Справа: № 823/2005/15 Головуючий у 1-й інстанції:Рідзеля О.А. Суддя-доповідач: Шурко О.І.
Іменем України
26 листопада 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Шурка О.І.,
суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,
при секретарі Дуденкова О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Алміна - М» до Державної податкової інспекції у місті Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Разом з тим, з апеляційною скаргою звернувся і позивач, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Апелянти посилаються на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на їх переконання підставою для скасування судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку приватного підприємства «Алміна-М», з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правомірності застосування пільги з податку на прибуток підприємства за період з 01.01.2011 по 31.12.2014.
За результатами вищезазначеної перевірки ДПІ у м. Черкасах головного управління ДФС у Черкаській області складено акт від 06.04.2015 р. № 66/23-01-22-0707/21354966 (далі по тексту акт перевірки).
В акті перевірки встановлено порушення ПП «Алміна-М» вимог абз. «а» п. 17 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, що тягне за собою стягнення до бюджету суми податку на прибуток підприємств за 2012 р. всього в сумі 84 992 грн.
На підставі акта перевірки ДПІ у м. Черкасах головного управління ДФС у Черкаській області винесено податкове повідомлення-рішення від 20.04.2015 року № 0001012301 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 106 240 грн. 00коп.
Не погоджуючись із вказаним рішенням податкового органу, позивач звернувся із адміністративним позовом до суду, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені з порушенням норм податкового Законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, а отже підлягають скасуванню.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та вже було зазначено вище, податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку приватного підприємства «Алміна-М», та згодом, за результатами її проведення складено Акт, №66/23-01-22-0707/21354966, яким встановлено порушення ПП «Алміна-М» вимог абз. «а» п. 17 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, що тягне за собою стягнення до бюджету суми податку на прибуток підприємств за 2012 р. всього в сумі 84 992 грн.
Висновок податкового органу в Акті перевірки, на підставі якого винесено податкове повідомлення - рішення, обґрунтований тим, що для застосування пільги з податку на прибуток (абзац «а» п. 17 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» ПК України в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) є наявність у підприємства як юридичної особи свідоцтва про присвоєння категорії певному об'єкту його туристичної інфраструктури (готелю).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що за перевіряємий період у ПП «Алміна-М» на готель «Україна» були наявні два сертифікати відповідності:
- термін дії з 24.06.2008 рокупо 24.06.2011 року зареєстрований в Реєстрі за № ЦА9.034.01671-08;
- термін дії з 08.06.2011 року по 07.06.2014 року зареєстрований в Реєстрі за № ІІА9.034.01322-11.
Слід зазначити, що на момент отримання першого сертифікату відповідності, в якому підтверджено категорію «***» (три зірки) діяв наступний порядок отримання категорії готелю.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про туризм» реалізація державної політики в галузі туризму здійснюється, зокрема, шляхом стандартизації і сертифікації туристичних послуг.
Відповідно до ст. 18 ЗУ «Про туризм», туристичні послуги підлягають обов'язковій сертифікації, перелік туристичних послуг, що підлягають обов'язковій сертифікації стосовно безпеки для життя та здоров'я людей, захисту їх майна та охорони довкілля, порядок проведення сертифікації послуг у сфері туристичної діяльності визначаються Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.
Підтвердження відповідності туристичних послуг здійснюється в установленому порядку.
Пунктом 8 Порядку надання послуг з тимчасового розміщення (проживання), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.03.2006 р. № 297 (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин), послуги з тимчасового розміщення (проживання) підлягають обов'язковій сертифікації стосовно безпеки для життя та здоров'я людей, захисту їх майна та охорони довкілля в порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до ст. 11 ЗУ «Про підтвердження відповідності» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), сертифікація в законодавчо регульованій сфері провадиться згідно з вимогами технічних регламентів.
За результатами проведення сертифікації у разі позитивного рішення призначеного органу з оцінки відповідності заявникові видається сертифікат відповідності, зразок якого затверджується центральним органом виконавчої влади з питань оцінки відповідності.
Пунктом 2 Розділу VII Закону України «Про підтвердження відповідності» встановлено, що підтвердження відповідності продукції згідно з вимогами Декрету Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 року № 46-93 «Про стандартизацію і сертифікацію» (в частині положень про сертифікацію) здійснюється до введення в дію відповідного технічного регламенту.
Статтею 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію», державну систему сертифікації створює центральний орган виконавчої влади з питань технічного регулювання - національний орган України з сертифікації, який проводить та координує роботу щодо забезпечення її функціонування, а саме: визначає основні принципи, структуру та правила системи сертифікації України; затверджує переліки продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації, та визначає її запровадження. Центральний орган виконавчої влади з питань технічного регулювання в межах своєї компетенції несе відповідальність за дотримання правил і порядку сертифікації продукції.
Перелік продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації, затверджений наказом Держспоживстандарту України від 01.02.2005 № 28 «Про затвердження Переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні», який зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 04.05.2005 року за № 466/10746, згідно з яким сертифікації підлягають, зокрема, послуги готелів з ресторанами, послуги готелів без ресторанів, послуги кемпінгів та місць для короткотермінового проживання та інше.
Наказом Держстандарту України від 27.01.1999 р. № 37 в редакції Наказу Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 03.09.2007року № 207, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.04.1999 р. за №236/3529, затверджені Правила обов'язкової сертифікації послуг з тимчасового розміщення (проживання).
