24 листопада 2015 року Справа № 876/6138/14
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Качмара В.Я.,
суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
за участі секретаря - Волошин М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Залізничного районного суду м.Львова від 06 червня 2014 року у справі за її позовом до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - ОСОБА_2, Львівська міська рада та її виконавчий комітет, про визнання незаконним та скасування розпорядження,
У грудні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради (далі - ЗРА, Міська рада відповідно) про визнання незаконним та скасування розпорядження ЗРА від 04.10.2013 №603 «Про самочинне будівництво, здійснене гр.ОСОБА_1»» (далі - Розпорядження). Позовні вимоги обґрунтовані тим, що стовпці встановлені під тимчасову огорожу, та на земельній ділянці, яка знаходиться у її користуванні, що виключає їх класифікацію як самочинне будівництво. Крім того, такі були встановлені для відмітки межі встановленої судовим рішенням.
Постановою Залізничного районного суду м.Львова від 06 червня 2014 року у справі №462/9623/13-а в задоволенні позову відмовлено за безпідставністю позовних вимог.
Постанову оскаржив позивач, який в апеляційній скарзі та доповненнях до неї просить її скасувати та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги. В апеляційній скарзі покликається на обставини викладені в позовній заяві, яким суд не дав належної правової оцінки.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу належить задовольнити з таких міркувань.
Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що позивачка не отримала, у порядку встановленому «Положенням про порядок влаштування огорож у м.Львові», затвердженим рішенням Міської ради від 09.09.2011 №834, дозволу на проведення робіт з влаштування огорожі. Фундамент під огорожу довжиною 7,70м з трьома металевими стовпцями та сім металевих стовпців під огорожу довжиною 9,60м (далі - Споруда) влаштовані самочинно на землях комунальної власності, з порушенням встановленого законом порядку, без належного дозволу та рішення відповідних органів, а тому підстав для визнання Розпорядження недійсним та його скасування немає.
Погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи і зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права.
У п.4 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2012 №7 «Про судове рішення в адміністративній справі» цей суд роз'яснив, що за змістом ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства, що регулює спірні правовідносини, подібні правовідносини (аналогія закону), або за відсутності такого закону - на підставі конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), принципів верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи (у судовому засіданні, у порядку скороченого чи письмового провадження) з урахуванням вимог ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) щодо належності та допустимості доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними
Цим вимогам оскаржене судове рішення не відповідає.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умовами що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 5 п.9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Частиною 1 ст.2 КАС визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Апеляційним судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачка є власником 27/50 ідеальних частин, а третя особа ОСОБА_2 - 23/50 таких частин будинковолодіння по АДРЕСА_1 в м.Львові (а.с.23-32).
Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 06 вересня 2012, з урахуванням змін внесених рішенням апеляційного суду Львівської області від 03 грудня 2012 року, встановлено порядок користування між співвласниками прибудинковою земельною ділянкою, яке щодо позивачки виконано. При цьому кожному із співвласників виділено відокремлену земельну ділянки, а кругом будинку і входу до частини будинку ОСОБА_2 - земельну ділянку шириною 1м. залишено у спільному користуванні (а.с.9-17).
На зазначеній прибудинковій території позивачкою збудовано Споруду, яка є капітальною спорудою, що видно із долучених до матеріалів справи фотокарток та стверджується актом Львівського комунального підприємства «Богданівка» (далі - ЛКП) від 05.09.2013 (а.с.44, 57-59, 189-192).
Принагідно треба відмітити, що відповідна Споруда розміщена на межі двох земельних ділянок, які виділено у користування позивачки та ОСОБА_2, та не обмежує прохід до земельної ділянки, яка залишена у їх спільному користуванні.
