24 листопада 2015 р. Справа № 876/6902/14
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Качмара В.Я.,
суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
за участі секретаря - Волошин М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції в Тернопільській області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 липня 2014 року у справі за позовом Державної фінансової інспекції в Тернопільській області до військової частини НОМЕР_1 (правонаступник військова частина НОМЕР_2 ) про зобов'язання виконати вимогу,
У листопаді 2013 року Державна фінансова інспекція в Тернопільській області (далі - ДФІ) звернулася до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - В/ч) у якому, просила зобов'язати відповідача виконати п.2 вимоги від 02.08.2013 №19-18-13-14/735 «Про усунення виявлених ревізією порушень фінансової дисципліни» (далі - Вимога), а саме відшкодувати збитки від незаконного знищення топокарт на суму 447980,40грн, у тому числі шляхом пред'явлення судового позову.
Позивач обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що відповідачем було списано з балансу без належних на те підстав топокарти, які були в непридатному стані у зв'язку із недотриманням умов їх зберігання, на суму 447980,40грн, однак згідно п.2 Вимоги вказані кошти не відшкодовано В/ч, а тому вказана вимога ДФІ повинна бути виконана за рішенням суду.
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 липня 2014 року у справі №819/2629/13-а у задоволенні заявленого позову відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржила ДФІ, яка покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов в повному обсязі. У поданій апеляційній скарзі покликається на обставини викладені в позовній заяві.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до ч.1 ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що п.2 Вимоги позивача було скасовано судовим рішення, яке набрало законної сили, а відтак позовні вимоги є безпідставними.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та є частково вірними з таких міркувань.
Так, як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджено матеріалами справи, з 27.05.2013 по 23.07.2013 Гусятинською міжрайонною державною фінансовою інспекцією на підставі плану контрольно-ревізійної роботи на ІІ квартал 2013 року, направлення від 30.05.2013 №570, від 27.05.2013, від 03.06.2013 №574, від 26.06.2013 №651 та 02.07.2013 №667, було проведено планову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності В/ч за період з 01.02.2012 по 30.04.2013, про що складено відповідний акт ревізії від 23.07.2013 №18-22/41 (далі - Акт, а.с.6-9).
У вказаному Акті було встановлено зокрема порушення В/ч вимог законодавства при списанні з балансу без належних підстав топокарт на суму 447980,40грн.
02.08.2013 контролюючим органом було надіслано відповідачу Вимогу (а.с.10-11), в якій на підставі Акта та зафіксованих у ньому порушеннях вимагалось від В/ч, зокрема відшкодувати збитки від незаконного знищення топокарт на суму 447980,40грн, в тому числі пред'явленням судового позову.
У зв'язку із невиконанням відповідачем у добровільному порядку п.2 Вимоги, ДФІ звернулось до адміністративного суду із цим позовом.
Згідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст.1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі - Закон №2939-ХІІ) передбачено, що здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Президентом України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
Відповідно до ст.2 Закону №2939-ХІІ головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.
Згідно ч.1 ст.8 Закону №2939-ХІІ орган державного фінансового контролю: здійснює державний фінансовий контроль та контроль за: виконанням функцій з управління об'єктами державної власності; цільовим використанням коштів державного і місцевих бюджетів; цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії; складанням бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету; станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту у розпорядників бюджетних коштів; усуненням виявлених недоліків і порушень; розробляє пропозиції щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб; здійснює інші повноваження, визначені законами України та покладені на нього Президентом України.
У відповідності до «Положення про Державну фінансову інспекцію України», затвердженого Указом Президента України від 23.04.2011 №499/2011 (далі - Положення) Державна фінансова інспекція України (далі - Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, зокрема: вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів. (пп.4 п.4 Положення).
Відповідно до п.6 цього ж Положення, Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Також, Положенням установлено, що у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави.
Зазначені норми кореспондуються з положеннями п.7 ст.10 Закону №2939-ХІІ, згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
Таким чином, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного і місцевих бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства має право пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що вимога органу державного фінансового контролю спрямована на коригування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання.
Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
Таким чином, позивач, встановивши наявність збитків, може зазначити про це у акті перевірки та звернутися із позовом про відшкодування завданих збитків. В той же час, вимога ДФІ в частині відшкодування виявлених під час ревізії підконтрольної установи збитків не є обов'язковою для виконання, що унеможливлює задоволення адміністративного позову про зобов'язання підконтрольної установи виконати таку вимогу.
Як вбачається із матеріалів справи, ДФІ було встановлено нанесення збитків В/ч у зв'язку із незаконним на її думку знищенням топокарт на суму 447980,40грн, а тому пред'явлено вимогу, яка вказує на виявлені збитки, їхній розмір та їх відшкодування (повернення) (а.с.10).
Тобто, Вимога, з метою примусового виконання якої органом державного фінансового контролю подано даний позов, вказує на виявлені збитки, проте позов заявлено не про стягнення таких збитків, а відповідачем визначено підконтрольну установу.
У той же час, зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю до особи, якою заподіяно такі збитки, а також виходячи з того, що правильність обчислення таких збитків має перевірятися судом, що розглядає позов про стягнення, апеляційний суд, зважаючи на принцип обов'язковості судового рішення, виходячи із суб'єктного складу спірних правовідносин та завдань адміністративного судочинства, вказує на відсутність підстав для вжиття заходів судового захисту інтересів держави у спосіб, заявлений позивачем за вказаним позовом.
Більше того, спонукання підконтрольної установи в судовому порядку до виконання вимоги інспекції, у тому числі із зобов'язанням до використання права на судовий захист, є необґрунтованим.
Вказана позиція апеляційного суду узгоджується з рішенням Верховного Суду України, зокрема, з постановою від 15 квітня 2014 року в справі №21-40а14, від 13 травня 2014 року в справі №21-89а14 та від 18 вересня 2014 року в справі №21-332а14.
Відповідно до ч.1 ст.244-2 КАС висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 ч.1 ст.237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
За таких обставин, відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю та про їх наявність може бути зазначено у вимозі, однак вони не можуть бути примусово відшкодовані шляхом такої вимоги, окрім як шляхом пред'явлення ДФІ позову про стягнення (відшкодування, повернення) зазначених сум в судовому порядку, а тому позов ДФІ є безпідставним.
З огляду на викладене, слід зазначити, що судом першої інстанції було безпідставно зроблено висновки щодо неправомірності та необґрунтованості п.2 Вимоги на підставі судових рішень, оскільки такі повинні надаватись судом лише при розгляді позову органу державного фінансового контролю щодо відшкодування виявлених збитків, а не зобов'язання виконати вимогу.
Більше того, апеляційним судом встановлено, що постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2014 року у справі №819/2048/13-а, яка була покладена в основу оскаржуваного судового рішення, була скасована постановою Вищого адміністративного суду України від 18 грудня 2014 року, якою в свою чергу в частині вимог про визнання незаконними дій заступника начальника Інспекції Хруща Я.Ф. щодо закріплення у акті ревізії недостовірної інформації провадження у справі закрито, а в решті вимог позову, зокрема щодо скасування п.2 Вимоги, відмовлено.
Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку хоча і з помилковим застосуванням норм матеріального права, що однак не призвело до неправильного вирішення справи та не дає правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 207, 254 КАС, суд,
Апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції в Тернопільській області залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 липня 2014 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.
Головуючий суддя В.Я. Качмар
Суддя О.М. Гінда
Суддя В.В. Ніколін
Повний текст виготовлений 30 листопада 2015 року.