ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
14 вересня 2010 року 15:52 № 2а-12282/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шейко Т.І. при секретарі судового засідання Деруга Н.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Публічне акціонерне товариство "Банк "Український капітал"
до Спеціалізована державна податкова інспекція у м. Києві по роботі з великими платниками податків
про скасування повідомлення - рішення № 0001444310/0 від 17.08.2010року
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1А -за довіреністю;
від відповідача: ОСОБА_2 -за довіреністю.
встановив:
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відповідача, в якому просить визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекція у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 17.08.2010 року № 0001444310/0.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що факти, викладені в акті про результати виїзної планової перевірки Публічного акціонерного товариства «Банк»Український капітал»389/43-10/22868414 від 06.08.2010 щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 року по 31.03.2010 року не відповідають фактичним обставинам справи та діючому законодавству України, а тому податкове повідомлення-рішення № 0001444310/0 від 17.08.2010 року винесене з порушенням діючого законодавства і підлягає скасуванню, оскільки винесене на підставі такого акту перевірки.
У судовому засіданні Позивач підтримав позовні вимоги і просив їх задоволити в повному обсязі.
Відповідач в судовому засіданні виклав зміст заперечень проти позовних вимог та просив суд у позові Публічного акціонерного товариства «Банк «Український капітал»відмовити в повному обсязі.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Публічне акціонерне товариство «Банк «Український капітал»ідентифікаційний код 22868414, місцезнаходження 03062, Проспект Перемоги, 67, м. Київ, зареєстроване Святошинською районною у місті Києві державною адміністрацією 25.12.1992 року.
Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків прийняте податкове повідомлення-рішення № 0001444310/0 від 17.08.2010 року, яким визначено Публічному акціонерному товариству «Банк «Український капітал»податкове зобов'язання з податку на прибуток банківських організацій на суму 396 548,40 грн., з них основний платіж 264 365.60 грн. та штрафні санкції 132 182,80 грн.
Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення Відповідачем стали матеріали планової виїзної перевірки Публічного акціонерного товариства «Банк «Український капітал»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 року по 31.03.2010 року і відповідно акт № 389/43-10/22868414.
Перевіркою встановлено порушення Позивачем:
- пп..4.1.6 п. 4.6 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»- Позивачем не відображено у складі валового доходу суми доходу від продажу векселів після закінчення строку позовної давності за 2008 рік у сумі 993 560,00 грн.;
- пп. 8.1.1 п. 8.1, пп. 8.2.2 п. 8.2, пп. 8.3.2 п. 8.3, пп..8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»- основні фонди «комутатори», маршрутизатори», які встановлювались у приміщені банку, безпідставно відносились Позивачем до 4 групи основних фондів замість 1 групи, що призвело до завищення амортизаційних відрахувань на загальну суму 39 355,04 грн.;
- пп. 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»Позивачем проведено нарахування амортизаційних відрахувань на суму податку на додану вартість по придбаних автомобілях, що призвело до завищення амортизаційних відрахувань на суму податку на додану вартість по придбаних автомобілях, що призвело до завищення амортизаційних відрахувань на загальну суму 52 924,23 грн.
Суд розділяє позицію Позивача з приводу того, що винесення Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків податкового повідомлення-рішення є необґрунтованим та законодавчо не закріпленим, і задовольняючи позовні вимоги виходить з наступного.
Що стосується податкового обліку операцій з цінними паперами, фондовими та товарними деривативами, то суд звертає увагу на наступне.
За результатами перевірки представниками Спеціалізованої державної податкової інспекція у м. Києві по роботі з великими платниками податків було зроблено висновок, що Позивачем не відображено у складі валового доходу суми доходу від продажу векселів після закінчення строку позовної давності за 2008 рік у сумі 993 560,00 грн., що призвело до заниження валових доходів Банку за 2008 рік на суму 242 500,00 грн.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», боргові цінні папери - це цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання. До боргових цінних паперів відносяться векселі.
Статтею 77 «Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі», який запроваджений Женевською конвенцією 1930 року та регулює порядок обігу векселів, встановлено, що до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо строку платежу (статті 33 - 37) та позовної давності (статті 70 і 71).
Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 08.06.2007 року № 5 «Про деякі питання практики розгляду спорів, пов'язаних з обігом векселів» та відповідно до ст. 70 Уніфікованого закону позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання платежу.
Відповідно до «Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі»прострочений вексель не є підставою для визнання його недійсним. За простроченим векселем векселеотримувач має право стягти заборгованість з векселедавця у межах терміну позовної давності , тобто протягом трьох років. При цьому, перебіг терміну позовної давності для звернення з вимогою до векселедавця простого векселя починається від дня платежу.
Пункт 16 постанови Пленуму Верховного суду України від 08.06.2007 року № 5 «Про деякі питання практики розгляду спорів, пов'язаних з обігом векселів»передбачає, що простий або акцептований переказний вексель строком платежу «за пред'явленням»підлягає оплаті в день його належного пред'явлення до платежу. Держатель такого векселя повинен пред'явити його до платежу протягом одного року від дати складання, якщо векселедавець не скоротив або не встановив більш тривалий строк. Зазначені строки можуть бути скорочені індосантами (ст.34 Уніфікованого закону).
Строк для пред'явлення відраховується з дати складання векселя. Якщо у векселі строком "за пред'явленням" вказано, що він не може бути пред'явлений до платежу раніше визначеної дати, строк для його пред'явлення до платежу відраховується з цієї дати.
У разі непред'явлення до платежу переказного векселя в установлені строки його держатель втрачає права за ним стосовно індосантів, векселедавця, а також інших зобов'язаних за векселем осіб, за винятком акцептанта, а при непред'явленні до платежу простого векселя - за винятком векселедавця (статті 53, 78, Уніфікованого закону). Такі самі наслідки настають, якщо вексель зі строком платежу на визначений день або у визначений строк від дати складання чи пред'явлення не пред'явлено до платежу в день, коли він мав бути оплачений, або протягом двох наступних робочих днів (статті 38, 53, 78 Уніфікованого закону).
Відповідно до абзацу 1 ст. 70 «Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі»позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.
Такий строк застосовується як щодо позову векселедержателя, так і щодо позовних вимог, пред'явлених до акцептанта переказного векселя векселедавцем, індосантами, авалістами та іншими особами, до яких права за векселем перейшли внаслідок виконання ними вексельного зобов'язання.
Перебіг трирічного строку на пред'явлення позовних вимог до акцептанта переказного векселя або до векселедавця простого векселя починається з дати настання строку платежу, зазначеного у векселі.
Відповідач у своїх письмових запереченнях проти позовних вимог та в акті перевірки зазначає, що так, як дата складання векселя -07.06.2005 року, а дата продажу -12.12.2008 року, то строк позовної давності за даним векселем минув, а значить простий вексель № 32198325204 емітента Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр преси»не є цінним папером, а отже грошові кошти, отримані від його продажу не є доходом, отриманим від продажу цінного паперу.
Проте, суд з такою позицією Відповідача не погоджується і вважає її помилковою, оскільки, за простим векселем Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр преси»№ 32198325204 від 07.06.2005 року з погашенням за пред'явленням, кінцевим строком виконання є дата 06.06.2006 року, у зв'язку з тим, що цей вексель не був пред'явлений до сплати в цей визначений законом термін, з 07.06.2006 року починається трирічний строк позовної давності за ним, який закінчується 06.06.2009 року.
Наведені вище норми чинного законодавства та встановлені судом обставини, не дають підстав вважати, що на дату продажу 12.12.2008 року строк позовної давності за вказаним векселем минув, і з цієї причини на цю дату він не був цінним папером.
Таким чином, суд вважає висновок Відповідача, щодо порушення Позивачем пп..4.1.6 п. 4.6 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»помилковим.
Що стосується амортизаційних відрахувань в частинні порушення пп. 8.1.1 п. 8.1, пп. 8.2.2 п. 8.2, пп. 8.3.2 п. 8.3, пп..8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», то суд задовольняючи позовні вимоги в цій частині виходять з наступного.
Відповідно до підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до першої групи основних фондів відносяться: будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі.
До четвертої групи основних фондів, згідно з пп. 8.2.2 Закону, відносяться електронно - обчислюванні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).
