ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
30 листопада 2015 року № 826/10778/15
Окружний адміністративний суд м. Києва у складі колегії суддів під головуванням судді Добрянської Я.І., суддів - Нагорянського С.І., Аблова Є.В. розглянув відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 КАС України в порядку письмового провадження адміністративну справу:
за позовом ОСОБА_1
до відповідача третя особаПенсійного фонду України Державна пенітенціарна служба України
провизнання протиправною бездіяльності та зобов»язання вчинити дії,
Позивач ОСОБА_1 звернувся в Окружний адміністративний суд м. Києва з позовом до Пенсійного фонду України, в якому просив:
- визнати бездіяльність відповідача щодо внесення змін до Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, зокрема, зарахування до страхового стажу позивача періоду проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України протиправною.
- зобов'язати Пенсійний фонд України внести зміни до Державного ре загальнообов'язкового державного соціального страхування шляхом включення до індивідуальних відомостей про застраховану особу повної інформації про страховий стаж за період проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі з 01.01.2005 р. по 15.12.2011 р. включно.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.06.2015 р. головуючим суддею Добрянською Я.І. було відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до попереднього судового розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.07.2015 р. залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державну пенітенціарну службу України, а також запропоновано третій особі надати свої пояснення по суті позову.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.07.2015 р. закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду колегією суддів.
У судовому засіданні 28.10.2015 р. позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.
В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що з 8 років 4 місяці роботи у Державній кримінально-виконавчій службі України до індивідуальних відомостей за даними Державного реєстру загальнообов»язкового державного соціального страхування внесено лише 1 рік 4 місяці 17 дні. Тобто, як стверджує позивач, до його страхового стажу не включено 6 років 11 місяців 15 днів (за період з 01.01.2005 р. по і 05.12.2011 р.). Водночас, як йдеться у позовній заяві, станом на 20.05.2015 р. розмір допомоги у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності з урахуванням відомостей про страховий стаж позивача, що містяться у Державному реєстрі, становитиме лише 60 % середньої заробітної плати доходу), який встановлюється при страховому стажі від 3 до 5 років. Така ситуація, на переконання позивача, не дозволяє йому повною мірою користуватись гарантіями, встановленими для працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності.
Представник відповідача позовні вимоги не визнала, просила відмовити у їх задоволенні, надавши до суду письмові заперечення на позов, в яких зазначено про те, що обов'язок внесення відомостей, змін та уточнення до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру покладено на територіальні управління Пенсійного фонду України. При цьому відомості мають бути отримані виключно з джерел, визначених ст. 18 Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Також представником відповідача зауважено, що в період з 01.01.2005 р. до 08.06.2007 р. військовослужбовці не підлягали загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і, як наслідок, відомості по вказаним особам не подавалися до територіальних органів Пенсійного фонду. Обов'язок по наданню звітності щодо найманих працівників до територіальних органів Пенсійного фонду України покладався на страхувальників - роботодавців.
Водночас, як йдеться у запереченнях, в період з 08.06.2007 р. до 01.01.2011 р. обов'язок по наданню звітності до Пенсійного фонду України покладався на страхувальників - підприємства, установи, організації, військові частини та органи, які виплачують заробітну плату (винагороду), грошове забезпечення, допомогу. В період з 01.01.2011 р. по 15.12.2011 р. включно обов'язок по наданню звітності до органів доходів і зборів покладався на військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення та які сплачують за військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу єдиний внесок.
Представник третьої особи до судового засідання 28.10.2015 р. не з»явився, про причини неявки суд не повідомив, письмових пояснень по суті позову не надав, у зв»язку із чим суд вирішив продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
В силу ч. 1 ст. 41 КАС України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Згідно запису на 2 та 3 сторінках трудової книжки ОСОБА_1, засвідченого печаткою відділу по роботі з особовим складом Управління Державного Департаменту України з питань виконання покарань у Донецькій області, позивач з 15.08.2003 р. проходив службу в Державній пенітенціарній службі України безперервно 8 років 4 місяці.
10.07.2003 р. Пенсійним фондом України позивачу видано свідоцтво про загальнообов»язкове державне соціальне страхування №3146909540.
Відповідно до наявної у справі роздруківки індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5 до страхового стажу позивача включено 1 рік 4 місяці та 17 днів роботи у Чернігівському юридичному коледжі Державного департаменту України з питань виконання покарань (код 08571788).
У зв»язку із цим, як повідомлено позивачем, він звернувся із заявою до Пенсійного фонду України про внесення відповідних змін щодо врахування його страхового стажу до Державного реєстру.
