"16" листопада 2015 р. м. Київ К/800/45380/14
Вищий адміністративний суд України у складі суддів:
головуючого -Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач),
Ланченко Л.В.,
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області
на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.08.2013 року
у справі № 2а-5662/10/0470
за позовом Селянського (фермерського) господарства «Скорук А.В.»
до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області
про визнання незаконними податкових повідомлень-рішень,
встановив:
Селянське (фермерське) господарство «Скорук А.В.» звернулось до суду з адміністративним позовом до Марганецької об'єднаної державної податкової інспекції про визнання незаконними податкових повідомлень-рішень.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.03.2011 року у позові відмовлено повністю.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.08.2013 року постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.03.2011 року скасовано. Прийнято нову постанову про задоволення позову. Скасовано податкові повідомлення-рішення Марганецької обєднаної державної податкової інспекції від 09.10.2009 року № 0000091742/0, від 18.12.2009 року № 0000091742/1, від 08.02.2010 року № 0000091742/2 та зменшено СФГ Скорук А.В. донарахування податку з доходів фізичних осіб на суму 11 210, 01 грн. та нараховані штрафні санкції по податку з доходів фізичних осіб на суму 22 420, 02 грн., як безпідставно нараховані.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.
Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 11.11.2015 року замінено Марганецьку об'єднану державну податкову інспекцію правонаступником - Нікопольською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.
Згідно із пунктом 1 частини першої ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки Селянського (фермерського) господарства «Скорук А.В.» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.08 року по 30.06.09 року відповідачем складено акт від 28.09.09 року № 942/230/20260217, яким встановлено порушення, зокрема, п. 3.4 ст. 3, пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого позивачем було утримано та перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб у сумі 181 550, 64 грн. замість 192 760, 65 грн.
На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.10.2009 року № 0000091742/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб у розмірі 11 336, 28 грн. за основним платежем та 22 672, 56 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
За результатами адміністративного оскарження скарги позивача залишено без задоволення, та прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.12.2009 року № 0000091742/1 та від 08.02.2010 року № 0000091742/3.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що податковий орган, при визначенні позивачу суми податкового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб, діяв у відповідності до вимог чинного законодавства.
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем правильно здійснено нарахування та сплату відповідного податку.
Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, вважає рішення судів попередніх інстанцій передчасними, оскільки вони ухвалені не на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі відповідно до вимог чинного законодавства України.
Згідно із пп.8.1.1 п.8.1 ст.8 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб» податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.
В силу п. 7.1 ст. 7 вказаного Закону ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2 - 7.3 цієї статті.
Відповідно до п. 3.4 ст. 3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» при нарахуванні доходів у будь-яких негрошових формах об'єкт оподаткування визначається як вартість такого нарахування, визначена за звичайними цінами, помножена на коефіцієнт, який розраховується за такою формулою: К = 100 : (100 - Сп), де К - коефіцієнт; Сп - ставка податку, встановлена для таких доходів на момент такого нарахування. Вартість такого нарахування визначається виходячи із звичайної ціни, збільшеної на суму: податку на додану вартість, якщо особа, яка здійснює таке нарахування, є платником податку на додану вартість; акцизного збору, якщо надається підакцизний товар.
Пунктом 19.2 ст. 19 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб» встановлено, що податкові агенти зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що під час перевірки податковим органом виявлено факт розрахунку СФГ «Скорук А.В.» у 2008 році з пайовиками за оренду земельних сільськогосподарських ділянок в натуральній формі, а саме: було видано сільськогосподарську продукцію (ячмінь, соняшник, борошно, висівки) та надано послуги на загальну суму 1 285 071, 02 грн.
Позивач стверджував, що по податковій накладній від 30.11.2008 року № 154 (на загальну суму 1 285 070, 98 грн.) частина продукції була видана пайовикам як оплата за оренду земельних ділянок, а частина була реалізована і на підтвердження цього надав зазначену накладну та реєстр реалізації зерна.
Однак судом першої інстанції встановлено, що в ході перевірки позивачем була надана інша податкова накладна за тим же номером та від тієї ж дати, в якій була відображена операція відпуску сільськогосподарської продукції пайовикам лише по бартеру на загальну суму 1 285 071, 02 грн., що відображено на сторінці 43 акта перевірки.
В подальшому, після проведення перевірки, позивачем зазначена накладна була переписана, при цьому в ній проведена розбивка відпущеного ячменю на дві строки та зазначена форма розрахунку «бартер, готівка».
В цілому відмова суду першої інстанції у задоволенні позову зумовлена тим, що податкову накладну складено на одну операцію, а саме на розрахунки з пайовиками по договорам оренди лише по бартеру, оскільки складання однієї податкової накладної на операції, які передбачають розрахунки за готівкові кошти і по бартеру не передбачено Порядком заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року № 165 та зареєстрованого в Мін'юсті України від 23.06.1997 року за №233/2037.
З даними висновками не погодився суд апеляційної інстанції та вказав, що відповідні обставини не є підставою вважати, що позивачем порушено вимоги Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що спір у даній справі виник з приводу розміру об'єкта оподаткування при нарахуванні доходів у негрошовій формі.
Таким чином, в даному випадку, якщо позивач стверджує про те, що у податковій накладній від 30.11.2008 року № 154 відображено операції щодо часткової видачі продукції пайовикам як оплата за оренду земельних ділянок, а частково щодо реалізації за готівку, для вирішення спору по суті підлягають встановленню обставини щодо оприбуткування чи неоприбуткування готівкових коштів у відповідних сумах та у спірний період.
Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до необґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України.
При новому розгляді справи суду слід урахувати, що згідно з частиною першою ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
Крім того, відповідно до частини другої ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Керуючись ст.ст. 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.08.2013 року та постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.03.2011 року у справі № 2а-5662/10/0470 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.
Головуючий Ю.І.Цвіркун
Судді Л.В.Ланченко
Н.Г.Пилипчук