Справа №592/1327/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 22-ц/788/1632/15 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - 43
26 листопада 2015 року м.Суми
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого-судді - Бойка В. Б.,
суддів - Кононенко О. Ю. , Семеній Л. І.
за участю секретаря судового засідання -
ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Сумської області апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 13 липня 2015 року
в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_4, до виконавчого комітету Сумської міської ради, Управління обліку, розподілу та приватизації житла Сумської міської ради, ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на житло, визнання права власності на 1/4 частину нерухомого майна,
В березні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до Ковпаківського районного суду м. Суми з даним позовом, в якому, уточнивши свої вимоги, просив визнати частково недійсним свідоцтво про право власті на житло, видане 13 травня 1996 року Управлінням комунально власності і приватизації Сумського міськвиконкому, яке посвідчувало право спільної сумісної власності ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_9 на квартиру АДРЕСА_1. Окрім того, просив визнати за собою право власності на 1/4 частину спірної квартири.
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 13 липня 2015 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5, посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Вважає, що судом першої інстанції не надано належної оцінки тому факту, що його відсутність в спірному житловому приміщенні в період з 16 березня 1995 року по 11 листопада 2002 року носила тимчасовий характер, була пов'язана з навчанням та роботою в Російській Федерації.
Заслухавши пояснення апелянта, який підтримав доводи своєї скарги, пояснення представника відповідача, який заперечував проти її задоволення, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що приватизація квартири АДРЕСА_2 була проведена відповідно до норм чинного законодавства. За вказаною адресою ОСОБА_4 не був прописаний ( зареєстрований ), а його відсутність була пов'язана з постійним проживанням, навчанням та роботою на території РФ протягом тривалого часу - з 1985 року.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком місцевого суду, так як він є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам і вимогам закону.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на підставі рішення виконавчого комітету Сумського міської ради народних депутатів від 16.04.1978 року батьку позивача - ОСОБА_10 10.08.1978 року надано ордер №604 на зайняття житлового приміщення - квартиру АДРЕСА_1, на склад сім»ї з 3 осіб, в т.ч. і позивача ( а.с. 21 ).
Позивач та відповідачка ОСОБА_6 перебували в шлюбу з 21 грудня 1990 року ( а.с. 24 ), який було розірвано в судовому порядку 10 червня 2008 року та 12 травня 2010 року видано свідоцтво про розірвання шлюбу ( а.с. 32-33 ). Від шлюбу сторони мають двох дітей - сина ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньку ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2.
26 вересня 1995 року в м. Братськ, Іркутської області, РФ помер наймач спірного житлового приміщення - ОСОБА_10 ( а.с. 20 ).
На вказану дату позивач також постійно працював у м. Братськ, РФ.
Рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради народних депутатів за №167 від 16.04.1996 року визнано відповідачку ОСОБА_6 наймачем спірної квартири замість померлого наймача.
Згідно свідоцтва про право власності на житло від 13 травня 1996 року, Управлінням комунальної власності на приватизації Сумського міськвиконкому, виданого на підставі рішення виконавчим комітетом Сумської міської ради народних депутатів від 08 травня 1996 року №1384, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_9 була приватизована вказана квартира ( а.с. 76 ).
Правові основи приватизації житла, що знаходиться в державній власності, його подальшого використання і утримання визначено Законом України « Про приватизацію державного житлового фонду » ( далі - Закон ).
Статтями 1 - 2 Закону ( в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин у 1996 році ) встановлено, що приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
До об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків та одноквартирні будинки (надалі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.
Приватизація здійснюється в тому числі шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю ( п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону )
Колегія суддів критично відноситься до доводів викладених в апеляційній скарзі виходячи з наступного.
У відповідності до приписів ст. 10-11, 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 4 ст. 5 вищевказаного Закону, право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.
З відповіді начальника управління обліку, розподілу та приватизації житла Сумської області ОСОБА_12 від 23.12.2014 року №380/09.04-11 та довідки про склад сім»ї ( а.с. 29 ) слідує, що на час приватизації в квартирі АДРЕСА_3 були зареєстровані ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_9
Позивачем будь-яких доказів на підтвердження того, що його постійним місцем проживанням на час здійснення приватизації була саме спірна квартира, суду надано не було. Натомість з матеріалів справи вбачається та не заперечується позивачем, що з 1985 року по вересень 2002 року проживав на території РФ.
Частиною 1 ст. 5 Закону, до членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.
Згідно п. 2) ч. 3 ст. 71 ЖК України, жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців в тому числі у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв'язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.
Як вбачається з трудової книжки ( а.с. 36-51 ), з 1985 року по вересень 2002 року, за виключенням проходження строкової військової служби у ЗС СРСР 1987-1989 роках, ОСОБА_4 працював на різних підприємствах саме в РФ. Зокрема, на час здійснення приватизації квартири, його основним місцем роботи було АТ Братский « Алюмінієвий завод », де він працював на протязі шести років на різних посадах.
Проживання позивача з листопада 2002 року по грудень 2006 року в спірній квартирі, де він був зареєстрований за згодою власника - ОСОБА_6 ( а.с. 22 ), не свідчить про те, що він на час здійснення приватизації мав право користування вказаною квартирою, а його відсутність там була тимчасовою та/або вимушеною.
До речі, з такою реєстрацією позивач погодився.
Із пояснень представника відповідача - виконавчого комітету Сумської міської ради вбачається, що ним була проведена перевірка та встановлено, що позивач не бронював спірне житлове приміщення.
Слід зазначити також, що ОСОБА_4 навчався в Братському індустріальному інституті з 1998 року по 2001 рік, тобто після проведення приватизації вказаної квартири.
Посилання представника позивача в додаткових поясненнях ( а.с. 154-156 ) на те, що приватизацією квартири фактично займалася мати відповідачки - ОСОБА_13, на яку було видано довіреність, не заслуговують на увагу, оскільки довіреність датована 22.05.1996 року, а на цю дату мешканцями вже були подані до органу приватизації необхідні документи, відбулося рішення міськвиконкому та було видано свідоцтво про право власності на житло ( 13.05.1996 року ).
Ставити під сумнів довідку про склад сім»ї підстав не має.
Таким чином, у колегії суддів відсутні підстави вважати, що за позивачем на час приватизації спірного житлового приміщення зберігалося право користування ним. В судовому засіданні 18.09.2015 року апелянту була роз»яснена необхідність підтвердження тимчасовості та поважності відсутності позивача в спірному житловому приміщенні, а також збереження права на житло понад встановлені ч. 1 ст. 71 ЖК України строки. Однак доказів на підтвердження цього надано не було та у останнє судове засідання апелянт не з»явився, не повідомивши про причини своєї неявки.
Отже, суд першої інстанції належно оцінив докази та ухвалив рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин справи. Колегією суддів не виявлено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які могли бути підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 312-315 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 13 липня 2015 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий -
Судді -