Справа № 344/15521/15-ц
Провадження № 6/344/434/15
01 грудня 2015 р. м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого Бородовського С.О.
за участі секретаря Прокопів С.
представників заявника ОСОБА_1, ОСОБА_2
розглянувши клопотання відповідача про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого листа в справі за позовом ВАТ «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, -
в заяві вказано, що на виконання судового рішення видано виконавчий лист, в якому вказано строк його пред'явлення до виконання до 17/08/2011 р. 14/10/2013 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження на виконання вказаного виконавчого листа. У зв'язку з цим представники відповідачки просили суд визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, визнати дії державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження №402138836 неправомірними, скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №402138836 від 14/10/2013 р., скасувати постанову від 21/10/2013 р. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, скасувати постанову від 21/10/2013 р. про об'єднання виконавчих проваджень, скасувати постанову від 25/03/2015 р. про арешт майна боржника.
В судовому засіданні представники відповідача підтримали заяву з підстав, що в ній зазначені.
Належним чином повідомлений про судове засідання державний виконавець повторно не з'явився в судове засідання.
Судом встановлено наступні обставини.
18/06/2013 р. ухвалено заочне рішення про солідарне стягнення з заявника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ВАТ «Комерційний банк «Надра» 287400,20 гривень.
14/10/2013 р. відкрито виконавче провадження №402138836 про стягнення зі ОСОБА_3 на користь ВАТ «Комерційний банк «Надра» 287400,20 гривень.
21/10/2013 р. ухвалено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження за виконавчим листом №2-2651/2010 від 04/04/2013 р.
Отже виконавче провадження і арешт майна боржника здійснено у строк передбачений законом.
21/10/2013 р. ухвалено постанову про об'єднання виконавчого провадження із виконавчим провадженням щодо стягнення з представника заявника ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк».
25/03/2015 р. оголошено в розшук рухоме майно боржника.
Доказу закриття виконавчого провадження представники заявника суду не надали.
18/06/2010 р. видано виконавчий лист щодо стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 грошових коштів на користь ВАТ «КБ «Надра» в сумі 287400,20 гривень.
Відповідно до адресної довідки від 18/07/2013 р. ОСОБА_3 прописана 14/06/2011 р. по вул. Довженка в м. Івано-Франківськ.
Відповідно до ст. 11 Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
В п. 2.1. Інструкції з організації примусового виконання рішень вказано, що державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов'язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення своєчасного і повного виконання рішення.
Відповідно до п. 3.8 наказу Міністерства юстиції України від 02.04.2012 р. № 512/5 “Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень” у разі якщо в органі ДВС відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження.
В п. 3.8.1 вказаного наказу зазначено, що виконання зведеного виконавчого провадження розпочинається постановою про об'єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження. Про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження виноситься постанова, копія якої зберігається у зведеному виконавчому провадженні. Виконавчі провадження щодо одного боржника об'єднуються у зведене виконавче провадження або приєднуються до зведеного виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку, наданого боржнику для самостійного виконання.
Виконання усіх виконавчих листів передбачено здійснити в одному місці, одним органом ДВС. Альтернативи щодо виконання п. 3.8.1 вказаного наказу для ВДВС не передбачено.
Отже державний виконавець був зобов'язаний об'єднати виконавчі провадження щодо ОСОБА_3 а тому заявником не доведено правових підстав для скасування постанови про об'єднання виконавчих проваджень.
В п. 1 ст. 369 ЦПК України вказано, що виконавчий лист має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ст. 369 ЦПК України виконавчий лист має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження".
Суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом.
Отже виконавчий документ підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню виключно коли відсутні правові підстави для його видачі.
Наявності таких правових підстав відповідачка та її представники перед судом не довели.
Крім цього відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
В ст. 343 КК України передбачено кримінальну відповідальність за вплив у будь-якій формі на працівника державної виконавчої служби з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися прийняття незаконного рішення.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини “Бурдов проти Росії” виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а тому повинно відповідати вимогам, вміщеним у ст. 6 Конвенції. Не вживаючи заходів до виконання судових рішень, котрі набрали законної сили, упродовж тривалого періоду часу, положення ч. 1 ст. 6 Конвенції було позбавлено будь-якого сенсу. Таким чином, невиконання судового рішення є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції.
Відповідно до ст. 49 Закону України “Про виконавче провадження” виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно виконавчим документом.
Скасування постанови про відкриття виконавчого провадження за невиконаним судовим рішенням означало б втручання в діяльність державного органу примусового виконання.
При цьому відкриття виконавчого провадження на виконання судового рішення та вчинення виконавчих дій не заподіює порушення будь-яких прав відповідачів за відповідним рішенням, оскільки в такий спосіб здійснюється виконання змісту судового рішення, яке набрало законної сили.