04.10.2013, розглянувши заяву ОСОБА_2, інформацію ЛКП та висновок міжвідомчої комісії в Франківському районі від 17.09.2013 №30 §11 (далі - Висновок), керуючись рішенням Міської ради від 09.09.2011 №835 «Про затвердження Положення про порядок врегулювання питань самочинного будівництва у м.Львові» (далі - Положення), ЗФРА Розпорядженням, зокрема: затвердила Висновок (п.1); зобов'язала ОСОБА_1 в термін до 15.12.2013 демонтувати Споруду самочинно влаштовану на землях комунальної власності міста у подвір'ї вказаного будинку (п.2); «При невиконанні гр.ОСОБА_1 п.2 даного розпорядження, ЛКП в термін до 30.12.2013 підготувати та передати в юридичний відділ ЗРА відповідні документи для заявлення позову в суд про примусове виконання п.2 даного розпорядження» (п.3) (а.с.6, 126).
Частина 2 ст.19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.3 ст.24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №280/97-ВР) органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
За змістом пп.7 п.«а» ст.30 Закону №280/97-ВР до відання виконавчих органів міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема: організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.
Крім того, за змістом пп.3 п.«б» ч.1 ст.31 цього ж Закону виконавчим органам міських рад делеговано повноваження у галузі будівництва зі здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об'єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу.
До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (ч.1 ст.181 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ЦК).
Додатково, згідно з ст.186 ЦК річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.
В той же час, за змістом ст.21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №2807-IV) елементами (частинами) об'єктів благоустрою є, зокрема, малі архітектурні форми (далі - МАФ) - елемент декоративного чи іншого оснащення об'єкта благоустрою. До таких, між іншим, належать огорожі, ворота, ґрати. Розміщення МАФ здійснюється відповідно до цього Закону за рішенням власника об'єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, державних стандартів, норм і правил.
У відповідності до змісту частин 1-2 ст.34 цього ж Закону правила благоустрою території населеного пункту (далі - Правила) - нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту. Правила розробляються на підставі Типових правил благоустрою території населеного пункту для всіх сіл, селищ, міст і затверджуються відповідними органами місцевого самоврядування. Правила включають, зокрема, порядок розміщення МАФ.
У свою чергу, в ч.3 цієї ж статті визначено, що Правила не можуть передбачати обов'язок фізичних і юридичних осіб щодо отримання будь-яких дозволів, погоджень або інших документів дозвільного характеру, а також повноважень органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, підприємств, установ, організацій, утворених такими органами, видавати зазначені документи.
«Правила благоустрою м.Львова» затверджені ухвалою Міської ради від 21.01.2011 №376, з наступними змінами і доповненнями (далі - Правила-1), за п.1.10 яких самочинне встановлення МАФ - це встановлення МАФ дозвіл на встановлення яких не видавався або закінчився і не був продовжений у передбачені терміни або був скасований у встановленому порядку.
Між тим, вимоги пп.14.2.18 п.14.1 цих Правил-1 якими регламентовано порядок отримання дозволу на тимчасове порушення благоустрою при виконанні робіт на встановлення постійних огорож, не в повній мірі відповідають наведеними вимогам ч.3 ст.34 Закону №2807-IV.
Попри це, за пп.3.1.5 п.3.1 Правил-1 благоустрій присадибної ділянки здійснює її власник або користувач.
Згідно з пп.19.3.5 п.19.3 Правил-1 районні адміністрації забезпечують демонтаж самовільно встановлених МАФ.
Питання самочинного будівництва та його наслідків регулює ст.376 ЦК.
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦК об'єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї із наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; відсутній відповідний документ, який дає право виконувати будівельні роботи; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.
Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об'єкт нерухомості (ч.2 ст.376 ЦК).
У відповідності до змісту частин 4, 7 цієї статті якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, залежно від ознак самочинного будівництва особи, зазначені у цих частинах, можуть вимагати від особи, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво: знесення самочинно збудованого об'єкта або проведення перебудови власними силами або за її рахунок; приведення земельної ділянки в попередній стан або відшкодування витрат.
Знесення самочинного будівництва можливе добровільно особою, яка його здійснила (здійснює), а також, за наявності для цього підстав, примусово, однак лише за рішенням суду, зокрема, ухваленим за позовом відповідного органу місцевого самоврядування.
Більше того, згідно із пунктами 2.3, 3.4 розділу VІ ухвали Міської ради від 08.07.2010 №3704 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради», з наступними змінами та доповненнями (далі - Ухвала №3704) до повноважень районних адміністрацій, зокрема, належить: здійснення нагляду за станом благоустрою відомчого і приватного житлового фонду…; розгляд та вжиття заходів у встановленому виконавчим комітетом, департаментом містобудування порядку щодо фактів самовільного будівництва.