Згідно Положення про технічний захист інформації в Україні затвердженого Указом Президента України від 29.09.1999 року № 1229/99 - інформаційна система це автоматизована система, комп'ютерна мережа або система зв'язку.
Таким чином, з вищезазначеного вбачається, що «комутатори», «маршрутизатори»є елемантами відповідних інформаційних систем , що обумовлює віднесення їх, в цілях податкової амортизації, до четвертої групи, основних фондів з нормою амортизації 15 %.
Відповідно до державного класифікатору України «Класифікація основних фондів»затвердженого наказом Держстандарту України від 19.08.1997 року № 013-97, перша група класифікації основних фондів (код 100000) має назву «Будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої», тобто за державним класифікатором КОФ до першої групи основних фондів відносяться виключно будинки, будівлі та споруди.
Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17.08.2000 року визначено:
Споруди - це будівельні системи, пов'язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт.
Будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів.
До будівель відносяться: житлові будинки, гуртожитки, готелі, ресторани, торговельні будівлі, промислові будівлі, вокзали, будівлі для публічних виступів, для медичних закладів та закладів освіти та т. ін.
З урахуванням аналізу вищезазначеного, суд вважає, що не має підстав для віднесення комутаторів, маршрутизаторів до першої групи основних фондів, через те, що вони не відносяться до будівель, споруд та передавальних пристроїв.
За своїми функціональними ознаками комутатори, маршрутизатори підпадають під інформаційні системи (як їх складові) за визначенням Положення про технічний захист інформації в Україні, затвердженого Указом Президента України від 29.09.1999 року № 1229/99, що вказує на належність їх до четвертої групи основних фондів при здійснені податкової амортизації.
Така ж позиція викладена у листі від 03.04.2009 року за № 04-27/470 Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики.
Комітет Верховної Ради України з питань податкової та митної політики виклав свою позицію з приводу того, до якої групи основних фондів з метою нарахування податкової амортизації належить обладнання у вигляді комутаторів, маршрутизаторів, джерел безперебійного живлення та міні-АТС (лист від 03.04.09 р. № 04-27/470). Комітет зазначив, що таке обладнання у податковому обліку може бути віднесено до основних фондів групи 4. Однак для цього воно має бути: структурною складовою комп'ютерної та інформаційної систем, які включають пристрої збирання (введення) інформації, її накопичення, перетворення, передачі, зчитування або друку тощо; мобільним з метою його відключення та перестановки з одного приміщення в інше, нескладним при монтажі (демонтажі); витрати на придбання якого не пов'язані безпосередньо з будівлею (не включені до кошторисної вартості такої будівлі) та не є окремими спорудами, що включаються до основних фондів групи 1.
Як пояснив в судовому засіданні представник Позивача, вказані в акті перевірки прилади (комутатори та маршрутизатори) є програмно-апаратним комплексом, використовуються для автоматичної обробки інформації, є частиною інформаційної системи банку і працюють як комп'ютери під управлінням операційної системи. Джерела безперебійного живлення -це також частина інформаційної системи банку, яка забезпечує не тільки енергозабезпечення комп'ютерних пристроїв у разі відключення їх від електропостачання, а й для моніторингу часу коректного запуску програм, які дозволяють виключити комп'ютерне обладнання.
Вказане обладнання (комутатори, маршрутизатори, джерела безперебійного живлення) є сучасним електронним обладнанням, яке застосовується для функціонування інформаційної системи банку, є додатковим компактними пристроями до комп'ютерного обладнання, має невеликий строк служби, що обумовленим моральним старінням і не може самостійно використовуватися як окремо функціонуючий пристрій.
За таких обставин та відповідно до 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»витрати на придбання такого обладнання позивач правомірно відобразив у податковому обліку як створення основних фондів 4 групи основних засобів.
Доводи податкового органу про те, що вказане обладнання відноситься до передавальних пристроїв, а тому має відноситись до 1 групи основних фондів є помилковими, оскільки у наведеному абзаці 2 підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»йдеться про передавальні пристрої саме будівель та споруд.
