Справа № 211/2915/15-ц
Провадження № 2/211/1483/15
07 грудня 2015 року Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі :
головуючого судді : Ткаченко С.В.
при секретарі : Жуковій А.С.
за участю:
позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
у відсутність відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про захист трудових прав, суд , -
позивач звернулася до суду з вказаним позовом, який уточнила 20.10.2015 року, вказавши, що у березні 2014 року відповідач запропонувала їй роботу продавцем непродовольчих товарів із заробітною платою у розмірі 3500,00 грн., та погодившись на запропоновані відповідачем умови праці, 01.04.2014 року вона приступила до виконання своїх робочих обов»язків.
07.04.2014 року укладений між нею та відповідачем трудовий договір був зареєстрований Криворізьким міським центром зайнятості за № 04701401398. За вказівкою відповідача у договорі сума її заробітної плати була зазначена у розмірі 1400,00 грн., а не 3500,00 грн., як обіцяла відповідач. На її запитання щодо такої невідповідності у заробітній платі, відповідач запевнила її що це не матиме для неї жодних матеріальних наслідків.
30.04.2015 року трудовий договір був розірваний за згодою сторін. Суми, які належать їй до виплати у зв'язку із звільненням відповідач не виплатила, чим грубо порушила її трудові права, а саме, в супереч ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов»язкове державне соціальне страхування » відповідач з врахуванням її заробітної плати зобов»язана була сплачувати за неї єдиний внесок на випадок безробіття, тимчасової втрати працездатності, в тому числі на соціальне страхування від нещасних випадків та на випадок досягнення пенсійного віку, тобто з тієї суми заробітної плати яку вона дійсно отримувала, а саме 3500,00 грн.
Крім того, в порушення ст. 116 КЗпП України в день її звільнення відповідач не виплатила їй грошові кошти, що належать їй до виплати у зв»язку зі звільненням. Тобто в день звільнення відповідач зобов»язана була сплатити їй заробітну плату за квітень 2015 року у розмірі 3500,00 грн., та компенсацію за невикористану щорічну відпустку у розмірі 1615, 32 грн., (3500,00 грн., (місячна заробітна плата) х 6 місяців : 182 (кількість календарних днів у розрахунковому періоді) х 14= 1615, 32 грн.).
У відповідності до ст. 117 КЗпП України відповідач зобв»язана сплатити їй компенсацію за затримку розрахунку при звільненні, розмір якої на день звернення до суду становить 3500,00 грн.
Через зазначені неправомірні дії відповідача, їй також спричинена моральна шкода, яка полягає у її стражданні та переживанні через втрату її грошових коштів, тому моральну шкоду оцінює у 5115,32 грн.
Просить встановити факт, що з 01 квітня 2014 року по 31 березня 2015 року отримувала від відповідача заробітну плату у розмірі 3500,00 грн., на місяць. Зобов»язати відповідача нарахувати та перерахувати за неї єдиний внесок за період з 01 квітня 2014 року по 31 березня 2015 року виходячи із заробітної плати в розмірі 3500,00 грн., на місяць. Стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 5115,32 грн., (3500,00 + 1615,32) та моральну шкоду у розмірі 5115,32 грн. , компенсацію за весь час затримки виплати всіх належних сум у зв"язу зі звільненням.
Позивач в судовому засіданні 23 07 2015 року позовні вимоги підтримала, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві та просила позов задовольнити у повному обсязі. 20 10 2015 року позивач уточнила позовні вимоги, та надала заяву відповідно до якої просила надалі слухати справу у її відсутність, позовні вимоги викладені у позовній заяві , що надійшла до суду 20 10 2015 року , підтримує .
Відповідач в судове засідання не з»явилася, її представник ОСОБА_2 в судовому засіданні 23 07 2015 року позов не визнала, просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та пояснила, що відповідно до трудового договору укладеного між позивачем та ОСОБА_3 від 01.04.2014 року, позивач була прийнята на роботу в магазин «Світ тканин» продавцем з оплатою праці 1400,00 грн., з яким вона погодилася поставивши у договорі свій підпис.
Відповідно до довідки про середню заробітну плату від 05.05.2015 року ОСОБА_3 по результатам праці ОСОБА_1, нарахувала їй заробітну плату в середньому за останні 6 місяців по 1604,02 грн., в місяць всього 9624,10 грн., середньоденна заробітна плата складає 52,88 грн.
