11 листопада 2015 рокусправа № 808/1114/15
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Іванова С.М.
суддів: Чабаненко С.В. Шлай А.В.
за участю секретаря судового засідання: Горшкова В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 08 липня 2015 року по справі за позовом Виробничого кооператива "Промавтоматика" до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Виробничий кооператив "Промавтоматика" (далі - позивач) звернувся з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач) в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0000042213 від 20.01.2015 року.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 08 липня 2015 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано винесене ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області податкове повідомлення рішення від 20.01.2015 року № 0000042213.
Вирішено питання про судові витрати по справі.
Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій вказує на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що у відповідності до ч. 4 ст. 196 та ст. 41 КАС України не перешкоджає розгляду справи без фіксування судового засідання технічними засобами.
Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що співробітниками ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування та сплати до бюджету ПДВ при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ "Лео Принт", їх реальності та повноти відображення в обліку за період липень 2014 року, за результатами якої складено акт №149/08-19-22-1308/20491833 від 28.11.2014.
За результатами перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог пп. 14.1.36 п.14.1 ст.14, пп.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.п. 44.1, 44.3, 44.6 ст. 44 п.198.2, п.198.3 ст.198, п. 200.1 ст. 200, ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту на 67333 гривень, занижено позитивне значення між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ на 67333 гривень та занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет за липень 2014 року на 67333 гривень.
На підставі акту №149/08-19-22-1308/20491833 від 28.11.2014 податковим органом прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000042213 від 20.01.2015, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 84166,25 гривень, в тому числі за основним платежем на 67333 гривень та на 16833,25 гривень за штрафними санкціями.
Надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду, виходить з наступного.
Встановлено, що між позивачем та ТОВ "Лео Принт" укладено договір поставки № 0707/01 від 07.07.2014 відповідно до умов якого, продавець (ТОВ "Лео Принт") зобов'язується передати у власність покупцю (ВК "Промавтоматика") визначений цим договором товар, а покупець зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити його (т.1 а.с. 23).
На підтвердження виконання умов договору до матеріалів справи надано видаткові накладні № 0707/08 від 07.07.2014, 0711/02 від 11.07.2014, № 0714/03 від 14.07.2014, № 0715/04 від 15.07.2014, №0717/02 від 17.07.2014, № 0718/01 від 18.07.2014, № 0721/02 від 21.07.2014 та податкові накладні № 55 від 07.07.2014, № 56 від 11.07.2014, № 57 від 14.07.2014, № 58 від 15.07.2014, №59 від 17.07.2014, № 60 від 18.07.2014, № 61 від 21.07.2014 (т.1 а.с. 24-37).
На підтвердження здійснення оплати за надані послуги надано виписки з банку, та на підтвердження оприбуткування на складі придбаних ТМЦ надано документи первинного бухгалтерського обліку підприємства.
Встановлено, що ТМЦ придбані у ТОВ "Лео Принт", були отримані головою виробничого кооперативу "Промавтоматика" поштою, скориставшись для цього послугами підприємства "Нова пошта". У зв'язку з відсутністю у позивача транспортних засобів, ТМЦ були доставлені на підприємство головою виробничого кооперативу на його власному автотранспорті.
Слід зазначити, що усі придбані ТМЦ відповідають напрямку господарської діяльності позивача - усі вони є комплектуючими для вентиляційного, холодильного та іншого устаткування, виготовлення та торгівля яким, є одним з основних видів діяльності ВК "Промавтоматика".
Згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до пп. 14.1.181.п. 14.1, ст.14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.
Відповідно до п. 44.3 ст. 44 ПК України, платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності. У разі ліквідації платника податків документи, визначені у пункті 44.1 цієї статті, за період діяльності платника податків не менш як 1095 днів, що передували даті ліквідації платника податків, в установленому законодавством порядку передаються до архіву.
Згідно з п. 44.6 ст. 44 ПК України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Пунктами 198.2 й 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з п. 200.1 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996-ІV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Статтею 3 Закону № 996-ІV передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону та п.2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.
Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок.
Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Аналізуючи надані первинні документи, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що останні містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими на час вчинення угоди суб'єктами права.
Отже, первинні бухгалтерські документи позивача по формі та за змістом відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.
Крім того, до матеріалів справи на підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивачем надано договори поставки готової вентиляційної та холодильної продукції, для виготовлення якої підприємство постачало від ТОВ "Лео Принт" необхідні комплектуючі за вищевказаним договором.
Отже, укладання договору позивача з ТОВ "Лео Принт" безпосередньо пов'язано з його господарською діяльністю.
Таким чином, наявність первинних документів є достатньою підставою для відображення вказаних операцій в бухгалтерському обліку, а оскільки дані податкового обліку базуються на даних бухгалтерського обліку, висновок відповідача щодо незаконності віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є необґрунтованим, що зумовлює відсутність підстав для висновку про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.
Стосовно посилань відповідача на акт ДПІ у Вишгородському районі Київської області №127/10-08-01/37496188 від 03.09.2014 "Про проведення зустрічної звірки ТОВ "Лео Принт" щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за червень-липень 2014 року", колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.
В силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в яких викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.
Також слід зазначити, що при дослідженні факту здійснення господарських операцій, що були підставою для формування витрат платника податків, оцінювати слід відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх ланок постачання товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між конкретними контрагентами. В разі наявності у органу державної податкової служби інформації щодо порушення окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватися саме щодо цієї особи.
Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій. До суду не надано доказів наявності обвинувального вироку відносно посадових (службових) осіб ТОВ "Лео Принт" та наявності рішення суду про визнання угод недійсними. Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Отже, відповідачем не надано доказів неможливості здійснення реальності операцій між позивачем та його прямим контрагентом - ТОВ "Лео Принт".
Зазначене узгоджується з практикою Верховного Суду України, викладеною у постановах від 09.09.2008 у справі № 21-500во08 та від 01.06.2010 у справі № 21-573во10.
Згідно ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковим для правозастосування органами правосуддя.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "Булвес" АД проти Болгарії (заява №3991/03) визначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
В силу ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не доведено правомірність прийнятого рішення.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення оскаржуваного рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. 195, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області - залишити без задоволення.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 08 липня 2015 року по справі за позовом Виробничого кооператива "Промавтоматика" до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч. 5 ст. 254 КАС України.
Головуючий: С.М. Іванов
Суддя: С.В. Чабаненко
Суддя: А.В. Шлай