Поняття терміну «передавальні пристрої»закріплене у Національному стандарті № 2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 р. N 1442 , відповідно до п.2 якого передавальні пристрої - це земельні поліпшення, створені для виконання спеціальних функцій з передачі енергії, речовини, сигналу, інформації тощо будь-якого походження та виду на відстань (лінії електропередачі, трубопроводи, водопроводи, теплові та газові мережі, лінії зв'язку тощо).
Вказане обладнання (комутатори, маршрутизатори, джерела безперебійного живлення) не являє собою земельні поліпшення, воно є мобільним, віддільним як від землі, так і від будівлі та не може розглядатися як передавальні пристрої в розумінні наведеної норми.
Окрім того, відповідно до ч.1 ст.181 ЦК України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі (ч.2 ст.181 ЦК України). Згідно ст.183 ЦК України, подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення. Крім того, ст.187 цього Кодексу передбачено, що складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення.
Комутатори та маршрутизатори, визначені в акті можуть вільно функціонувати відокремлено від будівлі банку чи іншого нерухомого майна.
Щодо встановлених порушень пп. 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» суд відзначає наступне.
Згідно договорів № 7/1004 від 13.06.2007 року, № 7/1006 від 13.06.2007 року, № 7/1920 від 07.11.2007 року, № 6161/200220 від 19.05.2008 року Позивачем були придбані автомобілі, які віднесені до 2 групи основних засобів та амортизуються по нормі 10 %.
Відповідно до п.п.8.2.1. п.8.2. ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.
Підпункт 8.2.2. цієї ж норми Закону автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього відносить до 2 групи основних фондів.
В даному випадку, перевіркою було встановлено, що придбані позивачем для господарській діяльності та використання у неоподатковуваних операціях автомобілі введені в експлуатацію та віднесені до 2 групи основних фондів, що відображено у бухгалтерському обліку позивача.
Підпунктом 8.4.1.п.8.4. ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість
Разом з тим, відповідно до абзацу 3 п.п.5.3.3 п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у разі якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом України «Про податок на додану вартість».
Тобто, зазначена норма надає право платнику податку самостійно визначати включати сплачений ПДВ або до валових витрат або до вартості основних фондів.
У свою чергу, абзац 2 п.п.7.4.2. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачає, що не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.
Відтак, підпунктом 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що не включаються до складу валових витрат витрати на сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання.
Таким чином, Закон України «Про податок на додану вартість»та Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»припускають неоднозначне, множинне трактування порядку віднесення ПДВ, сплаченого при придбанні легкового автомобіля, що включається до складу основних фондів та використовується у неоподатковуваних операціях та можливості віднесення сплачених сум податку на додану вартість за цими операціями як до валових витрат, так і на збільшення балансової вартості на відповідну суму ПДВ, тобто виникає конфлікт інтересів.
Підпунктом 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачено, що у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
За наведених обстави та правових норм, у суду відсутні підстави для висновку про порушення Позивачем вимог податкового законодавства при віднесенні сум ПДВ, фактично сплачених при придбанні легкових автомобілів, які відносяться до основних фондів та підлягають амортизації, на збільшення балансової вартості 2 групи основних фондів на відповідні суми ПДВ, оскільки такі дії Позивача відповідають вимогам абзацу 3 п.п.5.3.3.п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», та з урахуванням неоднозначного та множинного трактування прав та обов'язків платників податків, у суду є достатні правові підстави для прийняття рішення щодо спірних правовідносин на користь Позивача.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про неправомірність визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 264 356,60 грн. та, відповідно, неправомірність застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 132 182,80 грн., в зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 17.08.2010 року № 0001444310/0 підлягає скасуванню, а позов -задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Аналогічна норма закріплена і в ч.2 ст.19 Конституції України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач не виконав покладений на нього обов'язок щодо доведення перед судом правомірності прийнятого ним рішення.
Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
На розподілі судових витрат, відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, в разі задоволення позовних вимог, Позивач не наполягав.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
постановив:
Позов Публічного акціонерного товариства «Банк «Український капітал»задоволити.
Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001444310/0 від 17 жовтня 2010 року прийняте Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків про нарахування Публічному акціонерному товариству «Банк «Український капітал»податкового зобов'язання в розмірі 396 548,40 грн.
Постанова набирає законної сили у відповідності з нормами ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.І. Шейко