"18" листопада 2015 р. м. Київ К/800/21277/14
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,
розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - Інспекція)
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.02.2014
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2014
у справі № 826/19896/13-а
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Мірель Трейд" (далі - Товариство)
до Інспекції
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
Позов подано про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.08.2013 № 0007332203.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.02.2014 позов задоволено з тих мотивів, що Інспекцією не доведено нікчемності правочинів між позивачем та задекларованими постачальниками, а результати зустрічної звірки контрагентів платника не є належним доказом безтоварності спірних операцій.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2014 зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін з тих самих підстав.
Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові Товариства.
На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що наявність ознак анонімних структур у діяльності спірних постачальників (товариства з обмеженою відповідальністю «Мірель Фудз» та товариства з обмеженою відповідальністю «Абсолют Компані»), відсутність доказів фактичного вчинення дій, що становлять зміст операції з постачання товарів (транспортування товару, розвантаження продукції тощо), відсутність фактів імпорту цими постачальниками товару, який виступав предметом поставки позивачеві, а також недекларування контрагентами необхідних сум податкових зобов'язань за наслідками виконання розглядуваних операцій свідчить про схемний характер цих операцій та їх спрямування виключно на одержання позивачем податкової вигоди.
У запереченні на касаційну скаргу Товариство зазначає про правильність та обґрунтованість висновків судів, покладених в основу прийняття оскаржуваних рішень, та просить залишити останні без змін, а скаргу - без задоволення.
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги та поданих заперечень, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги Інспекції з урахуванням такого.
Судовими інстанціями під час розгляду даної справи встановлено, що Інспекцією було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Мірель Фудз» та з товариством з обмеженою відповідальністю «Абсолют Компані» за період з 01.01.2013 по 28.02.2013, оформлену актом від 19.08.2013 № 356/26-54-22-03-07/37688432.
Під час перевірки Інспекцією зроблено висновок про фіктивний характер операцій з придбання позивачем у названих контрагентів товару (імпортованої консервованої продукції торгових марок MIKADO, LORELLE тощо), що виключає право Товариства на формування податкового кредиту за цими операціями.
Вказаний висновок Інспекції мотивований тим, що: названі постачальники не перебувають за місцезнаходженням, не мають майна, основних фондів, транспортних засобів, необхідних для досягнення результатів господарської діяльності; не задекларували податкові зобов'язання з ПДВ, кореспондуючі сумам сформованого Товариством податкового кредиту; згідно з інформацією, одержаною від митних органів, у перевіреному періоді спірні контрагенти не ввозили продукцію названих марок (яка була предметом розглядуваних поставок) на митну територію України; позивачем не подано доказів транспортування продукції у процесі виконання спірних операцій.
Відхиляючи наведені доводи податкового органу як неспроможні, суди вдалися до правового аналізу договорів поставки від 02.07.2012 № 02/07 та від 27.12.2012 № 1218, у рамках виконання яких товариством з обмеженою відповідальністю «Мірель Фудз» та товариством з обмеженою відповідальністю «Абсолют Компані» виконувалися поставки спірних товарів в адресу позивача.
При цьому суди зазначили, що Інспекцією не доведено обставин укладення цих договорів з протиправною метою порушити інтереси держави як обов'язкової ознаки їх нікчемності відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України.
Втім даний висновок не має правового значення для вирішення цього спору. Адже зі змісту пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України (далі - ПК) вбачається, що об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів, а тому податкові наслідки породжують не власне цивільні правочини, а здійснювані на їх виконання фінансово-господарські операції, що підлягають відображенню в податковому та бухгалтерському обліку платника.
При цьому оподаткуванню підлягає результат господарських операцій, що формується за підсумками податкового (звітного) періоду на підставі первинних документів та даних бухгалтерського і податкового обліку. А тому оцінка договору поставки на предмет його відповідності вимогам цивільного законодавства не може вплинути на податкові права та обов'язки учасників господарської операції, які визначаються виходячи з реальних фактів господарської діяльності.
Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
За змістом пункту 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Таким чином, однією з визначальних умов формування податкового кредиту з ПДВ є реальність виконання операції у рамках господарської діяльності платника.
Згідно з визначенням, наведеним у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) у кожній господарській операції платника у межах господарської діяльності. При цьому слід враховувати, що податкова вигода не може виступати самостійною діловою метою
Отже, у разі домінування податкової мети (зниження податкового навантаження, одержання податкових пільг та переваг тощо) над комерційною метою ділова мета господарської операції є недобросовісною, що виключає обґрунтованість податкової вигоди за такою операцією.
Слід зазначити, що принцип офіційного з'ясування обставин справи, закріплений нормами статті 7, частин четвертої та п'ятої статті 11 КАС, зобов'язує адміністративний суд вичерпно встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін.
У даному разі зміст доводів Інспекції, викладених в акті перевірки, свідчить про фактичне недотримання платником критерію ділової мети під час здійснення операцій з придбання спірної продукції у заявлених постачальників.
Адже, як встановлено Інспекцією, позивач є офіційним представником німецької компанії I.Schmidt Handelsgesellschaft mbH (Німеччина), яка є виробником і постачальником консервованої продукції торгових марок MIKADO, LORELLE.
У той же час установлені перевіркою обставини, які відповідають наявним у справі доказам, свідчать про те, що позивач не імпортував зазначену продукцію у прямого постачальника, а придбавав її у товариства з обмеженою відповідальністю «Мірель Фудз» та у товаристві з обмеженою відповідальністю «Абсолют Компані», які також не були безпосередніми імпортерами (зокрема, товариство з обмеженою відповідальністю «Мірель Фудз» одержувало цей товар від приватного підприємства «Флеш», яке ввозило розглядувану продукцію на митну територію України); при цьому матеріали справи не містять доказів зміни якісних характеристик товару під час його руху через вказаний ланцюг постачання від виробника (з яким позивач перебуває у ділових стосунках безпосередньо) до позивача як кінцевого покупця. Товариством не наведено будь-яких доводів стосовно одержання ним будь-яких економічних переваг завдяки придбання розглядуваної продукції через низку посередників.
Наведені обставини є свідченням штучного ускладнення руху активів шляхом включення до ланцюгу постачання посередників, які не виконують своїх податкових зобов'язань перед бюджетом (з огляду на виявлені Інспекцією розбіжності між сформованим платником податковим кредитом з ПДВ та задекларованими цими постачальниками податковими зобов'язаннями) за наявності у платника об'єктивної можливості одержати актив від виробника.
А відтак господарські операції позивача із задекларованими постачальниками не можуть викликати правові наслідки у податковому обліку Товариства як такі, що позбавлені розумної ділової мети та не відповідають сутності господарської діяльності. Наведене зумовлює правомірність нарахування позивачеві відповідної суми грошового зобов'язання з ПДВ за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням, що виключає можливість задоволення даного позову.
За таких обставин, керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 КАС, Вищий адміністративний суд України
1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити.
2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.02.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2014 у справі № 826/19896/13-а скасувати.
3. У позові відмовити.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:І.О. Бухтіярова
І.В. Приходько