03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,
Справа № 758/1681/15-ц
№ апеляційного провадження:22-ц/796/14314/15
Головуючий у суді першої інстанції: Супрун Г.Б.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Семенюк Т.А.
2 грудня 2015 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого - Семенюк Т.А.
Суддів - Кравець В.А., Шиманського В.Й.
при секретарі - Крічфалуши С.С.
розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 25 серпня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Дельта-Банк» про визнання кредитного договору недійсним, -
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 25 серпня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, вважаючи, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано обставини, які мають значення для справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судом встановлено, що у лютому 2015 року позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання кредитного договору недійсним, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що 22 грудня 2006 року між сторонами укладено кредитний договір №49.28/14/06-Z , відповідно до умов якого Банк зобов'язався надати кредит у сумі 38200 євро, строком до 21 грудня 2011 року зі сплатою 14,5% річних. Для обліку виданого кредиту Банк відкриває позичковий рахунок позичальника № НОМЕР_1 з 22 грудня 2006 року до 21 грудня 2012 року.
Зазначила, що під час укладання кредитного договору відповідачем не було роз'яснено інформацію відповідно до умов ст. 11 ст. Закону України «Про захист прав споживачів», що є підставою для визнання правочину недійсним. Факт приховування важливої інформації від позивача перед підписанням договору та невідповідність встановлення між сторонами умовам до фактично встановлених з метою отримання прихованого прибутку, в даному випадку є умислом банку, та на підставі ч.1 ст. 230 ЦК України, якщо одна сторона навмисно ввела в оману другу сторону щодо обставин, які мають істотне значення.
У зв'язку із викладеним, просила суд, визнати недійсним кредитний договір №49.28/14/06-Z від 22 грудня 2006 року та договір про внесення змін № 1 до кредитного договору від 18 вересня 2007 року.
Як вбачається з матеріалів справи, 22 грудня 2006 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого Банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі у сумі 38200,00 євро строком по 21 грудня 2011 року включно. Відсоткова ставка за кредитом складає 14,5 % річних.
Відповідно до п. 3.8 кредитного договору позивач зобов'язалася за порушення строків повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом сплачувати банку пеню за кожний день прострочки у розмірі подвійної процентної ставки, встановленої у пункті 1.3 цього договору, від суми простроченого платежу.
У забезпечення виконання кредитних зобов'язань, 22 грудня 2006 року укладений іпотечний договір №49.8/14/І429/06, відповідно до якого позивач передала у іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1. Заставна вартість майна за згодою сторін складає 106237,67 євро.
18 вересня 2007 року ОСОБА_4 та ВАТ «Кредитпромбанк» уклали договір про внесення змін №1 до кредитного договору, згідно якого змінився розмір наданого позичальнику кредиту, та який становив 86970,00 євро.
26 червня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та АТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу права вимоги, відповідно до якого відповідач набув права вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі і за кредитним договором укладеним із ОСОБА_3
Згідно Постанови НБУ «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" № 168 від 10 травня 2007 року», оскільки банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу; б) умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту, кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 в аспекті конституційного звернення положення другого речення преамбули Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22 листопада 1996 року № 543/96-ВР з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями статей 1, 3 цього закону потрібно розуміти так, що обмеження пені у грошових зобов'язаннях подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб'єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи - суб'єкти підприємницької.
Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 № 9, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
За ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3,5,6 ст. 203 цього Кодексу.
За положенням ст. 1056 ЦК України позичальник має право відмовитись від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що факту введення банком позивача в оману не встановлено та не доведено в судовому засіданні.
Укладаючи та власноруч проставляючи свій підпис на кредитному договорі, отримуючи у відповідача кредитні кошти, позивач погодилась з умовами кредитного договору, погодилася отримати гроші та відповідно погодилась забезпечити повернення одержаних кредиту та нарахованих процентів, а погіршення матеріального стану боржника не може бути підставою для звільнення від виконання зобов'язань.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу були відомі всі умови кредитного договору, передбачені ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (тіло кредиту, тип та розмір відсоткової ставки, графік погашення, строк, на який надається кредит, порядок нарахування та сплати процентів за кредитом та не існувало ніяких інших обставин, які б примусили її укласти договір, що підтверджується її особистим підписом в кредитному договорі ( а.с. 15).
Крім того, позивач не була позбавлена права протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин.
Проте, судом встановлено, що позивач не тільки не відмовилась від укладання кредитного договору, а й сплачувала кредит регулярно, до того часу, поки не виникли матеріальні труднощі в зв'язку з фінансовою кризою у 2010 році.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач була ознайомлена з умовами договору, висловила своє волевиявлення шляхом підписання зазначеного договору, фактично сплачувала грошові кошти за кредитним договором до 2010 року, тобто, визнавала кредитні зобов'язання перед відповідачем.
Колегія суддів не може погодитися з доводами апеляційної скарги, що судом першої інстанції не враховано, що відповідно до Постанови НБУ «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" № 168 від 10 травня 2007 року, Банк був зобов'язаний повідомити позивача про всі умови кредитування, оскільки зазначена постанова була прийнята 10 травня 2007 року, тобто після укладення оспорюваного кредитного договору, а тому зазначені Правила не могли регулювати правові відносини на час підписання договору між позивачем та ВАТ «Кредитпромбанк» у 2006 році.
За статтею 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Посилання апелянта на те, що судом не враховано, що відсоткова ставка була збільшена без згоди позичальника не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки п. 1.3 кредитного договору встановлена фіксована процентна ставка в розмірі 14,5 % річних, будь-яких змін щодо її розміру не відбувалося, додаткові угоди не укладалися.
Заява позивачки від 02.12.2006 р. (а.с. 23) була лише пропозицією позичальника перед підписанням договору, але остаточний розмір відсоткової ставки закріплений у договорі 22.12.2006р., що підписані особисто позивачем.
Інші доводи апеляційної скарги також висновків суду не спростовують та не дають підстав вважати, що судом допущені порушення норми матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.
Оскільки рішення суду постановлене з дотриманням норм діючого законодавства, висновки суду обґрунтовані, відповідають обставинам справи, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 25 серпня 2015 року залишити без зміни.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді