25 листопада 2015 року колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
суддів ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 08.09.2015 року, яким
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Красноліси Сквирського району Київської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , без визначеного місця проживання,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі,
Вказаним вироком ОСОБА_6 визнано винним у тому, що він 20 березня 2015 року, в денний час, перебуваючи біля проїжджої частини по вул. Борщагівській в м. Києві, неподалік будівлі розташованої за адресою: м. Київ, вул. Борщагівська, 1, вживав спиртні напої разом зі своїми знайомими ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , внаслідок чого всі перебували в стані алкогольного сп'яніння.
Приблизно о 17 годині 30 хвилин 20 березня 2015 року ОСОБА_6 на ґрунті спільного вживання спиртних напоїв вступив з ОСОБА_9 в обопільну словесну сварку, під час якої у ОСОБА_6 виник злочинний умисел, спрямований на нанесення тяжкого тілесного ушкодження останньому.
Реалізовуючи свій злочинний умисел, в ході конфлікту обвинувачений ОСОБА_6 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись біля проїжджої частини вулиці Борщагівської в м. Києві, неподалік будівлі, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Борщагівська, 1, побачивши поряд біля себе на землі камінь, діючи умисно, з мотиву раптово виниклих особистих неприязних стосунків, бажаючи настання суспільно небезпечного наслідку у вигляді отримання потерпілим ОСОБА_9 тяжкого тілесного ушкодження, підняв вище вказаний камінь і тримаючи його в правій руці, наніс ним один удар ОСОБА_9 по голові в область лівої скроні.
Внаслідок нанесення обвинуваченим ОСОБА_6 зазначеного удару потерпілий ОСОБА_9 , відповідно до висновку судово - медичного експерта №837/е від 02 червня 2015 року, отримав тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, а саме: відкриту черепно - мозкову травму у вигляді забою головного мозку з формуванням множинних геморагічних вогнищ білатерально, гострої епідуральної гематоми в тім*яно - скроневій ділянці зліва (об'ємом до 80 сантиметрів кубічних у вигляді згортків та крові), травматичного субарахноїдального крововиливу, пневмоцефалія зліва, субдуральних геморагічних нашарувань у лобно - скроневій ділянці справа, перелому піраміди скроневої кістки зліва з переходом на середню черепну ямку зліва, гематоми м'яких тканин скронево - тім'яної ділянки зліва, гематоми верхньої повіки правого ока, саден м'яких тканин голови.
Обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить перекваліфікувати його дії на ст. 124 КК України.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_6 посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зокрема, ОСОБА_6 зазначає, що у нього не було умислу, спрямованого на нанесення тяжкого тілесного ушкодження потерпілому, оскільки конфлікт між ним та потерпілим спровокував сам потерпілий, який поводив себе агресивно, розмахував ножем, наніс йому даним ножем колоту рану, а свідку ОСОБА_8 різану рану. Дані обставини підтверджуються як його показаннями, так і показаннями ОСОБА_8 , яка була безпосереднім очевидцем подій, а також самого потерпілого. Проте, дані показання суд не взяв до уваги, а послався у вироку на показання свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які не були безпосередніми очевидцями подій, а тому їх показання не можуть бути об'єктивними.
Захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду змінити, перекваліфікувавши дії ОСОБА_6 на ст. 128 КК України, запобіжний захід у виді тримання під вартою скасувати.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_7 посилається на те, що протокол огляду місця події від 21.03.2015 року, в ході якого було оглянуто ОСОБА_8 та вилучено у неї певні речі, є недопустимим доказом, оскільки проведення такої дії суперечить нормам КПК України та порушує права останньої, а обставини які викладені у протоколі не відповідають фактичним обставинам провадження. Протоколи пред'явлення особи для впізнання за фотознімками за участю свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 є також недопустимими доказами, оскільки особи, які зображені на знімках мають різкі відмінності у зовнішності, проводились одночасно з обома свідками та не містять відомостей, що слідчим попередньо з'ясовано за якими ознаками вони можуть впізнати підозрюваного. Крім того ОСОБА_7 вказує, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки ОСОБА_6 зазначає, що у нього не було умислу, спрямованого на нанесення тяжкого тілесного ушкодження потерпілому, оскільки конфлікт між ним та потерпілим спровокував сам потерпілий, який поводив себе агресивно, розмахував ножем, наніс йому даним ножем колоту рану, а свідку ОСОБА_8 різану рану. Дані обставини підтверджуються як показаннями обвинуваченого, так і показаннями ОСОБА_8 , яка була безпосереднім очевидцем подій, а також самого потерпілого. Проте, дані докази суд не взяв до уваги.