Як вбачається з відомості нарахування заробітної плати за квітень 2015 року ОСОБА_3, відповідно до чинного законодавства України нараховувала всі належні податки та збори.
Вищевказаний трудовий договір був розірваний 30.04.2015 року за згодою сторін та ОСОБА_3 не порушила норми ст. 116 КЗпП України, оскільки відповідно до Табелю обліку використання робочого стажу за квітень 2015 року ОСОБА_1 в день звільнення була вихідна. Відповідно до розпорядження КМ України № 1084-р від 12.11.2014 року був наданий рекомендований графік переносу святкових днів у 2015 році, та враховуючи, що 1 та 2 травня 2015 року це п'ятниця та субота, то перший робочий день після свят є 05.05.2015 року.
Протягом місяця ОСОБА_3 та працівники магазину телефонували ОСОБА_1 щоб вона отримала свої грошові кошти але вона відмовилась, у зв'язку з чим належні ОСОБА_1 грошові кошти були відправлені останній поштовим переказом 16.06.2015 року.
Уточнену позовну заяву представник відповідача також не визнала, просила у задоволенні позову відмовити. Надала заяву про подальший розгляд справи у її відсутність.
07 12 2015 року сторони до суду не з"явилися, оскільки надали заяви про розгляд справи у їх відсутність. Відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу 07 12 2015 року не здійснюється.
Вислухавши позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
У судовому засіданні встановлено, що 07.04.2014 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ФОП ОСОБА_3 було укладено трудовий договір , який був зареєстрований Криворізьким міським центром зайнятості за № 04701401398, згідно договору позивач була взята на посаду продавця непродовольчих товарів в магазині «Світ тканин» з заробітною платою у розмірі 1400,00 грн. на місяць. (а.с. 3 - трудовий договір ).
30.04.2015 року цей трудовий договір був розірваний за згодою сторін, що передбачено ст.. 36 п. 1 ККпП України. (а.с. 3 на звороті).
Відповідно до Табелю обліку використання робочого стажу за квітень 2015 року ОСОБА_1 в день звільнення була вихідна. Відповідно до розпорядження КМ України № 1084-р від 12.11.2014 року був наданий рекомендований графік переносу святкових днів у 2015 році, та враховуючи, що 1 та 2 травня 2015 року це п'ятниця та субота, то перший робочий день після свят є 05.05.2015 року.
Згідно ст.ст.3,4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст.ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. За ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За положеннями ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Згідно зст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до ч.1 ст.21 Кодексу законів про працю України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Беручи до уваги вищевказані норми закону, суд вважає, що вимоги позивача про встановлення факту, що з 01.04.2014 року по 31.03.2015 року відповідач сплачувала позивачеві заробітну плату в розмірі 3500 грн. та про забов'язання відповідача перерахувати за неї єдиний внесок за цей період враховуючи заробітну плату в 3500 грн. , необґрунтовані та такі, що не підлягають задоволенню, так як , в матеріалах справи знаходиться трудовий договір укладений між сторонами , де чітко вказана заробітна плата в 1400 грн. на місяць, позивач ніякими належними доказами не підтверджує той факт, що вона отримувала заробітну плату більшу, ніж вказано в трудовому договорі, а також той факт, що вона отримувала заробітну плату саме 3500 грн. , а не в будь-якому іншому розмірі. Суд при винесенні законного, обґрунтованого, об'єктивного рішення не може посилатися тільки та думку та слова позивача, які нічим не підтверджені, тому ці вимоги не можуть бути задоволені.
Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача на її користь заборгованості по заробітній платі , яка складається з заробітної плати за квітень 2015 року у розмірі 3500 грв. та компенсації за невикористану щорічну відпустку в розмірі 1615,32 грв. , суд вважає, що дана вимога підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до положень ч. 1ст. 116 КЗпПУкраїни, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Заробітна плата позивача за квітень 2015 року згідно до наданої суду довідки від 19 10 2015 року , становить - 1703,28 грн. та сума компенсації за невикористану відпустку становить 1356, 94 грв. ( 52,19 грв. ( середньоденна сума заробітної плати ) х 26 днів = 1356,94 грв. ) , всього 3060,22 грв. , утримано 598,58 грв. , та підлягає до виплати 2461 грв. 64 коп.
Так в день звільнення відповідач повинна була сплатити позивачеві заробітну плату за квітень 2015 року та компенсацію за невикористану щорічну відпустку . Разом невиплачена при звільненні сума становить 2461,64 грн. , саме дана сума і підлягає задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача як заборгованість по заробітні платі та компенсації за не використану відпустку при звільненні працівника.
