Справа: № 2а-5260/09/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Пилипенко О.Є. Суддя-доповідач: Шурко О.І.
Іменем України
26 листопада 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Шурка О.І.,
суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,
при секретарі Дуденкові О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника третьої особи ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 квітня 2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Київської міської державної адміністрації, треті особи: Комунальне підприемство «Київпастранс», Комунальне підприємство «Київський метрополітен», ОСОБА_5 про визнання незаконними та скасування розпоряджень, -
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 квітня 2010 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, третя особа подала апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на її думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позовних вимог.
Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для скасування судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 30.10.2008 року розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) №1490 встановлені тарифи на перевезення пасажирів і вартості проїзних квитків у міському пасажирському транспорті, який працює у звичайному режимі руху.
Також, 28.01.2009 р. Виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) видано розпорядження № 90 «Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів і вартості проїзних квитків у міському пасажирському транспорті, який працює у звичайному режимі руху», яким встановлено нові тарифи на перевезення пасажирів, вартість проїзних квитків, вартість проїзних квитків на квартал та рік у міському пасажирському транспорті - метрополітені, автобусі, трамваї, тролейбусі та фунікулері.
Однак, позивач вважає такі розпорядження протиправними, оскільки вони порушують його права як студента та члена Київської громади, у зв'язку із чим звернувся до суду із даним адміністративним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскаржувані розпорядження не порушують право на забезпечення доступності транспортних послуг, яке встановлено Законами України «Про міський електричний транспорт» та «Про автомобільний транспорт», оскільки зазначеними розпорядженнями передбачено, що проїзд пільгових категорій громадян здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства України, а також встановлена вартість проїзних квитків для студентів, учнів професійно-технічних навчальних закладів та учнів загальноосвітніх учбових закладів денної форми навчання, яка істотно нижча від звичайної.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідач, Київська міська державна адміністрація є Виконавчим органом Київської міської ради, тобто є органом який одночасно виконує і функції по здійсненню місцевого самоврядування і функції виконавчої влади. Особливості здійснення місцевого самоврядування в місті Києві передбачені статтями 118 та 140 Конституції України та встановлені Законом України «Про столицю України місто-герой Київ».
Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 25 грудня 2003 року № 21-рп/2003 у справі № 1-45/2003 про особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті Києві цим особливостям надане офіційне тлумачення.
Законом України «Про ціни і ціноутворення» 1990-го року встановлювалось, що Кабінет Міністрів України визначає повноваження органів державного управління в галузі встановлення і застосування цін (тарифів). Право органів місцевого самоврядування щодо встановлення яких-небудь тарифів, а отже і здійснення відповідних компенсацій з місцевих бюджетів, цим Законом передбачено не було.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1996 р. № 1548 повноваження щодо встановлення державних цін і тарифів делеговано міським державним адміністраціям. Слід зазначити, що відповідно до Конституції України місцеві державні адміністрації є місцевими виконавчими органами державної влади.
Таким чином, твердження апелянта, що оскаржувані розпорядження видані із перевищенням наданих законом повноважень спростовуються наведеними вище нормами чинного законодавства.
Варто також зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про автомобільний транспорт» політика на автомобільному транспорті має задовольняти підприємницький інтерес, забезпечувати розвиток автомобільного транспорту.
Разом з тим, відповідно до ст. 6 даного Закону забезпечення проведення державної політики на автомобільному транспорті здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань автомобільного транспорту, через урядові органи державного управління на автомобільному транспорті, службу міжнародних автомобільних перевезень та місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування. Формування пропозицій щодо тарифної політики віднесено Законом до повноважень саме урядового органу державного управління з питань регулювання діяльності автомобільного транспорту.
Стаття 10 Закону встановлює, що реалізація єдиної тарифної політики передбачає затверджену центральним органом виконавчої влади з питань автомобільного транспорту методику розрахунку тарифів за видами перевезень.
Згідно з Прикінцевими положеннями Закону, Кабінету Міністрів України було доручено в тримісячний термін з дня набрання чинності цим Законом, тобто з квітня 2001 року, відповідно до своєї компетенції забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом.
Судова колегія наголошує, що Методику розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту затверджено наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 1175 лише 17 листопада 2009 року.
Враховуючи, що лише Методикою визначено склад тарифу, який відповідає економічно обґрунтованим витратам, та визначено перелік розрахунків, що надаються для підтвердження таких витрат, твердження апелянта, що тарифи, що встановлювались до затвердження Методики, є економічно необґрунтованими, є безпідставним.
Також, виходячи із положень ст. 14 Закону України «Про міський електричний транспорт», порядки формування тарифів на послуги з перевезення затверджується відповідними центральними органами виконавчої влади.
Зокрема, Порядком формування тарифів на послуги міського електричного транспорту (метрополітену), який затверджений наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 05.03.2007 р. № 191 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.03.2007 р. за № 276/13543), встановлено, що формування тарифів на послуги з перевезень пасажирів метрополітеном здійснюється відповідно до річного плану надання послуг з перевезення пасажирів та економічно обґрунтованих планових витрат. У свою чергу, планування витрат для включення їх до повної планової собівартості послуг з перевезення пасажирів здійснюється з урахуванням витрат з операційної діяльності, фінансових витрат, пов'язаних з основною діяльністю.
Порядком формування тарифів на послуги міського електричного транспорту (трамвай, тролейбус), який затверджений наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 25.07.2007 р. № 96 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07.08.2007 р. за № 906/14173), передбачено, що розрахунок тарифів на послуги міського електричного транспорту здійснюється відповідно до запланованого на рік обсягу транспортної роботи підприємств з використанням економічно обґрунтованих планових витрат, визначених на підставі галузевих нормативів, техніко-економічних розрахунків, кошторисів, ставок податків і зборів (обов'язкових платежів) та прогнозованих цін на промислову продукцію і послуги у плановому періоді.
Таким чином враховуючи, що тарифи на послуги з перевезення пасажирів та вартість проїзних квитків у міському пасажирському транспорті - метрополітені, автобусі, трамваї, тролейбусі, фунікулері, який працює у звичайному режимі руху не переглядалися понад 10 років, то підвищення розміру тарифів є економічно обґрунтованим, оскільки за цей час змінився розмір заробітної плати, значно зросли витрати на капітальний і поточний ремонт ескалаторів, рухомого складу, колійного господарства, зросли витрати на електроенергію та паливно-мастильні матеріали. А тому, значно зросли і планові витрати-підприємств-перевізників, це підтверджується розрахунками наданими КП «Київпастранс» та КП «Київський метрополітен».
Таким чином, твердження апелянта, що оскаржувані розпорядження порушують право на забезпечення доступності транспортних послуг, яке встановлено Законами України «Про міський електричний транспорт» та «Про автомобільний транспорт» не є обґрунтованими, оскільки зазначеними розпорядженнями передбачено, що проїзд пільгових категорій громадян здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства України.
Враховуючи вище наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки оскаржувані розпорядження прийняті у відповідності до вимог чинного законодавства, а отже підстави для їх скасування відсутні.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, а судом першої інстанції повно встановлені обставини у справі, яким дана належна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.
Отже, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд
Апеляційну скаргу представника третьої особи ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 квітня 2010 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий:
Судді:
Головуючий суддя Шурко О.І.
Судді: Василенко Я.М.
Степанюк А.Г.