Справа № 201/10059/15-ц
Провадження № 2/201/3416/2015
01 грудня 2015 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого - судді Ходаківського М.П.,
за участі секретаря судового засідання - Поддєлкової К.В.,
представника позивача - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу,-
Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 05 травня 2014 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір позики, оформлений у вигляді «Договора займа денежных средств». На виконання цього договору ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 9550 гривень на умовах без сплати відсотків та зі строком повернення ? частини від всієї суми позики 05.08.2014 та ? частини від всієї суми позики до 31.12.2014. Однак зазначені кошти відповідач не повернув, тому позивач просив стягнути з відповідача суму боргу, 3 % річних від простроченого зобов'язання у сумі 259,11 грн., а також понесені витрати зі сплати судового збору.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала згідно до викладеного у позовній заяві, просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відповідач в судове засідання, яке було призначено на 01 грудня 2015 року не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, у судовому засіданні, яке було проведено 29.10.2015 позовні вимоги не визнав, проти їх задоволення заперечував.
Суд, заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов наступних висновків.
Згідно із частинами 1-3 ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У відповідності до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Судом встановлено, що 05 травня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір позики грошових коштів. На виконання цього договору ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 9550 гривень на умовах без сплати відсотків та зі строком повернення ? частини від всієї суми позики 05.08.2014 та ? частини від всієї суми позики до 31.12.2014.
Відповідно до п. 1.1 цього договору позикодавець в момент підписання указаного договору передав позичальнику в позику грошові кошти в сумі 9550 грн.
Оригінал цього договору оглянуто та звірено у судовому засіданні 01.12.2015.
Свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 допитані у судовому засіданні в порядку ст. 50 ЦПК України повідомили, що були свідками укладення між сторонами 05.05.2014 договору позики та підтвердили факт передачі обумовлених ним коштів.
Згідно із ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 Цивільного кодексу України). Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 ст. 530 Цивільного кодексу України). Позичальник зобов'язується повернути (погасити) борг, сплатити проценти згідно умов договору.
Згідно із ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В порушення зазначених норм закону відповідач свої зобов'язання не виконав та не повернув позивачу кошти. На неодноразову вимогу позивача повернути суму боргу відповідач борг не повернув. Після звернення позивача до суду відповідач суму боргу не повернув.
Таким чином, в судовому засіданні встановлено факт укладення договору позики, передачі коштів відповідачу та їх неповернення всупереч встановленим у договорі строкам виконання зобов'язання.
Що стосується доводів відповідача, озвучених у судовому засіданні 29.10.2015, що кошти йому надавалися для проведення робіт із виготовлення сходів, то суд їх до уваги не бере, оскільки вони спростовуються умовами укладеного між сторонами договору і нічим не підтверджені.
Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника, або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми, або визначеної кількості речей.
Згідно із ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає іншій стороні (позичальникові) у власність гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним з моменту передачі грошей або речей.
З огляду на те, що відповідачу було передано у позику грошові кошти у сумі 9550 грн. поверненню і стягненню з відповідача підлягає заборгованість саме у цій сумі, яка визначена укладеним між сторонами договором.
Суд приймає до уваги також і ті обставини, що свої зобов'язання про позику позивач виконав повністю, термін повернення коштів настав, але відповідач в добровільному порядку не повернув кошти, то згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оцінюючи позовні вимоги в частині стягнення 3% річних від суми заборгованості та перевіряючи правильність їх нарахування суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Розрахунок 3 % річних:
-сума санкції за неповернення 4775 грн. з 05.08.2014 по 01.12.2015:
(4775 грн. *3*482 дні:365:100 = 189,17 грн.)
-сума санкції за неповернення4775 грн. з 31.12.2014 по 01.12.2015:
(4775 грн. *3*334 дні:365:100 = 131,08 грн.)
Таким чином, 3% річних від простроченої відповідачем суми заборгованості у загальному розмірі складає 320,25 грн.
Водночас, ураховуючи, що позивач у позовній заяві просить стягнути 3 % річних у сумі 259,11 грн. і судом йому запропоновано уточнити (збільшити) позовні вимоги в цій частині та роз'яснено таке право у судовому засіданні та такої заяви суду не подано і залишено це питання на розсуд суду, то позовні вимоги підлягають задоволенню в цій частині в сумі 259,11 грн.
На підставі ст. 88 ЦПК України підтверджені належним чином судові витрати у справі покладаються на сторону проти якої ухвалено рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 16, 526, 625, 1046, 1047 ЦК України, ст. ст. 15, 60, 88, 213, 215 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргузадовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_2) суми боргу за договором позики від 05 травня 2014 року у розмірі 9 550 грн. (дев'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят гривень) та 3 % річних від простроченої суми у розмірі 259,11 грн.(двісті п'ятдесят дев'ять грн. 11 коп.).
У задоволенні іншої частини вимог позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_2) сплачений судовий збір у сумі 243,60 (двісті сорок три грн. 60 коп.).
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя М.П.Ходаківський