ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
18 листопада 2015 року 16:13 год. № 826/22208/15
Окружний адміністративний суд м. Києва у складі колегії суддів: Нагорянського С.І., Аблова Є.В., Мазур А.С., за участю секретаря судового засідання Шведа В.С., розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Громадянина Російської Федерації ОСОБА_2
до третя особа: Державної міграційної служби України Головне управління Державної міграційної служби у місті Києві
провизнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
за участю сторін:
позивача: ОСОБА_2,
представника позивача: ОСОБА_3
представника відповідача: Писла І.К.
представника третьої особи: Писла І.К.
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся громадянин Російської Федерації ОСОБА_2 (далі - позивач) з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач, ДМС України), третя особа: Головне управління Державної міграційної служби у місті Києві, в якому просив (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 16 листопада 2015 року):
- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 463-15 від 30 липня 2015 року про відмову у визнанні громадянина Російської Федерації ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву про визнання громадянина Російської Федерації ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства;
- зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про надання громадянину Російської Федерації ОСОБА_2 статусу визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він є громадянином Російської Федерації та маючи цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою дискримінації та переслідувань через свої політичні переконання не може повернутись до країни походження. Позивач зазначив, що він є відомим політичним активістом та брав участь у багатьох акціях протесту, зокрема, пов'язаних з Хімкінським лісом та збереженням історичних пам'яток в м. Москві, через що його неодноразово було затримано. На сторінці в соціальній мережі Facebook 15 серпня 2014 року позивач розповсюдив матеріал українського журналіста, до якого додав власний емоційний коментар. У подальшому, 10 липня 2014 року проти позивача було порушено кримінальну справу, що і стало приводом для залишення території Російської Федерації. В Україні позивач подав до Головного управління Державної міграційної служби у місті Києві заяву-анкету про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, однак отримав відмову з тих підстав, що стосовно позивача відсутні умови, передбачені п. п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2015 року відкрито провадження у даній справі та призначено попереднє судове засідання на 06 листопада 2015 року.
06 листопада 2015 року суд ухвалив закінчити підготовче провадження у справі та призначив розгляд справи по суті у складі колегії суддів на 18 листопада 2015 року.
В ході судового розгляду справи позивач та його представник підтримали позовні вимоги, просили суд їх задовольнити у повному обсязі, з огляду на доводи, викладені в адміністративному позові та в заяві про збільшення позовних вимог.
Представник відповідача в судових засіданнях заперечував проти позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позову, подав письмові заперечення, в яких посилався на безпідставність адміністративного позову та правомірність оскаржуваного рішення.
Представник третьої особи під час судового розгляду справи також заперечував проти позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши подані документи та матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та третіх осіб, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, оцінивши докази, які мають значення для розгляду та вирішення справи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин Російської Федерації, народився в місті Москва, за національністю єврей, неодружений, віросповідання - агностик. До України прибув 14 лютого 2015 року, виїхавши з м. Москви до м. Брест (Республіка Білорусь) автомобілем, а потім залізничним транспортом прибув до м. Києва.
16 лютого 2015 року позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві із заявою-анкетою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У вищевказаній заяві до Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві заявник вказав, що він зазнав переслідувань в Російській Федерації за свою антиросійську та проукраїнську політичну діяльність, а саме: 30 вересня 2014 року Кунцевським районним судом м. Москви проти нього було порушено кримінальну справу за коментарії на його сторінці в соціальній мережі Facebook. 07 жовтня 2014 року його було затримано, а 08 жовтня звільнено під розписку про невиїзд. 10 лютого 2015 року Кунцевським районним судом м. Москви до заявника було застосовано міри запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, з-під якого позивач втік до України.
За результатами огляду особової справи позивача, 06 березня 2015 року Головним управлінням Державної міграційної служби України у м. Києві складено Висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання громадянина РФ ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та того ж дня прийнято наказ № 128 «Про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту заявника.
У подальшому, 05 червня 2015 року Головним управлінням Державної міграційної служби України у м. Києві складено Висновок про відмову у визнанні громадянина РФ ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
За наслідками розгляду заяви позивача та його особової справи, Головним управлінням Державної міграційної служби України у м. Києві прийнято повідомлення № 153 від 21 серпня 2015 року про відмову у визнанні ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
29 липня 2015 року Державною міграційною службою України складено Висновок щодо відмови у визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі якого 30 липня 2015 року прийнято рішення № 463-15 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Вищевказане рішення мотивовано тим, що стосовно позивача відсутні умови, передбачені п. п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Не погоджуючись з рішенням Державної міграційної служби України від 30 липня 2015 року № 463-15 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з позовом.
