчій службі, надання відповідачу як боржнику строку для добровільного виконання судового рішення та докази вчинення інших виконавчих дій щодо примусового виконання судового рішення. Також суд вважав, що відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача курсової різниці в розмірі 112519,00 грн. та трьох відсотків річних в розмірі 9193,00 грн. у зв'язку з невиконанням відповідачем судового рішення від 11 березня 2011 року.
Проте, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів повністю погодитися не може з огляду на наступне.
Статтею 625 ЦК України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання. У частині 2 ст. 625 ЦК України зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до правового висновку, зробленого постановою Верховного Суду України від 1 жовтня 2014 року № 6-113цс14, будь-яке зобов'язання, яке зводиться до сплати грошей, є грошовим зобов'язанням незалежно від правових підстав його виникнення і в разі його порушення підлягає застосуванню ч. 2 ст. 625 ЦК України.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимог про відшкодування матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів позивачем не заявлялося.
Представником позивача в суді першої інстанції надавалися пояснення про примусове виконання судового рішення від 11 березня 2011 року у виконавчій службі та те, що рішення станом на час розгляду справи не виконане.
На викладені обставини суд першої інстанції уваги не звернув, внаслідок чого його висновки в цій частині є необґрунтованими.
Розрахунок трьох процентів річних здійснюється за кожен день прострочення за формулою:
63480,80 грн. (сума боргу) х 3 % / 365 (кількість днів у році) х 1762 (кількість днів прострочення, період прострочення з 1 жовтня 2010 року по 29 липня 2015 року).
Згідно розрахунку позивача загальна сума трьох відсотків річних становить 9193,00 грн.
Колегією суддів розрахунок трьох відсотків річних перевірено.
На підставі наведеної норми та правовий висновок Верховного Суду України, суд апеляційної інстанції вважає, що сума трьох процентів річних в розмірі 9193,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Водночас суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_3 збитків у формі курсової різниці, оскільки позивачем не наведено належних та допустимих доказів на підтвердження завдання йому діями відповідача збитків.
Таким чином, рішення суду назвати законним та обґрунтованим не можна, а тому воно підлягає частковому скасуванню на підставі п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог.
Крім того, на підставі ч. 3 ст. 88 ЦПК України, суд апеляційної інстанції вирішує питання про судові витрати, вважаючи стягнути з відповідача в дохід держави судовий збір пропорційно до задоволеної частини вимог в розмірі 243,60 грн.
Керуючись статтями 303, 307, 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 1 жовтня 2015 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення трьох відсотків річних скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
Стягнути зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 три відсотки річних у сумі 9193,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 судовий збір в дохід держави у розмірі 243,60 грн.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий І.М. Вербова
Судді: Л.Д. Поливач
О.В. Шахова