В судовому засіданні з пояснень сторін встановлено, що 06 05 2015 року до магазину приходив чоловік позивача, йому дали відомість для її підписання позивачем , гроші чоловікові позивача не віддали. Однак сама позивач отримати кошти не з"явилася. Представник відповідача стверджує, що в цей день їй могли би віддати заробітну плату. У зв'язку з тим, що виплата при звільненні так і не була отримана позивачем, належні ОСОБА_1 грошові кошти були відправлені їй поштовим переказом 16.06.2015 року. (а.с. 16 - квитанція про відправлення).
Кошти були відправлені переказом на адресу позивача вже після звернення позивача до суду з позовом, переказ був повернутий відповідачу оскільки ОСОБА_1 відмовилася його отримувати. В судовому засіданні ОСОБА_1 пояснила, що відмовилася отримувати поштовий переказ оскільки вважає, що заробітна плата повинна бути більша ніж переказала відповідач та через те, що вона вже звернулася до суду з даним позовом.
Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача на її користь компенсації за весь час затримки виплати всіх належних їй сум у зв'язку з звільненням на день звернення з позовом до суду, суд вважає що ця вимога не підлягає задоволенню , виходячи з наступного:
Згідно з ч. 1ст.117 КЗпПУкраїни, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичногорозрахунку.
Таким чином, передбачений, ст. 117 КЗпП України, обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, а наявність рішення суду, яким підтверджується факт порушення строків проведення розрахунку з працівником не звільняє його від виконання цього обов'язку.
Як роз'яснено у п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», вимоги працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають задоволенню в тому разі і за той період, коли з вини власника або уповноваженого ним органу була затримана видача трудової книжки або неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.
З матеріалів справи вбачається та в судовому засіданні підтверджено, що відповідач мала намір розрахуватися з позивачем 05.05.2015 року , але позивач не з"явилася, натомість прийшов її чоловік , якому відповідач не має право видавати заробітну плату іншої особи , на телефонні дзвінки не відповідала, і навіть коли належні ОСОБА_1 грошові кошти відповідачем були відправлені їй поштовим переказом 16.06.2015 року, вона відмовилася їх прийняти. Даний факт підтверджувала сама позивач, в судовому засіданні вона пояснювала, що дійсно відмовлялася отримувати грошові кошти, які їй належали при звільненні , так як вона звернулася до суду та не вважала потрібним до вирішення справи отримувати ці виплати від відповідача.
Вказаною вище нормою закону чітко регулюється та визначається, що підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, лише за умови, що невиплати належних звільненому працівникові сум у строки мали місце з вини власника або уповноваженого ним органу. Обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
Відповідачем було проведено розрахунок виплат в зв'язку зі звільненням позивача та 16.06.2015 року направлено на адресу позивача. Оскільки позивач не з"являлася до відповідача отримати належні їй кошти, сама відмовилася приймати виплати і вини відповідача в цьому немає, то суд вважає , що дана вимога не підлягає задоволенню.
Що стосується вимоги позивача про стягнення моральної шкоди з відповідача в сумі 5115,32 грн., суд вважає , що вони задоволенню також не підлягають з огляду на наступне.
Згідно ст.. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Також, відповідно до ст.. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибин фізичних та душевних страждань, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Оскільки судом не встановлено порушення прав позивача з боку відповідача ОСОБА_3, натомість судом встановлено, що позивач не з"являлася до відповідача отримати розрахунок, сама відмовилася отримувати поштовий переказ, суд вважає що відсутні підстави для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди.
Отже зважаючи на все вищевказане, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.
Згідно ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.
Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Керуючись ст.ст. 21, 116, 117, 237-1, 233 КЗпП України, ст.ст.10,60,88,212, 215 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про захист трудових прав - задовольнити частково.
Стягнути з відповідача ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1) на користь позивача ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2) заборгованість по заробітній платі та суму компенсації за невикористану відпустку у розмірі 2461 ( дві тисячі чотириста шістьдесят одна ) грв. 64 коп.
Стягнути з відповідача ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1) на користь держави судовий збір в розмірі 487 ( чотириста вісімдесят сім ) грв. 20 коп.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
На рішення суду може бути подана апеляційнаскарга до апеляційного суду Дніпропетровськоїобласті через Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу, протягом десяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: ОСОБА_4