У відповідь листом від 01.04.2015 р. №3523/Р-11 Пенсійним фондом України зазначено, що п. 6 ст. 21 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» визначено категорію страхувальників, які повинні подавати до територіальних органів Пенсійного фонду України звітність до системи персоніфікованого обліку. Разом з тим, зазначеним переліком не визначено страхувальників для застрахованих осіб, передбачених п. 17 ст. 11 Закону.
Між тим, Пенсійним фондом України зауважено, що до внесення відповідних змін в законодавство звітність до системи персоніфікованого обліку за зазначених осіб не подається.
Водночас листом від 07.05.2015 р. №3523/1/Р-3 Пенсійний фонд України повідомив, що Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов»язкове державне соціальне страхування» визначено джерела формування Державного реєстру загальнообов»язкового державного соціального страхування. Дані до реєстру застрахованих осіб, зміни та уточнення до них вносяться на підставі звітних відомостей, поданих страхувальником.
Окрім цього, в даному листі також відмічено, що з 01.01.2011 р. вступив в дію Закон України від 08.07.2010 р. №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов»язкове державне соціальне страхування», п. 9 ст. 4 якого військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби), особи рядового і начальницького складу є платниками єдиного внеску.
Однак, вважаючи бездіяльність відповідача стосовно невнесення до Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та незарахування до страхового стажу позивача періоду проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України протиправною та такою, що порушує його законні права та інтереси, за їх захистом позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та норми чинного законодавства з приводу даного спору, а також заслухавши пояснення представника відповідача та оглянувши позицію судів вищих інстанцій з приводу аналогічних спорів, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, зважаючи на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначено Законом України від 23.09.1999 р. № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №1105).
Частиною 2 ст. 21 цього Закону передбачено, що страховий стаж обчислюється за даними персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а за періоди до його запровадження - у порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08.07.2010 р. №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 цього Закону Державним реєстром загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Державний реєстр) є організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб.
Як передбачено п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону №2464, Пенсійний фонд України (далі - Пенсійний фонд) є органом, уповноваженим відповідно до цього Закону вести реєстр застрахованих осіб Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені законом.
Відповідно до ст. 18 Закону №2464 джерелами формування Державного реєстру є відомості, що надходять до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та Пенсійного фонду від: державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; платників єдиного внеску; застрахованих осіб; фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування; центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчих органів сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад; органів доходів і зборів та уповноважених суб'єктів для обліку даних Єдиного державного демографічного реєстру; центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики; державної служби зайнятості; інших підприємств, установ, організацій та військових частин; центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів; територіальних органів Пенсійного фонду за результатами перевірок платників єдиного внеску; інших джерел, передбачених законодавством.
Згідно до ч. 1 ст. 21 Закону України 09.07.2003 р. №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058) облік усіх застрахованих осіб та персоніфікований облік надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а також персоніфікований облік коштів накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюються в порядку, визначеному Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є складовою частиною Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, порядок ведення якого встановлюється Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять від: інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; органів доходів і зборів; роботодавців; фізичних осіб; органів реєстрації актів громадянського стану; державної служби зайнятості; фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування; компанії з управління активами; зберігача; інших підприємств, установ, організацій та військових формувань.
Інформація з бази даних системи персоніфікованого обліку, що ведеться в електронній формі, може надаватися за запитом страхувальників або застрахованих осіб у вигляді документа, що відповідає вимогам законодавства.
На кожну застраховану особу відкривається персональна облікова картка, в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки та офіційно повідомили про це відповідний орган доходів і зборів і мають відмітку в паспорті) (ч. 2 ст. 21 Закону №1058).
В той же час, згідно до ч. 6 ст. 21 Закону №1058 відомості про осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 10, 12 - 15, 18 статті 11 цього Закону, подаються до територіального органу Пенсійного фонду страхувальниками-роботодавцями, відповідними підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують цим особам заробітну плату, грошове забезпечення (заробіток), допомогу.
Відомості про застрахованих осіб, зазначених у пунктах 3 і 4 статті 11 цього Закону, подаються до територіального органу Пенсійного фонду безпосередньо цими особами, про осіб, зазначених у пункті 11 статті 11 цього Закону, - Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, про осіб, які підлягали загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття та отримували допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, - Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Форми документів, порядок та строки їх подання встановлюються правлінням Пенсійного фонду.
В той же час, як передбачено п. 4 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014, № 280 «Про затвердження Положення про Пенсійний фонд України», Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань формує та веде реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) (п.п. 5), а також згідно до п.п. 7 п. 4 організовує, координує та контролює роботу територіальних органів щодо:
- забезпечення додержання підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності та громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, вимог актів законодавства про пенсійне забезпечення;
- забезпечення надходжень від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших коштів, ведення обліку їх надходжень відповідно до законодавства;
- внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб та їх використання.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 р. №10-1 затверджено Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Положення №10-1).