Згідно ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» 08 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI), біженець це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Пунктом 13 частини 1 статті 13 Закону № 3671-VI визначено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Згідно частин 1 та 2 ст. 5 Закону № 3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 9 Закону № 3671-VI, розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.
Частиною 11 ст. 9 Закону № 3671-VI передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону № 3671-VI, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно роз'яснень, викладених у пункті 22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні" від 25 червня 2009 року № 1 (із змінами та доповненнями), згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.
Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Згідно ч.6 ст.8 Закону № 3671-VI, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами: які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону; якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу; за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Частиною сьомою статті 7 Закону передбачено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців (далі - Керівництво), особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Згідно із Позицією УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців" від 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
Відповідно до пункту 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Згідно абзацу 4 частини першої статті 6 Закону № 3671-VI, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Як свідчать матеріали справи, згідно висновку Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві, у своїй заяві-анкеті та у протоколі співбесіди від 02 березня 2015 року заявник вказує, що в Російській Федерації його переслідували через його проукраїнські пости в соціальній мережі Facebook, однак письмових матеріалів (фотографій з власного аккаунта, чи інших доказів) заявником на підтвердження своїх слід не надано. Інші обставини, на які заявник посилається у протоколах, також жодним чином не підтверджені.
Також, під час співбесіди від 02 березня 2015 року ОСОБА_2 зазначив, що проти нього порушено кримінальну справу та обрано міру запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд за начебто проукраїнські пости в соціальній мережі Facebook, проте з матеріалів наданих заявником копій документів вбачається, що заявник дійсно притягується до кримінальної відповідальності, проте основне обвинувачення ґрунтується не на підтримці України, а на відкритому заклику до фізичного знищення журналіста Стеніна, всіх журналістів каналів «НТВ» та « 1 канал» і взагалі всіх людей, що висловлюють проросійську позицію для виправдання дій, які є недопустимими, крім того, його заклики до знищення російських журналістів і людей, що висловлюють проросійську позицію мають антигуманний характер.
Згідно Висновку ГУ ДМС України в м. Києві, заявником під час співбесіди жодного разу не згадано про його заклики до фізичного знищення журналістів, а робиться наголос на його відвертій проукраїнській позиції, хоча після поставлених запитань головним спеціалістом відділу у справах біженців, заявник мотивує такі заклики емоційним висловлюванням. Крім того, протоколи співбесід від 02 березня 2015 року та від 29 квітня 2015 року містять суперечливі за своїм змістом висловлювання позивача стосовно обставин, які мали місце в ході акції на підтримку Хімківського лісу.
Також, у протоколі співбесіди від 02 березня 2015 року заявник зазначив, що ніколи у політичних партіях не перебував, і переслідування за певними ознаками не зазнавав, а у протоколі співбесіди від 29 квітня 2015 року зазначив, що отримував погрози у зв'язку з своїми політичними поглядами через соціальну мережу «ВКонтакте». Разом з тим, заявником на підтвердження вказаної інформації не надано жодних доказів та не зазначено, від кого саме надійшли погрози та який вони мали зміст.
З урахуванням викладених обставин, ГУ ДМС України у м. Києві дійшло висновку, що заявником не було доведено реальної загрози його життю чи здоров'ю на території Російської Федерації, його заклики у соціальній мережі Facebook мають антигуманний характер, а заявник прикриває їх проукраїнською позицією, що є відвертим зловживанням становища в Україні та є намаганням уникнути можливої кримінальної відповідальності за свої дії.
Таким чином, третя особа дійшла висновку, що заявником не доведено жодного конкретного факту про можливі утиски через політичні погляди щодо нього в країні громадської приналежності, а твердження та інформація надана заявником щодо його переслідувань не може розцінюватись як переслідування та загроза його життю по політичним причинам.
У зв'язку відсутністю у заявника обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи, а також щодо загрози його життю безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, ГУ ДМС України у м. Києві рекомендувало ДМС України прийняти рішення про відмову у визнанні громадянина Російської Федерації ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
За результатами вивчення анкети-заяви ОСОБА_2, протоколів співбесід та рекомендаційного висновку Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві, Державна міграційна служба України погодилась із пропозицією третьої особи сформованою внаслідок розгляду його заяви, водночас, ДМС України дійшла висновку про проведення неналежної оцінки твердженням заявника на предмет їх правдоподібності та аналізу в контексті п.п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI.