Пункт 5.1 розділу VІ цієї ж Ухвали наділяє районні адміністрації правом на звернення у встановленому порядку до судових органів з позовними заявами, скаргами щодо справ, що виникають у процесі здійснення наданих районній адміністрації повноважень.
Відповідно до пп.4.3.4 п.4.3 «Положення про Залізничну районну адміністрацію Львівської міської ради», затвердженого рішенням виконавчого комітету Міської ради від 06.01.2012 №5 (далі - Положення-1) до повноважень районної адміністрації у сфері будівництва віднесено розгляд та вжиття заходів у встановленому виконавчим комітетом Міської ради порядку щодо фактів самочинного будівництва.
Підпунктом 4.5.1 п.4.5 цього ж Положення-1 визначено, що районна адміністрація має повноваження звертатися у встановленому порядку до судових органів з позовними заявами, скаргами про демонтаж самочинного будівництва та з інших питань, що виникають у процесі здійснення наданих районній адміністрації повноважень.
Акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території (ч.1 ст.73 Закону №280/97-ВР).
Згідно з ч.10 ст.59 цього ж Закону акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Відповідно є помилковою позиції суду першої інстанції щодо правомірності Розпорядження, оскільки воно прийняте за відсутності у відповідача у спірних відносинах необхідного обсягу повноважень на зобов'язання особи у примусовому (розпорядчому, наказному) порядку знести самочинне будівництво та підміни таким чином суду.
Рекомендування (пропозиція, зобов'язання, вимога) особі вчинити певні добровільні дії у формі прийняття обов'язкового для виконання рішення суб'єкта владних повноважень (правового акту), виключається.
В розрізі викладеного, треба констатувати, що складається практика правозастосування, коли визначальною підставою (однією із підстав) при ухваленні судового рішення за позовом відповідного органу місцевого самоврядування про знесення самочинного будівництва є попереднє подібне до Розпорядження рішення такого органу.
При ухваленні цього рішення апеляційний суд врахував правові позиції сформульовані Верховним Судом України у постановах від 19 листопада 2014 року №6-180цс14 та 17 грудня 2014 року №6-137цс14.
Необхідно відмітити, що ЗРА не має повноважень на прийняття Розпорядження і в силу вимог Положення, з огляду на таке.
У відповідності до змісту п.5.1 Положення міжвідомчі комісії при районних адміністраціях можуть приймати у кожному конкретному випадку самочинного будівництва одне з таких рішень: про передачу матеріалів до суду (підпункти 5.1.1, 5.1.2); про знесення у терміни, визначені розпорядчими документами, самочинного будівництва особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, за її кошти (пп.5.1.3); про погодження самочинного будівництва (пп.5.1.4).
Пунктом 4.8 вказаного Положення передбачено, що висновок міжвідомчої комісії при районній адміністрації з рекомендаціями затверджує своїм розпорядженням голова районної адміністрації.
У разі ухилення або відмови особи від знесення самочинного будівництва у терміни, визначені розпорядчими документами, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за кошти особи, яка здійснила будівництво (п.5.3).
Таким чином, голова районної адміністрації уповноважений лише своїм розпорядженням затвердити відповідний висновок міжвідомчої комісії при районній адміністрації з рекомендаціями, а не такими розпорядженням зобов'язувати особу демонтувати (знести) самочинне будівництво.
Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч.2 ст.71 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За пунктами 3, 4 ч.1 ст.202 цього ж Кодексу підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Такі обставини є безсумнівною підставою для скасування постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови про задоволення позову, з наведених вище підстав.
Керуючись статтями 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Залізничного районного суду м.Львова від 06 червня 2014 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 04 жовтня 2013 року №603 «Про самочинне будівництво, здійснене гр.ОСОБА_1»».
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.
Головуючий суддя В.Я. Качмар
Суддя О.М. Гінда
Суддя В.В. Ніколін
Повний текст виготовлений 30 листопада 2015 року.