24 листопада 2015 року м. Київ К/800/13869/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: Вербицької О.В.
суддів: Маринчак Н.Є.
Цвіркуна Ю.І.
за участю секретаря: Іванова Д.О.
представників:
позивача: не з'явився
відповідача: Ступака Р.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області
на постанову Київського окружного адміністративного суду від 04.11.2014 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015 року
у справі № 810/4181/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОВК-Білдінг»
до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
Товариство з обмеженою відповідальністю «ОВК-Білдінг» (далі по тексту - позивач, ТОВ «ОВК-Білдінг») звернулось до суду з позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі по тексту - відповідач, ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 04.11.2014 року адміністративний позов задоволено.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015 року апеляційну скаргу ОДПІ залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
В запереченні на касаційну скаргу ТОВ «ОВК-Білдінг» посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ОДПІ залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.
Відповідно до частин 1, 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «ОВК-Білдінг» з питань дотримання податкового, валютного, та іншого законодавства за період діяльності з 01.01.2011 року по 01.04.2014 року, за результатами якої складено акт від 11.06.2014 року № 2109/22-10/37583207.
В акті перевірки зазначено порушення позивачем підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, пункту 138.7 статті 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України) щодо заниження податку на прибуток в сумі 409 147,00 грн. та пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість в сумі 468 085,00 грн.
На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: від 26.06.2014 року № 0004292201, яким ТОВ «ОВК-Білдінг» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 409 147,00 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 102 287,00 грн., № 0004302201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 468 084,00 грн., за штрафними санкціями - 117 021,00 грн.
Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.
Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України до складу витрат операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку;
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За змістом пункту 198.1 статті 198 ПК України вбачається, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Пунктом 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (генпідрядник) та ТОВ «Будсервіс 2012» (субпідрядник) укладено договір субпідряду від 01.02.2013 року № С01/02-13, відповідно до умов якого субпідрядник бере на себе зобов'язання своїми силами та на свій ризик виконувати роботи надані генпідрядником на об'єктах.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між ТОВ «ОВК-Білдінг» (замовник) та ТОВ «ТЛК-Груп» (підрядник), ТОВ «Спецпроект 2012» (підрядник) укладено договори від 08.12.2013 року № 08/12/СП, від 10.01.2014 року № 144-01-02, за умовами яких підрядники зобов'язуються за завданням замовника виконати будівельно-монтажні роботи за адресою: вул. Броварська, 150, смт. Велика Димерка, Броварський район, Київська область.
Реальність здійснення господарських операцій між позивачем та вищевказаними контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання виконаних будівельних робіт типової форми № КБ-2в, довідками про вартість виконаних будівельних робіт типової форми № КБ-3, податковими накладними, тощо.
Крім того, між ТОВ «ОВК-Білдінг» та ТОВ «Осава», ТОВ «БУДСВІТ ПЛЮС», ТОВ «МАКСИМУМ ПЛЮС ЛТД», ТОВ «МЕГАНАЛАДБУД» укладено договори поставки від 03.09.2012 року № 03/09П-12, від 03.06.2013 року № 03/06П, від 01.03.2013 року № 01032013, від 15.03.2012 року № 1/03-15 щодо здійснення поставки будівельних матеріалів.
Також, 03.06.2013 року позивачем укладено договір № 2013-06К з ТОВ «БУДСВІТ ПЛЮС», метою якого є надання послуг по виконанню робіт в програмі АВК-5 з формування проектно-кошторисної і підрядної документації, розрахунку договірної ціни.
Крім того, ТОВ «ОВК-Білдінг» укладено договір № 2013-07 від 01.07.2013 року з ТОВ «БУДСВІТ ПЛЮС» щодо надання послуг по оренді обладнання.
Так, 01.03.2013 року між ТОВ «ОВК-Білдінг» (замовник) та ТОВ «Будсервіс 2012» (виконавець), ТОВ «МЕГАНАЛАДБУД» (виконавець), ТОВ «АЗІМУТ ТРЕЙД» укладено договори про організацію транспортного обслуговування від 01.03.2013 року № Т2/03-13, від 01.08.2012 року № ОІ/О8-ТО, від 26.08.2013 року № ТО/08-13, за умовами яких виконавець зобов'язується за завданням замовника протягом визначеного строку організовувати транспортне обслуговування.
Фактичне виконання умов вищевказаних договорів підтверджується матеріалами справи, а саме - податковими накладними, видатковими накладними, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), актами виконаних робіт, тощо.
Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документами первинного обліку.
Використання позивачем придбаного товару та послуг у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи.
Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та його контрагентами.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що вищевказані контрагенти на час спірних відносин були зареєстровані як платники податку на додану вартість (відповідно до вимог чинного законодавства).
Також, суди обґрунтовано не прийняли до уваги висновки ОДПІ щодо нікчемності правочинів, з урахуванням всіх обставин справи та вимог чинного на час спірних правовідносин законодавства.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні рішення є неправомірними.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.
В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.
За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Київського окружного адміністративного суду від 04.11.2014 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015 року - залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 04.11.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015 рок залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О.В. Вербицька
Судді Н.Є. Маринчак
Ю.І. Цвіркун