Як вбачається з Висновку ДМС України від 29 липня 2015 року щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідач зазначив, що відповідно до змісту наданих заявником процесуальних документів 30 вересня 2014 року старшим слідчим Кунцевського МРСВ СК по ЗАО ГСУ СК Російської Федерації Кривовим А.М. порушено кримінальну справу відносно громадянина Російської Федерації ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбаченого ст. 282 КК РФ (розпалювання ненависті або ворожнечі, а також приниження людської гідності). Так, надані заявником зазначені докази були визнані Державною міграційною службою України як належні та достовірні.
Також, ДМС України дійшов висновку, що інформаційні джерела в телекомунікаційній мережі Інтернет містять достатньо інформації про заявника, як особу, що активно бере участь у політичному житті країни його громадянської приналежності.
Так, згідно висновків ДМС України, заявник під час перебування на території Російської Федерації тривалий час брав активну участь у політичному русі, за що неодноразово притягувався до відповідальності, зокрема, адміністративної. Водночас, виходячи з п. 51 Керівництва такі дії органів влади Російської Федерації не можна розцінювати як акти переслідування, оскільки заявник не висловлює будь-яких суб'єктивних побоювань з цього приводу.
Відповідно до постанови старшого слідчого Кузнецовского МРСВ СК по ЗАО ГСУ СК Російської Федерації по м. Москва Кривова А.М. про порушення кримінальної справи і прийняття її до провадження від 30 вересня 2014 року ОСОБА_2 розмістив на своїй сторінці у соціальній мережі ІНФОРМАЦІЯ_2 текстовий файл з фотозображенням, який містив заклик до фізичного знищення журналіста: «Украинцы! Надеюсь, вы не отпустите ОСОБА_4?! Надеюсь, вы пристрелите его? Убивайте всех этих … «нецензурне слово» … с разных НТВ в Первых каналов, убивайте, убивайте как бешеных собак!».
Враховуючи, що зазначений текстовий файл містить лінгвістичні та психологічні ознаки розпалювання ворожнечі, ненависті, пропаганди неповноцінності по відношенню до окремої соціальної групи (журналісти) та осіб за національною ознакою - росіяни, орган досудового слідства дійшов висновку, що у діях ОСОБА_2 містяться ознаки злочину, передбаченого ст. 282 КК РФ.
В судовому засіданні 18 листопада 2015 року позивач від вищевказаних тверджень розміщених на своїй сторінці у соціальній мережі facebook не відмовився, однак уточнив, що вони стосуються не всіх журналістів, а лише тих, які не об'єктивно, на його думку, висвітлюють події на території України в зоні проведення антитерористичної операції.
Згідно Висновку, під час проведення протоколу співбесіди від 29 квітня 2015 року шукач захисту не заперечував розміщення вказаного текстового файлу на своїй сторінці в одній із соціальних мереж. При цьому, заявник повідомив, що це було емоційне висловлювання, яке не потрібно розуміти буквально, і воно розміщено на приватній сторінці, яка призначена для суб'єктивних висловлювань.
Водночас, як зазначив відповідач, ОСОБА_2 розуміючи, що з його коментарем може ознайомитись необмежене коло осіб, виходячи з особливостей соціальних мереж (публічність та доступність) розмістив відповідний текстовий файл на своїй сторінці в мережі Facebook, чим порушив вимоги законодавства, оскільки образив гідність певної групи осіб.
З урахуванням викладеного ДМС України дійшов висновку, що заявника не можна кваліфікувати біженцем (зокрема, політичним), оскільки у його заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відсутні умови визначені п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI.
Також, ДМС України не знайшла підстав вважати, що шукачеві захисту, у випадку повернення до країни громадянської приналежності, буде загрожувати індивідуальна серйозна шкода у вигляді тортур, нелюдського або принизливого поводження чи покарання, що може мати наслідком застосування п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI.
Вищенаведені обставини стали підставою для відмови Державною міграційною службою України позивачу у визнанні його визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Суд встановив, що за результатами вивчення особової справи позивача та наданих матеріалів щодо політичного клімату країни походження, співбесід по уточненню викладених фактів, Державна міграційна служба України дійшла вірного та обґрунтованого висновку про те, що позивач не надав достовірних та обґрунтованих фактів щодо особистого переслідування, погроз та загроз своєму життю в країні походження.
Крім того, під час розгляду справи підтвердились висновки ДМС України щодо не доведення позивачем фактів можливості застосування до нього смертної кари, виконання вироку про смертну кару, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання в разі повернення в країну свого походження.
