ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
01 грудня 2015 року м. Київ № 826/11256/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., розглянув у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про додаткове рішення у справі
за позовомОСОБА_1
до Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві
проскасування арешту,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві, в якому просив суд звільнити з-під арешту квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, накладеного згідно постанови ВДВС Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві серія НОМЕР_1 від 04.12.2003 р., зареєстрованого 04.10.2004 р. Дев'ятою Київською державною нотаріальною конторою в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.08.2015 р. позовні вимоги в частині зобов'язання Державної реєстраційної служби України видалити запис про обтяження з Єдиного державного реєстру обтяжень нерухомого майна залишено без розгляду.
20.10.2015 р. Окружним адміністративним судом м. Києва прийнято рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов'язано Відділ державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві зняти арешт з належної ОСОБА_1 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, накладеного згідно постанови ВДВС Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві серія НОМЕР_1 від 04.12.2003 р., зареєстрованого 04.10.2004 р. Дев'ятою Київською державною нотаріальною конторою в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Зобов'язано Відділ державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві вчинити дії щодо припинення арешту майна: 1/3 квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Згідно відмітки служби діловодства, 29.10.2015 р. Окружний адміністративний суд м. Києва одержав від ОСОБА_1 заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій позивач зазначає, що під час судового засідання позивачем додано до матеріалів справи свідоцтво про право на спадщину ще 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 та заявлено усну вимогу про зняття арешту з цієї 1/6 частини квартири. Проте судом не було враховано наданий позивачем доказ та прийнято рішення про скасування арешту у цій частині.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.11.2015 р. призначено судовий розгляд заяви про додаткове судове рішення.
В судовому засіданні 12.11.2015 р. позивач підтримав заявлені вимоги .
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. Про причини неявки в судове засідання не повідомив.
Вирішуючи заяву позивача суд виходить із наступного.
Згідно статті 168 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу у випадках, якщо судом не вирішено питання щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення. Суд ухвалює додаткове судове рішення після розгляду питання в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши питання ухвалення додаткового рішення по справі, заслухавши думку присутніх осіб, суд дійшов висновку про наступне.
Право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом і кожен громадянин в Україні має право на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном.
Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним, ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Цивільним кодексом України забезпечується захист права власності, а саме у ст. 386 Цивільного кодексу України зазначено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди, а також звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (ст. 391 ЦК України).
Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року N 1952-IV (надалі - Закон N 1952-IV) передбачається, що державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їхні обмеження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Передбачено, що державна реєстрація є публічною, проводиться органом державною реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права. Державна реєстрація прав провадиться за місцем розташування об'єкта нерухомого майна у межах території, на якій діє відповідний орган державної реєстрації прав.
Відповідно до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 07.02.2002 N 7/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 28.07.2010 N 1692/5), в редакції станом на 1992 рік, визначено порядок проведення державної реєстрації права власності та права користування (сервітуту) на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках; права користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; довірчого управління нерухомим майном; права власності на об'єкти незавершеного будівництва (далі - державна реєстрація прав), а також порядок взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
Відповідно до п. 1.2 вказаного Положення державна реєстрація прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, а також права власності на об'єкти незавершеного будівництва шляхом внесення відповідного запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно.
Відповідно до п. 2.1 цього ж Положення визначено, що для проведення державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно власник (власники), інший правонабувач (правонабувачі) або уповноважена ним (ними) особа подає реєстратору БТІ заяву про державну реєстрацію.
Заява про державну реєстрацію прав подається реєстратору того БТІ, яке здійснює свою діяльність відповідно до договору з Адміністратором Реєстру прав на території адміністративно-територіальної одиниці, на якій розташований об'єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації.
До заяви про державну реєстрацію прав додаються правовстановлювальні документи, їх нотаріально засвідчені копії, документи, що підтверджують оплату за проведення державної реєстрації прав та видачу витягу про державну реєстрацію прав, а також інші документи, визначені Положенням.
Відповідальність за достовірність та повноту інформації у заяві про державну реєстрацію прав та доданих документах несе (уть) заявник (заявники).
Після внесення запису до відповідного розділу Реєстру прав реєстратор БТІ видає витяг про державну реєстрацію прав, який є невід'ємною частиною правовстановлювального документа, а у разі проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно на правовстановлювальному документі також робить відмітку (штамп) про державну реєстрацію прав.
Зазначений витяг скріплюється печаткою БТІ.
Згідно з частиною першою статті 1297 Цивільного кодексу України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Статтею 1299 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, спадкоємець зобов'язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна.
Отже, до 01.01.2013 року державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна проводилась реєстраторами бюро технічної інвентаризації, створеними до набрання чинності Законом N 1952-IV та підключеними до Реєстру прав власності на нерухоме майно.
Зважаючи на викладене, свідоцтво про право на спадщину, видане до 01.01.2013 р., за відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини, у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, є підставою для проведення державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав.
Відповідно до п. 216 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 N 296/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 р. за N 282/20595, на спадкове майно, яке підлягає реєстрації, видача свідоцтва про право на спадщину провадиться нотаріусом після подання правовстановлювальних документів про належність цього майна спадкодавцеві (тобто на квартиру, житловий будинок - свідоцтво про право власності на нерухоме майно, договори купівлі-продажу, дарування, міни, свідоцтво про право на спадщину, тощо). Згідно ст. 182 Цивільного кодексу України право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації.
Отже, право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.
З метою зняття арешту на 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 позивачем надано свідоцтво про право на спадщину від 11.03.1992 р., видане Державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори, зареєстровано за № Ін.8393 № спадкової справи 82.
Разом з тим, доказів державної реєстрації вказаного свідоцтва у відповідності до положень Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно (чинного станом на час видачі свідоцтва) чи Закону N 1952-IV (чинного на час звернення позивача до суду) матеріли справи не містять.
Зважаючи на викладене, позивач не довів наявність у нього права власності на 1/6 частини квартири АДРЕСА_1.
Крім того матеріали справи не містять доказів того, що позивач звертався до державного реєстратора з метою здійснення державної реєстрації переходу права власності на підставі зазначеного свідоцтва про право на спадщину та йому було відмовлено у зв'язку із наявністю арешту.
Зважаючи на викладене вище, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог в цій частині, а відтак підстави для прийняття додаткового рішення у справі відсутні.
Керуючись положеннями ст. ст.160-163, 167, 168, 254 КАС України, суд -
Відмовити у винесенні додаткової постанови у справі.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України.
Суддя І.О. Іщук