25 листопада 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/832/14
Категорія: 9.5 Головуючий в 1 інстанції: Левчук О. А.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,
при секретарі Кіселик Д.С.,
за участю представника відповідача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2014 року по справі за адміністративним позовом Державної фінансової інспекції в Одеській області до Першотравневої сільської ради Ізмаїльського району Одеської області та 3-ї особи Фермерського господарства «Мавра» про зобов'язання вчинити певні дії, -
04.02.2014р. ДФІ в Одеській області звернулася до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Першотравневої сільської ради Ізмаїльського району Одеської області та 3-ї особи ФГ «Мавра», в якому просила зобов'язати сільську раду виконати п.п.3,4,5,7,8 Вимоги Ізмаїльської ОДФІ в Одеській області від 01.07.2013 року №850-16/1413.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2014 року у задоволенні адміністративного позову ДФІ в Одеській області відмовлено у повному обсязі.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник ДФІ в Одеській області 13.07.2015р. подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01.12.2014 року та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.
Заслухавши суддю - доповідача, виступ представника відповідача та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
В період з 01.09.2011 року по 28.02.2013 року ревізорами Ізмаїльською ОДФІ, відповідно до п.6.1.6.2 Плану контрольно-ревізійної роботи ДФІ в Одеській області на 1-й квартал 2013 року, було проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Першотравневої сільської ради, за результатами якої складено акт від 17.06.2013 року №850-16/86.
01.07.2013 року Ізмаїльською ОДФІ на адресу Першотравневої сільської ради направлено Вимогу №850-116/1413 про усунення фінансових порушень, виявлених ревізією фінансово-господарської діяльності.
У зв'язку з не виконанням у повному обсязі п.п.3,4,5,7,8 Вимоги від 01.07.2013 року №815-16/1413, позивач був вимушений звернутися до суду із даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
Відповідно ж до змісту ч.3 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначені Законом України від 26.01.1993р. №2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні».
Як слідує зі змісту приписів «Положення про Державну фінансову інспекцію України» (затв. Указом Президента України від 23.04.2011р. №499/2011), зазначена інспекція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
Держфінінспекція, відповідно до покладених на неї завдань, вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (пп.4 п.4 Положення про Держфінінспекцію).
Відповідно до п.6 зазначеного вище Положення, Держфінінспекція для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Також, цим же Положенням про Держфінінспекцію установлено, що у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Держфінінспекція має право звернутися до суду в інтересах держави.
Зазначені норми кореспондуються з положеннями п.7 ст.10 Закону України №2939-ХІІ «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», згідно з якими, державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
При виявленні ж збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання.
Що ж стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
На підставі наведеного вище, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про наявність в органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.
Як встановлено судовою колегією та вже зазначалося вище, 01.07.2013 року, за результатами проведеної ревізії, Ізмаїльською ОДФІ на адресу відповідача - Першотравневої сільської ради було направлено Вимогу №850-116/1413 про усунення фінансових порушень, виявлених ревізією фінансово-господарської діяльності.
Так, в п.4 цієї Вимоги ДФІ (який позивач оскаржує) зазначено, що проведеною в ході ревізії інвентаризацією встановлено нестачу меліоративного трубопроводу, демонтованого з метою реалізації, у кількості 3985,1 погонних метрів загальною вартістю 155419 грн. (матеріально-відповідальна особа - сільський голова ОСОБА_1Г.), яку необхідно стягнути з винної особи в порядку та розмірах, встановлених ст.ст.130-136 КЗпП України.
В пункті 7 Вимоги вказано, що сільською радою, в порушення ст.206 ЗК України, ст.6 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998р. №161-Х1, було надано в тимчасове платне користування Першотравневій сільській споживчій спілці, готелю, аптеці (ПП “ОСОБА_2М.”), бару «Волна» (ПП “Нектар”) на умовах оренди земельної ділянки, проте договір оренди зазначених земельних ділянок не укладався. В результаті цього порушення сільською радою недоотримано коштів на суму 5403,43 грн., у зв'язку з чим, відповідача було зобов'язано повернути передані у користування земельні ділянки або оформити на них відповідні договори оренди, провести претензійно-позовну роботу щодо повернення недоотриманих коштів у сумі 5403,43 грн.