Заслухавши доповідь судді, доводи учасників апеляційного розгляду, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово обвинуваченого, вивчивши матеріали справи, обговоривши і перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Розглядаючи справу відносно ОСОБА_6 , суд першої інстанції, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для здійснення сторонами наданих їм прав та свобод у наданні доказів, їх дослідженні та доведеності їх переконливості перед судом, в межах пред'явленого обвинувачення безпосередньо дослідив докази у справі та перевірив обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Постановляючи обвинувальний вирок щодо ОСОБА_6 , суд першої інстанції обґрунтував його доказами, які були досліджені в ході судового розгляду та відповідають вимогам належності та допустимості.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення ґрунтуються на:
показаннях потерпілого ОСОБА_9 , який в судовому засіданні підтвердив, що тяжкі тілесні ушкодження у вигляді травми голови були спричинені йому ОСОБА_6 внаслідок удару каменем під час конфлікту на ґрунті особистих неприязних стосунків;
показаннях свідка ОСОБА_8 , яка в судовому засіданні дала показання, що узгоджуються з показаннями потерпілого;
показаннях свідків ОСОБА_11 і ОСОБА_10 , які в судовому засіданні показали, що бачили як обвинувачений ОСОБА_6 наніс удар потерпілому ОСОБА_9 , від якого той впав на землю та перебував без свідомості;
протоколах пред'явлення фотознімків для впізнання від 22.03.2015 року , в ході яких ОСОБА_11 та ОСОБА_10 впізнали ОСОБА_6 як особу, яка нанесла потерпілому ОСОБА_9 тілесні ушкодження;
протоколі слідчого експерименту від 14.05.2015 року за участю свідків ОСОБА_11 і ОСОБА_10 , які на місці події вказали на конкретні обставини спричинення ОСОБА_6 потерпілому ОСОБА_9 тілесних ушкоджень;
протоколі слідчого експерименту від 07.05.2015 року за участю підозрюваного ОСОБА_6 , який на місці події відтворив обставини вчинення злочину;
висновку судово-медичного експерта № 837/е від 02.06.2015 року щодо характеру, локалізації та ступеню тяжкості спричинених потерпілому ОСОБА_9 тілесних ушкоджень;
протоколах оглядів місця події від 21.03.2014 року та вилучених під час їх проведення речових доказах.
Наведені докази у своїй сукупності спростовують твердження обвинуваченого ОСОБА_6 про те, що він спричинив потерпілому тілесні ушкодження, захищаючись він його нападу із застосуванням ножа, та доводять наявність у ОСОБА_6 умислу на спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків.
Зокрема, як вбачається з показань свідка ОСОБА_8 , в момент нанесення ОСОБА_6 удару каменем у голову ОСОБА_9 , потерпілий розмовляв з нею, а не нападав на обвинуваченого.
Свідки ОСОБА_11 і ОСОБА_10 взагалі не підтвердили факт агресивної поведінки ОСОБА_9 та показали, що після нанесення ОСОБА_6 удару, від якого потерпілий впав та втратив свідомість, обвинувачений продовжив наносити йому удари.
Як вбачається із звукозапису допиту потерпілого, прослуханого в судовому засіданні апеляційного суду, ОСОБА_9 у своїх показаннях не підтвердив застосування ним ножа під час конфлікту з ОСОБА_6 , зазначивши, що хоча і дістав ніж, однак клинок не розкладав.
Відповідно до протоколу огляду місця події від 21.03.2015 року та фототаблиці до нього (а.с. 78-80) слідчим було виявлено та вилучено ніж, клинок якого був у складеному стані.
Відповідно до висновку експерта № 111/ц від 19.05.2015 року (а.с.109-114) виявлена на ножі кров могла належати самому потерпілому.
Доказів того, що вказана кров могла належати ОСОБА_6 в матеріалах кримінального провадження немає.
При цьому виявлене у обвинуваченого тілесне ушкодження у вигляді лінійного садна довжиною 0,3 см у верхній третині долонного передпліччя (висновок № 822 від 23.03.2015 року, а.с. 115-116) не є характерним для спричинення ножем.
Отже доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_6 заподіяв ОСОБА_9 тяжке тілесне ушкодження у стані необхідної оборони з метою захисту від суспільно небезпечного посягання з боку потерпілого не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, та кваліфікацією його дій за ч.1 ст.121 КК України.
Доводи апеляційної скарги захисника про неналежність, недопустимість і недостовірність доказів, на яких ґрунтується вирок суду, є надуманими та безпідставними.
З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника та вважає, що вирок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для зміни або скасування вироку відсутні.
Керуючись ст.ст.404, 405 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 і захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 08.09.2015 року щодо ОСОБА_6 без змін.
Ухвала Апеляційного суду міста Києва може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
_________________ _________________ _________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3