Суд також звертає увагу, що позивач самостійно прийняв рішення про залишення Російської Федерації та не використав можливості внутрішнього переміщення. Доказів зворотного позивачем не надано.
З огляду на встановлені по справі обставини, суд погоджується з позицією відповідача про недоведеність того факту, що перебування позивача у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю з підстав переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а позивачем у свою чергу не було надано достатніх доказів на підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування, не доведено існування реальних умов для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Посилання представника позивача на те, що ДМС України не було дотримано вимог статті 9 Закону № 3671-VI та не було використано інформацію про країну походження заявника, зокрема, про політичний клімат походження, суд до уваги не приймає, оскільки вони спростовуються викладеними ДМС України у Висновку від 29 липня 2015 року результатами дослідження особової справи заявника.
Крім того, в контексті наведених доводів позивача, судом було досліджено та проаналізовано публікації у засобах масової інформації, на які посилався позивач у позові (стор. 2 позову), а саме:
-http://grani.ru/Politics/Russia/activism/m/225121/html
-https://www.youtube.com/watch?v=eDvPd_0Ne9c
-http://grani.ru/users/sfrandzi/enteries/
-https://ovdinfo.org/exprss-news/2013/06/25/na-kryshe-stannigo-osobnyaka-zaderzhan-pavel-shehtman
-http://perebezhchik.ru/slukhi/1963.html
-http://www.memo.ru/d/165259.html
-http://www.newizv.ru/politics/2014-03-04/198031-vlast-proizvela-selekciju-grazhdan-na-horoshih-i-plohih.html
-http://grani-tv.ru/tags/649/entries
-http://gordonua.com/news/worldnews/SHehtman-Putin-ne-mozhet-osvobodit-lyudej-Kadyrova-Dlya-nego-eto-znachit-raspisatsya-v-prichastnosti-k-ubiystvu-70297.html
-https://www.youtube.com/watch?v=VoxMk9X2TCc
-https://gorod.afisha.ru/archive/guide-to-moskow-ovd/journalufa.com/2106-v-moskve-i-sankt-peterburge-zhestko-razognali-akcii-protesta.html
-http:/lenta.ru/news/2012/03/14/kozikh/
-http://drugros.ru/news/1160.html
-http://obkon.ucoz.com/forum/20-246-1
-http://feldsparta4.livejournal.com/216248.html
-http://www.obozrevatel.ru/analytics/pavel-shehtman-logika-sovka.html
-http://pravo-ural.ru\2012/11/30/zayavlenie-ovd-info-pravovaya-i-eticheskaya-ocenka-dejstvij-chlena-onk-antona-cvetkova/
-http://newtimes.ru/articles/detail/54875/
-http://uapress.info/ru/news/print/55849
Водночас, проаналізувавши вищевказані публікації, які на переконання позивача відображають політичний клімат країни його походження та свідчать про факт переслідування позивача, судом не встановлено ознак такого переслідування позивача саме з політичних причин.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що за результатами вивчення заяви-анкети позивача від 16 лютого 2015 року, протоколів співбесід від 02 березня 2015 року та 29 квітня 2015 року, інших відомостей та матеріалів, отриманих під час вирішення питання щодо надання заявнику захисту в Україні та рекомендаційного висновку третьої особи, ДМС України дійшла висновку про неналежну оцінку надану Головним управлінням ДМС у місті Києві твердженням шукача захисту на предмет їх правдоподібності та аналізу їх у контексті п. п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI.
Вищенаведені обставини свідчать про повне, всебічне та ґрунтовне вивчення відповідачем особової справи позивача та спростовують доводи представника позивача щодо неналежного виконання ДМС України своїх обов'язків, передбачених Законом № 3671-VI та підзаконними нормативно-правовими актами, якими відповідач керується у своїй діяльності при вирішенні питання про надання захисту шукачам в Україні.
Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи встановлені по справі обставини та перелічені правові норми, суд дійшов висновку про правомірність оскаржуваного позивачем рішення Державної міграційної служби України № 463/15 від 30 липня 2015 року про відмову у визнанні громадянина Російської Федерації ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та відсутність обґрунтованих і законних підстав для його скасування.
З урахуванням наведеного вище, позовні вимоги про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та про зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання позивачу статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, є похідними та задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Частиною 1 ст. 9 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
В силу ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.
Проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги громадянина Російської Федерації ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 69-71, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позову відмовити.
Постанова, відповідно до ч. 1 статті 254 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Повний текст постанови складено 23.11.2015 року.
Головуючий суддя С.І. Нагорянський
Судді Є.В. Аблов
А.С. Мазур