Відповідно до пунктів 1, 2 Розділу І Правил обов'язкової сертифікації послуг з тимчасового розміщення (проживання), у редакції Наказу Держспоживстандарту України від 03.09.2007 р. № 207 (далі - Правила), ці Правила встановлюють процедуру проведення обов'язкової сертифікації послуг з тимчасового розміщення (проживання) стосовно безпеки для життя та здоров'я людей, захисту їх майна та охорони довкілля в державній системі сертифікації (Система сертифікації УкрСЕПРО) (далі - Система).
Правила є обов'язковими для виконання органами із сертифікації послуг з тимчасового розміщення (проживання), що призначені в Системі на виконання цих видів робіт, а також суб'єктами туристичної діяльності, які надають послуги з тимчасового розміщення (проживання) (далі - виконавець послуги).
Пунктом 7 Розділу І Правил (у відповідній редакції), встановлено, що процедура проведення обов'язкової сертифікації послуг з розміщення передбачає декілька етапів, зокрема: видачу сертифіката відповідності, присвоєння певної категорії, занесення сертифікованої послуги з розміщення до Реєстру державної системи сертифікації (далі - Реєстр Системи);
Відповідно до п. 1 підрозділу 4 (Проведення комплексу робіт з оцінювання відповідності засобу розміщення вимогам певної категорії) розділу II (Процедура обов'язкової сертифікації послуг з розміщення та оцінювання засобу розміщення) Правил, у разі позитивного рішення про видачу сертифіката відповідності на послуги з тимчасового розміщення (проживання) орган із сертифікації формує комісію з оцінювання і призначає її голову.
Тобто, логічним є висновок, що за наявності позитивного висновку щодо сертифіката автоматично формується комісія з призначення категорії готелю.
Як вже було зазначено вище, у позивача наявні сертифікати відповідності із зазначенням категорії готелю «***» (три зірки), що підтверджує категорію готелю.
Таким чином, на момент отримання першого сертифікату відповідності був наявний вищезазначений порядок встановлення категорії готелів.
Проте, 29.07.2009 р. КМУ була прийнята постанова № 803 «Про затвердження Порядку встановлення категорій готелям та іншим об'єктам, що призначаються для надання послуг з тимчасового розміщення (проживання)» якою передбачалася видача свідоцтва про присвоєння певної категорії готелів.
Проте, колегія суддів наголошує , що попередній порядок присвоєння категорії готелів залишився чинним на той час поряд із новим.
Тобто, фактично існувало два шляхи підтвердження категорії готелів.
Матеріалами справи підтверджується, що ПП «Алміна-М» з метою підтвердження свого права на пільгу відповідно до абз. «а» п. 17 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» ПК України обрало шлях проходження процедури сертифікації в системі УкрСЄПРО на предмет підтвердження наявності у нього готелю, надання підприємством готельних послуг, підтвердження цих послуг відповідності групі 55 КВЕД ДК 009:2005, підтвердження якості готельних послуг категорії «***» (три зірки) та підтвердження категорії готелю «Україна» «***» (три зірки).
Так, згідно з п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків та згідно принципу податкового законодавства передбаченого пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Право позивача на податкову пільгу з податку на прибуток підприємств передбачено в абзаці «а» п. 17 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України в редакції на момент виникнення спірних правовідносин. Так, тимчасово, строком на 10 років, починаючи з 1 січня 2011 року звільняються від оподаткування, зокрема, прибуток суб'єкта господарської діяльності, отриманий від надання готельних послуг (група 55 КВЕД ДК 009:2005) у готелях категорій «п'ять зірок», «чотири зірки» і «три зірки», у тому числі новозбудованих чи реконструйованих або в яких проведено капітальний ремонт чи реставрація існуючих будівель і споруд.
Таким чином, за наявності на той час фактично двох систем підтвердження категорії готелю, необхідно застосовувати положення п. 56.21 ПК України, оскільки судом встановлено, що норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, а отже, підстави для його скасування відсутні.
Щодо вирішення питання про стягнення судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.
Так, правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені положеннями Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674-VІ в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 22.05.2015 року № 484-VIII (далі - Закон).
Відповідно до положень ст. ст. 3 та 4 названого Закону (в новій редакції) судовий збір справляється з апеляційних скарг на рішення суду в розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є стягнення до бюджету суми податку на прибуток підприємств в сумі 106240 грн., а отже позовні вимого є вимогами майнового характеру, оскільки таке рішення змінює майновий стан особи. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, яка діяла на момент подання позову до суду першої інстанції, ставка судового збору за подання майнового позову до суду становила 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.
З огляду на викладене, а також враховуючи те, що відповідно до положень ст. 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи, розмір судового збору за подання апеляційної скарги становить 2337,28 грн. ((106240 * 2%)*110%).
Враховуючи те, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.11.215 року було відстрочено апелянту сплату судового здору до винесення судового рішення, суд приходить до висновку про стягнення з апелянта вказаної вище суми судового збору.
Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області - залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року - без змін.
Стягнути з Державної податкової інспекції у місті Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області до Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38004897, банк отримувача - ГУДКCУ у м. Києві, код банку отримувача (МФО) - 820019, рахунок отримувача - 31211206781007, код класифікації доходів бюджету - 22030001) судовий збір у сумі 2337 грн. (дві тисячі двісті тридцять сім гривень) 28 коп.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий:
Судді:
Головуючий суддя Шурко О.І.
Судді: Василенко Я.М.
Степанюк А.Г.