Справа № 22ц/796/13988/2015 Головуючий у 1-й інстанції - Васильченко О.В.
02 грудня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі :
головуючого - Шахової О.В.
суддів: Вербової І.М., Поливач Л.Д.
при секретарі - Бугай О.О.
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3, про стягнення суми авансу за попереднім договором за апеляційною скаргою ОСОБА_2, поданою її представником ОСОБА_4, на рішення Подільського районного суду м. Києва від 07 вересня 2015 року,
У червні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 12 серпня 2011 року між ОСОБА_5, від імені якої діяла ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Насобіною Г.О., зареєстрований в реєстрі за № 2104, за умовами якого, сторони домовились до 12 жовтня 2011 року укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки 0,0618 га, ціною 2 280 000 грн. ОСОБА_1 у якості гарантійного забезпечення підписання основного договору зі свого боку, передав ОСОБА_5 2 280 000 грн. Згідно умов попереднього договору, сторони, мали укласти основний договір не пізніше 12 жовтня 2011 року. ОСОБА_5 у визначений строк не виконала взяті на себе зобов'язання, а також, не повернула переданий ОСОБА_1 аванс у розмірі 2 280 000 грн, тому просив стягнути з ОСОБА_5 на його користь попередньо оплачену вартість земельної ділянки за попереднім договором від 12 серпня 2011 року у сумі 2 280 000 грн.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 07 вересня 2015 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 попередньо оплачену вартість земельної ділянки за попереднім договором від 12 серпня 2011 року у сумі 2 280 000 грн
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. При цьому зазначає, що судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки тому, що попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки від 12 серпня 2011 року є невід'ємною частиною основного договору купівлі-продажу від 29 вересня 2011 року та тому, що укладені 12 серпня 2011 року інвестиційний договір та попередній договір взаємопов'язані між собою. Судом першої інстанції безпідставно відмовлено у дослідженні у якості доказу звіту про оцінку майна від 31 березня 2008 року.
У судовому засіданні представник позивача - ОСОБА_7 заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Інші особи в судове засідання не з'явились.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 12 серпня 2011 року між ОСОБА_5, від імені якої діяла ОСОБА_8 та ОСОБА_1 укладено попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Насобіною Г.О. та зареєстровано в реєстрі за № 2104. Відповідно до умов попереднього договору сторони домовились до 12 жовтня 2011 року укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки 0,0618 га, кадастровий номер НОМЕР_1 за ціною 2 280 000грн. В якості гарантійного забезпечення укладення основного договору ОСОБА_1 зі свого боку, передав ОСОБА_5 гарантійну суму у розмірі 2 280 000 грн.
15 травня 2014 року ОСОБА_1 направив на адресу ОСОБА_5 та ОСОБА_3 вимогу про повернення суми сплаченого авансу на відповідний поточний рахунок, що підтверджується копіями вимоги, квитанціями та описами вкладення у цінний лист.
ОСОБА_5 у визначений в попередньому договорі строк, не виконала взяті на себе зобов'язання, а попередньо оплачену вартість земельної ділянки за попереднім договором від 12 серпня 2011 року ОСОБА_1 не повернула.
Зі змісту п. 2 попереднього договору від 12 серпня 2011 року, укладеного між сторонами вбачається, що ОСОБА_1 передав ОСОБА_5 в гарантійне забезпечення укладення основного договору гарантійну суму у розмірі 2 285000 грн.
Згідно із чч. 1, 3 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно зі ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Встановивши, що на виконання умов попереднього договору купівлі-продажу від 12 серпня 2011 року договір купівлі-продажу земельної ділянки, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами у справі укладено не було, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що передана ОСОБА_1 відповідачу грошова сума в розмірі 2 280 000 грн, є авансом, а відтак - підлягає повернення позивачу.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не надано правої оцінки відсутності по справі доказів, які б свідчали про відмову ОСОБА_5 або її представника - ОСОБА_3 від укладання основного договору є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 570 ЦК України, яка встановлює презумпцію авансу, на відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції за правилами ч. 1 ст. 546 ЦК України, а виконує функцію попередньої оплати.
Суттєва відмінність авансу від завдатку полягає в тому, що на аванс не покладено функцію забезпечувати взяте сторонами на себе зобов'язання незалежно від того, яка сторона відповідальна за невиконання зобов'язання, той, хто отримав аванс повинен його повернути.
Доводи апеляційної скарги про те, що попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки від 12 серпня 2011 року є невід'ємною частиною основного договору купівлі-продажу від 29 вересня 2011 року є безпідставними, оскільки зі змісту договору від 29 вересня 2011 року не вбачається жодних даних про те, що його було укладено на виконання попереднього договору від 12 серпня 2011 року. Зазначені договори є двома окремим правочинами з різними умовами, хоча й з одним і тим же предметом.
Доводи апеляційної скарги про те, що укладені між сторонами 12 серпня 2011 року інвестиційний договір та попередній договір взаємопов'язані між собою є також безпідставними та не беруться до уваги, оскільки гуртуються на правочині нікчемність якого встановлена рішенням Апеляційного суду м. Києва від 21 жовтня 2015 року.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права у дослідженні доказів, а саме не дослідження у якості доказу звіту про оцінку майна від 31 березня 2008 року є безпідставними, оскільки як вбачається із змісту попереднього договору від 12 серпня 2011 року та договору від 29 вересня 2011 року вони були укладені у 2011 році, в той час, коли звіт про оцінку майна був зроблений станом на 31 березня 2008 року. Зі змісту вищезазначених договорів не вбачається, що вартість земельної ділянки визначається, згідно зазначеного звіту, а відтак - зазначений доказ не стосується предмету доказування.
Інші доводи апеляційної скарги не містять обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування висновків суду в оскаржуваному рішенні.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, надано вірну оцінку зібраним доказам, відповідно до спірних правовідносин правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому рішення скасуванню не підлягає.
Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Керуючись ст.ст. 303,304, 307,308, 313-315,317 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, поданою її представником ОСОБА_4, відхилити.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 07 вересня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до вказаного суду.
Головуючий
Судді