ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"03" червня 2011 р. Справа № 2a-1721/11/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
Судді Скільського І.І.
за участю
секретаря Бурда М.Р.
представника відповідача -ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_2
до відповідача: відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення дій та стягнення моральної шкоди в сумі 4800 євро,-
ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення дій та стягнення моральної шкоди в сумі 4800 євро.
Позовні вимоги мотивовані тим, що постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.05.2011 року по справі №2а-1430/11/0970 за позовом ОСОБА_2 до відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинення дій, стягнення витрат в сумі 101,40 грн. та стягнення моральної шкоди в сумі 4800,00 євро, визнано незаконною та скасовано постанову відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області про відмову у відкритті провадження від 13.04.2011 року у виконавчому провадженні № 26026183, в решті позовних вимог відмовлено. Вказана постанова позивачем оскаржена. Позивач вважає, що постанова відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області втратила чинність з моменту проголошення рішення незалежно від того чи його було оскаржено.
06.05.2011 року позивачем повернуто оригінал виконавчого листа по виконавчому провадженні №26026183. Відповідачем прийнято оригінал виконавчого листа та на супровідному листі поставлено штамп із зазначенням дати отримання. Вважає, що відділ Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області не вчинив будь-яких дій щодо відкриття виконавчого провадження №26026183, тому ці дії є протиправною бездіяльністю. Враховуючи наведене, просить визнати бездіяльність відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області протиправною та стягнути завдану моральну шкоду в сумі 4800 євро.
Позивач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.
01 червня 2011 року на адресу суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти адміністративного позову заперечив з підстав, наведених у письмовому запереченні. Зазначив, що постановою від 11.05.2011 року державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень ВДВС Головного управління юстиції в Івано-Франківській області на виконання рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області по справі №2а-3/2010 від 03.08.2010 року, відкрито виконавче провадження. Згідно даної постанови боржнику запропоновано самостійно виконати рішення суду до 18.05.2011 року та попереджено боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого терміну зі стягненням з нього виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій. Підстав для його скасування і стягнення витрат, моральної шкоди не має. Вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення. Просить в задоволенні позову відмовити.
Суд, розглянувши позовну заяву, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні у справі матеріали, встановив наступне.
Згідно частини 5 статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Пунктом 9 частини 3 статті 129 Конституції України пердбачено, що однією із основних засад судочинства визначено принцип обов'язковості судових рішень.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України “Про виконавче провадження” в редакції Закону України від 04.11.2010 N 2677-VI /2677-17/).
Частина 1 статті 17 Закону України “Про виконавче провадження” встановлює, що примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 17 цього Закону державною виконавчою службою підлягають виконанню виконавчі листи, що видаються судами.
Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст. 19 Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
Частиною 1 статті 25 Закону України “Про виконавче провадження” встановлено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Частиною 1 статті 26 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження, у відповідності до якої державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі: 1) пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання; 2) неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом; 3) якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання; 4) пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення; 5) якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення; 6) невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону; 7) якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів; 8) наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.
В судовому засіданні встановлено, що постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.05.2011 року по справі №2а-1430/11/0970 за позовом ОСОБА_2 до відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинення дій, стягнення витрат в сумі 101,40 грн. та стягнення моральної шкоди в сумі 4800,00 євро, визнано незаконною та скасовано постанову відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області про відмову у відкритті провадження від 13.04.2011 року у виконавчому провадженні № 26026183, в решті позовних вимог відмовлено.
Як вбачається з матеріалів справи, 06.05.2011 року позивачем повернуто оригінал виконавчого листа по виконавчому провадженні №26026183. Відповідачем прийнято оригінал виконавчого листа та на супровідному листі поставлено штамп із зазначенням дати отримання.(а.с.5)
В судовому засіданні дані твердження представником відповідача не заперечувались.
11.05.2011 року державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень ВДВС Головного управління юстиції в Івано-Франківській області на виконання рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області по справі №2а-3/2010 від 03.08.2010 року відкрито виконавче провадження.(а.с.21). Згідно даної постанови боржнику запропоновано самостійно виконати рішення суду до 18.05.2011 року та попереджено боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого терміну зі стягненням з нього виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.
Так, відповідно до вимог частини 1 статті 8 Закону України “Про виконавче провадження” сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.
Частиною 1 статті 9 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено, що сторони можуть реалізовувати свої права і обов'язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників.
З матеріалів справи та пояснень представника відповідача вбачається, що 11.05.2011 року згідно супровідного листа №05-12/354-3 направлено на адресу Управління праці та соціального захисту населення Городенківської РДА (боржнику), ОСОБА_3 (стягувачу) постанову про відкриття виконавчого провадження №26026183.
Відповідно до ч.1 ст.31 Закону України „Про виконавче провадження”, копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Відносно позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди в сумі 4800,00 євро, позивач вважає, що підлягає стягненню з підстав застосування судової практики Європейського суду з прав людини.
Суд не погоджується з твердженнями позивача про обгрунтованість стягнення моральної шкоди з наступних підстав.
Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” (із змінами та доповненнями) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичні особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної) прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (пункт 3 Постанови).
Відповідно до пункту 4 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Крім того, пунктом 5 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України зазначено, що обов'язковому з'ясуванню судом підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, і в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.
Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На думку суду, позивачем належно не обґрунтовано та не надано доказів спричинення моральної шкоди внаслідок протиправної бездіяльності відповідача.
Враховуючи наведені обставини справи, суд вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.
На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
В задоволенні позову відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: /підпис/ ОСОБА_4
Постанова складена в повному обсязі 08.06.2011 року.