Проте, судами обох інстанцій встановлено, що зазначений п.7 вимоги фактично виконаний відповідачем частково, т.б. його не виконано з об'єктивних підстав лише в частині повернення переданих у користування земельних ділянок або оформлення на них відповідних договорів оренди, так як на цих земельних ділянках розташовані об'єкти нерухомості, які належать Споживчій спілці, яка, в свою чергу, в повному обсязі сплачує земельний податок та відмовляється від укладання договорів оренди; проведення претензійно-позовної роботи (зі Споживчою спілкою) щодо повернення недоотриманих коштів у сумі 4629,33 грн.
В пункті 8 Вимоги №850-16/1413 зазначено, що сільрада, в порушення ст.206 ЗК України, ст.6 Закону України «Про оренду землі» №161-Х1, в результаті використання невитребуваних паїв без укладання договорів оренди, Першотравневою сільською радою за 2012 рік недоотримано коштів у загальній сумі 58911,68 грн. (реєстр у додатку № 60 до акту), у зв'язку з чим повернути передані у користування земельні ділянки або оформити на них відповідні договори оренди, провести претензійно-позовну роботу щодо повернення недоотриманих коштів у сумі 58911, 68 грн.
Пунктом 49 «Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами» (затв. Постановою КМУ від 20.04.2006р. №550), також визначено, що у разі коли діями чи бездіяльністю працівників об'єкта контролю державі або підконтрольній установі заподіяна матеріальна шкода, контролюючий орган ставить вимоги перед керівником об'єкта контролю та органом його управління щодо пред'явлення цивільних позовів до винних осіб.
У відповідності ж до п.50 Порядку №550, за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав контролюючі органи вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об'єктів контролю; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.
Таким чином, як вже азначалося вище, системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. А що ж стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
Зазначена правова позиція була вже неодноразово викладена Верховним Судом України, зокрема в постанові від 20.05.2014 року по справі №21-93а14, і, відповідно, повинна враховуватися у судовій практиці.
Отже, на підставі наведеного, суд дійшов до висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених в ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході ревізії збитки.
Крім цього, слід вказати й про те, що загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників визначені статтею 130 Кодексу законів про працю України.
Так, у відповідності до приписів ч.1 ст.130 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.
Згідно ст.138 КЗпП України, для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених ст.130 цього Кодексу.
Також, пунктом 35 Порядку №550 визначені певні вимоги до акту ревізії, який складається за результатами її проведення, та зокрема, зазначено, що виявлені допущені об'єктом контролю порушення законодавства, контроль за дотриманням якого віднесено до компетенції контролюючого органу, фіксуються в констатуючий частині акта ревізії з обов'язковим посиланням на норми законів чи інших нормативно-правових актів, які порушено, та зазначенням винних у їх допущенні осіб.
Так, в ході проведення ревізії інспекцією було встановлено та зазначено в акті, що рішенням сесії Першотравневої сільської ради від 14.06.2012 року №140-У1 «Про реалізацію стальних труб зрошувальної меліоративної системи, які знаходяться в комунальній власності Першотравневої сільської ради» було надано згоду на реалізацію списаних сталевих труб зрошувальної системи Фермерському господарству «Мавра» по ціні 39 грн. за 1 погонний метр. Крім того, цим рішенням сільському голові ОСОБА_1 було доручено укласти договір купівлі-продажу, про що зазначено в акті ревізії та не заперечується сторонами.
По справі також встановлено, що 15.06.2012 року між Першотравневою сільською радою в особі сільського голови ОСОБА_1 та ФГ «Мавра» в особі директора ОСОБА_3, було укладено договір купівлі-продажу №15/06 сталевих труб діаметром 300, 400, 500, 700 мм, які знаходяться на глибині 1 м на полях Першотравневої сільської ради Одеської області.
Крім того, судом встановлено, що по цьому договору Першотравневою сільською радою було отримано часткову оплату на загальну суму 95000 грн., що підтверджується виписками по рахунку.
Також, при цьому, слід вказати й про те, що Ізмаїльським МВ ГУМВС України в Одеській області за результатами розгляду матеріалів ЖРЗСП №6298 від 28.06.2012 року та ЖРЗСП №6264/1 від 04.07.2012 року по факту демонтажу меліоративної системи, яка знаходиться в комунальній власності Першотравневої сільської ради, в ході проведення органом дізнання перевірки не було встановлено даних, що вказують на наявність в діях сільського голови ОСОБА_1 або інших осіб, ознак складу злочину, та керуючись ст.97 КПК України на підставі ст.6 п.2 КПК України винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи.
Так, у спірному акті ревізії позивач зазначає, що проведеною інвентаризацією встановлено нестачу меліоративного трубопроводу у кількості 3985, 1 погонний метр вартістю 155419 грн. (матеріально-відповідальна особа ОСОБА_1Г.), що є порушенням п.1 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-Х1У, та вказує, що відповідне порушення призвело до матеріальної шкоди (збитків) сільській раді на суму 155419 грн.
В пункті 4 Вимоги ДФІ, направленої голові Першотравневої сільської ради Ізмаїльського району, ДФІ в Одеській області вимагає стягнути з винної особи нестачу матеріальних цінностей на загальну суму 155419 грн., в порядку та розмірах, встановлених ст.ст.130-136 КЗпП України.
Але, при цьому, слід звернути увагу на те, що ні в Акті ревізії, ні у спірній Вимозі позивач не визначає, яка ж конкретно особа є винною у вчиненні цього правопорушення, чим саме підтверджується наявність її вини і які саме норми законодавства були порушені цією особою.
Крім цього, необхідно зауважити, що відповідно до ст.136 КЗпП України, покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, а керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника. Розпорядження власника або уповноваженого ним органу або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше 2-х тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством. У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду. Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу.
Отже, стаття 136 КЗпП України передбачає різний порядок стягнення шкоди з працівників підприємств, установ, організацій та керівників цих підприємств, установ, організацій, при цьому стягнення шкоди з керівників та їх заступників у визначених цією статтею випадках здійснюється або за розпорядженням або за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу.
Оцінюючи посилання позивача в обґрунтування своїх позовних вимог на ч.10 ст.10 Закону України №2939-ХІІ щодо наявності права органів державної контрольно-ревізійної служби (державної фінансової інспекції) звертатись до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження та використання активів, суд вважає необхідним зазначити, що таке право суб'єкта владних повноважень повинно реалізовуватись на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи вищевикладене, оскільки спірний пункт 4 Вимоги ДФІ не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства щодо порядку та способу усунення порушення, а тому, позовні вимоги інспекції щодо зобов'язання відповідача виконати п.4 цієї вимоги в частині стягнення з винної особи нестачі матеріальних цінностей на загальну суму 155419 грн., в порядку та розмірах, встановлених ст.130-136 КЗпП України, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
До того ж, при цьому необхідно зазначити й про те, що як встановлено судом 2-ї інстанції відповідач, в свою чергу, на даний час в добровільному порядку намагається все ж таки виконати цей пункт вимоги, про що свідчать ухвали господарського суду Одеської області про повернення з формальних підстав позовів сільради до ФГ «Мавра» про стягнення заборгованості по договору купівлі-продажу №15/06.
Не підлягають задоволенню і позовні вимоги в частині зобов'язання Першотравневої сільської ради вчинити дії по виконанню п.п.7 і 8 Вимоги ДФІ про повернення переданих у користування земельні ділянки або оформлення на них відповідних договорів оренди, проведення претензійно-позовної роботи (Споживча спілка) щодо повернення недоотриманих коштів у сумі 4629, 33 грн. та в сумі 58 911,68 грн., відповідно, з огляду на наступне.
Так, в акті ревізії позивачем зазначено, що в ході ревізії встановлено, що рішенням Першотравневої сільської ради від 22.02.2012 року №1123-У1 було погоджено перелік ділянок із земель житлової та громадської забудови, на яких розташовані будівлі Першотравневої сільської споживчої спілки і які використовуються для їх обслуговування. Договір оренди зазначених земельних ділянок не укладався. Відповідне порушення призвело до матеріальної шкоди (збитків) сільської ради на загальну суму 4574,68 гривень.
Також, в акті ревізії вказано, що в ході ревізії було надано запит до Ізмаїльської РДА з метою отримання копій договорів оренди землі Першотравневої сільської ради, які укладені та діяли в періоді, який підлягав ревізії. У відповідь на запит позивачем було отримано 26 договорів, які були укладені Ізмаїльською РДА. Заборгованості з оплати орендної плати за даними договорами в ході ревізії не встановлено.
Крім цього, в акті ревізії позивач вказує, що в ході ревізії повноти надходжень орендної плати встановлено, що на рахунки сільської ради не в повному обсязі надходить орендна плата від фермерських господарств за користування незатребуваними паями. Так, згідно інформації наданої сільською радою встановлено, що в користуванні СФГ «Дінекс-Агро» знаходяться земельні ділянки загальною площею 130,22га. З них, землі площею 114,42га використовуються фермерським господарством без договорів оренди, плата за користування землею на розрахункові рахунки сільської ради протягом 2012 року не надходила. ПП «ОСОБА_4В.» використовується 17,89га землі, проте оплата на розрахункові рахунки сільської ради не надходила. Одноосібниками використовуються землі площею 14,96га, договори оренди не укладались та, відповідно, оплата за використання земель не надходила. Відповідне порушення призвело до матеріальної шкоди (збитків) сільської ради на загальну суму 58911,68 грн.