Відповідачка не надала суду доказів того, що нею добровільно виконано судове рішення щодо повернення боргу кредиторові, або що існують правові підстави для невиконання судового рішення.
Отже національним законодавством та міжнародно-правовими зобов'язаннями України заявнику не гарантовано право на припинення виконання рішення суду, шляхом визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Правові підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню перед судом не доведено.
При цьому надана суду копія виконавчого листа не завірена у встановленому законом порядку, після роз'яснення представникам заявника права заявити клопотання про забезпечення доказів, вказані учасники повідомили суд про відсутність у них клопотань про витребування оригіналу виконавчого листа для огляду.
Відповідно до ст. 64 ЦПК України письмові докази, як правило, подаються в оригіналі.
Відповідно до ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відповідно до п. 3 ст. 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Отже заявник зобов'язана була довести перед судом обставину заборони законом для державного виконавця у відкритті ним виконавчого провадження.
Натомість заява про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження обґрунтована припущеннями представників заявника про відсутність у державного виконавця права на відкриття виконавчого провадження, про що також в судовому засіданні надав пояснення представник заявника і відповідач за вказаним судовим рішенням.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання.
Так, суду не надано доказу того, що державним виконавцем було відмовлено у відкритті виконавчого провадження.
Також суду не надано доказу того, що у спірних відносинах не було підстав для зупинення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, не здійснювалось повернення виконавчого листа у зв'язку з відсутністю майна для його виконання, що відповідно до закону є підставою для продовження відповідного строку.
Таким чином сама по собі обставина відкриття виконавчого провадження після вказаного у виконавчому документі строку пред'явлення його до виконання не свідчить про порушення державним виконавцем правил щодо відкриття відповідного примусового виконання.
Поновлення строку виконавчого документа до виконання здійснюється у випадку не подання саме стягувачем виконавчого документа до виконання в строк, що ним передбачений.
За умови існування підстав для зупинення строку пред'явлення виконавчого листа до виконання такий строк обчислюється самим державним виконавцем і не потребує постановлення судом ухвали про продовження строку пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Відповідно до п. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Однак саме на припущенні спливу строку і відсутності у зв'язку з цим прав на відкриття виконавчого провадження обґрунтовано дану скаргу.
За умови не з'явлення в судове засідання державного виконавця і не надання ним відповідних пояснень відповідачка та її представники не довели відсутності обставин для зупинення строку пред'явлення виконавчого листа до виконання та існування інших виконавчих проваджень щодо виконання спірного виконавчого документа.
Так, відповідно до ст. 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
В ст. 385 ЦПК України вказано, що скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод.
Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Заяву про поновлення строку на оскарження постанови про відкриття виконавчого провадження відповідачка суду не подала.
Відповідачка та її представники не подали суду заяви про поновлення строку для оскарження вказаних постанов державного виконавця.
Однак відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
При цьому зміна відповідачкою місця свого проживання і не повідомлення нею про це самостійно і раніше кредитора, державного виконавця та суд, який ухвалив щодо неї судове рішення не є підставою для підтвердження того, що відповідачка не знала і не могла знати про ухвалене судове рішення щодо неї та порядку виконання судових рішень.
Так, в рішенні Європейського суду з прав людини по справі “Пономарьов проти України” (Заява N 3236/03) вказано: ... сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (mutatis mutandis, рішення у справі "ОСОБА_4 проти України" (Aleksandr Shevchenko v. Ukraine), заява № 8371/02, п. 27, рішення від 26 квітня 2007 року, та "Трух проти України" (Trukh v. Ukraine) (ухвала), заява № 50966/99, від 14 жовтня 2003 року).
Отже відповідачка зобов'язана була самостійно повідомляти суд та орган ДВС про зміну нею місця свого проживання.
Відповідно до п. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
В п. 2 ст. 13 ЦК України зазначено, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (п. 3 ст. 13 ЦК України).
Усі інші пояснення сторін, їх докази і арґументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
Відповідно до зазначеного суд,-
в заяві ОСОБА_3 про визнання дії державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження №402138836 неправомірною, скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №402138836 від 14/10/2013 р., скасувати постанову від 21/10/2013 р. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, скасувати постанову від 21/10/2013 р. про об'єднання виконавчих проваджень, скасувати постанову від 25/03/2015 р. про арешт майна боржника, відмовити;
Відповідно до ст. 293 ЦПК України ухвала про відмову у визнанні виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
В іншій частині ухвалу може бути оскаржено до Апеляційного суду Івано-Франківської області протягом 5 днів з моменту її проголошення.
Головуючий суддя С.О.Бородовський