Судами обох інстанцій також встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно №136, виданого виконавчим комітетом Першотравневої сільської ради 03.12.2007 року, та свідоцтв про право власності на нерухоме майно №141,142, виданих Першотравневою сільською радою 04.05.2005 року, Першотравневому сільському споживчому товариству на праві власності належать об'єкти нерухомості, розташовані за адресами Одеська область, Ізмаїльський район, с.Першотравневе, вул.Гагаріна,108“А”, вул.Гагаріна,44 та вул.Гагаріна,108 “Б” .
Відповідно до п.1 ст.120 Земельного кодексу України, до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Крім цього, згідно ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладанні договору.
Отже, договір оренди є двосторонньою угодою, т.б. згоду на його укладання необхідно одержати як від орендодавця, так і від орендаря.
Проте, по справі та з пояснень відповідача встановлено, що Першотравневе сільське споживче товариство відмовляється від укладання з Першотравневою сільською радою договорів оренди вказаних земельних ділянок, але, в свою чергу, за користування цими земельними ділянками споживчим товариством в 2012-2014 році сплачувався земельний податок, що підтверджується листом від 07.10.2014 року №13.
Також, відповідач стосовно втрати чинності договорами оренди землі та користування незатребуваними земельними паями на території Першотравневої сільської ради повідомляв Ізмаїльську районну державну адміністрацію та просив продовжити дію договорів земельних ділянок з попередніми чи новими землекористувачами для забезпечення надходжень до бюджету Першотравневої сільської ради, що підтверджується листами від 05.09.2011 року №177, від 05.09.2011 року №178.
Крім цього, Першотравнева сільська рада повідомляла СФГ “Дінекс-Агро” листом від 13.09.2011р. вих. №191 про необхідність їх звернення до Ізмаїльської РДА для укладання короткострокових договорів оренди таких земельних паїв на території Першотравневої сільської ради.
Жодних належних доказів, а також нормативного обґрунтування того, що саме до компетенції Першотравневої сільської ради віднесені питання щодо укладення договорів оренди стосовно вищезазначених земельних ділянок в акті ревізії не зазначено, як і будь-яких належних доказів цього позивачем до суду теж надано не було.
Отже, зобов'язання Першотравневої сільської ради укласти договори оренди вищезазначених земельних ділянок не буде мати наслідком реального виконання вимоги ДФІ в цій частині.
За таких підстав, оскільки ДФІ в Одеській області при проведенні ревізії не в повному обсязі з'ясувала та не врахувала всі обставини знаходження на земельній ділянці об'єктів нерухомості, які належать Першотравневому ССТ, обставини ухилення Першотравневим ССТ та інших землекористувачів від укладання договору оренди, обставини сплати земельного податку Першотравневим ССТ, а також обставини щодо наявності компетенції Першотравневої сільської ради на укладення вищезазначених договорів оренди чи на повернення зазначених в акті ревізії земельних ділянок, вимога ДФІ в частині зобов'язання Першотравневої сільської ради Ізмаїльського району вчинити дії по виконанню п.п.7 та 8 Вимоги ДФІ щодо повернення переданих у користування земельних ділянок або оформлення на них відповідних договорів оренди, є необґрунтованими та відповідно, ці позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Вимоги ж інспекції щодо зобов'язання відповідача виконати п.п.7,8 Вимоги ДФІ в частині проведення претензійно-позовної роботи щодо повернення недоотриманих коштів у сумі 4629,33 грн. та в сумі 58911,68 грн. відповідно, суд також вважає необґрунтованими, оскільки проведення претензійно-позовної роботи є виключно диспозитивним правом особи, в тому числі відповідача. Реалізуючи своє право на проведення претензійно-позовної роботи відповідач має право самостійно визначити шляхи та способи поновлення певного порушеного права та у відповідності до вимог діючого процесуального законодавства.
При цьому, необхідно вказати, що аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 15.04.2014р., 13.05.2014р. та 18.09.2014р. (справи №№21-40а14, 21-89а14, 21-332а14 відповідно).
До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
А відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову окружного суду - без змін.
Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції в Одеській області - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2014 року - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.
Головуючий: Ю.В. Осіпов
Судді: О.С. Золотніков
ОСОБА_5