Відповідно до п. 3 розділу І даного Положення Пенсійний фонд України формує та веде реєстр застрахованих осіб Державного реєстру.
В свою чергу п. 4 розділу І Положення №10-1 передбачено, що реєстр застрахованих осіб забезпечує:
облік застрахованих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та їх ідентифікацію;
накопичення, зберігання та автоматизовану обробку інформації про страховий стаж та заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію), про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;
нарахування та облік виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно до п. 1 розділу ІІ Положення №10-1 джерелами формування реєстру застрахованих осіб визначені статтею 18 Закону (тут і далі - Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування").
Пунктом 2 розділу ІІ Положення №10-1 передбачено, що до реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інформація, необхідна для обчислення і призначення страхових виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування:
персоніфіковані відомості про застрахованих осіб та інформація про нарахування страхових внесків за застрахованих осіб, що подається страхувальниками у складі звітності;
відомості про заробітну плату, дохід, грошове забезпечення, допомогу та компенсацію, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, які подаються роботодавцями - підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсації відповідно до законодавства;
відомості про облік стажу окремим категоріям осіб відповідно до законодавства;
відомості про фізичних осіб - підприємців та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно;
відомості про нарахування єдиного внеску фізичними особами - підприємцями, у тому числі про тих, які обрали спрощену систему оподаткування;
відомості про суми добровільних внесків, передбачених договором про добровільну участь, які підлягають сплаті, та суми доплати за минулі періоди;
відомості про суми доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
відомості про застраховану особу, з якою стався нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання;
відомості про осіб, що були зареєстровані як безробітні та отримували допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності);
відомості про сплату страхових внесків страхувальниками;
інформація про фізичних осіб, які сплачують/за яких сплачують страхові внески до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Згідно п. 3 розділу ІІ Положення №10-1 дані до реєстру застрахованих осіб, зміни та уточнення до них вносяться на підставі:
звітності, що подається страхувальниками до органів доходів і зборів та передається до Пенсійного фонду України в порядку міжвідомчого обміну інформацією;
відомостей, що надходять з інших джерел, визначених статтею 18 Закону.
Пунктом 4 розділу ІІ Положення №10-1 передбачено, що у разі виявлення за результатами перевірки поданих страхувальником недостовірних відомостей про застрахованих осіб та невиконання страхувальником у місячний строк припису щодо усунення цих порушень територіальні органи Пенсійного фонду України на підставі наказу керівника відповідного органу у десятиденний строк вносять відповідні зміни до Реєстру застрахованих осіб.
На кожну застраховану особу заводиться персональна облікова картка, до якої включаються дані, визначені частиною третьою статті 20 Закону (п. 5 розділу ІІ Положення №10-1).
Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначено Законом України від 23.06.2005 р. №2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу».
Статтею 14 цього Закону передбачено, що до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).
В той же час до переліку осіб, які підлягали загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню в період з 01.01.2005 р. до 08.06.2007, визначеному нормою ст. 11 Закону №1058, в редакції, чинній в період з 01.01.2005 р. до 08.06.2007 р., військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу включено не було.
Однак Законом України від 03.04.2007 р. №857-V «Про внесення змін до деяких законів України щодо пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», ст. 11 Закону №1058 доповнено п. 17 такого змісту: військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби), особи рядового і начальницького складу. Тобто, як вбачається, розширено перелік осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню.
Одночасно цим законом визначено і страхувальника за цю категорію осіб, а саме п. 2 ст. 14 Закону №1058. Відповідно до наведеного пункту страхувальниками є підприємства, установи, організації, військові частини та органи, які виплачують заробітну плату (винагороду), грошове забезпечення, допомогу.
Згідно з ч. 2 ст. 17 Закону №1058 (в чинній на період спірних правовідносин редакції) страхувальник зобов'язаний подавати звітність територіальним органам Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом, нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки страхові внески.
Нормою п. 9 ч. 1 ст. 4 Закону №2464 визначено, що військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби), особи рядового і начальницького складу, є платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до ч. З ст. 4 Закону № 2464 страхувальниками для військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу є військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення та які сплачують за таких осіб єдиний внесок (абз. 7 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464).
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464 страхувальник - платник єдиного внеску, зобов'язаний подавати звітність та сплачувати до органів доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску.
Отже, виходячи із аналізу наведених вище законодавчих норм, суд погоджується із доводами відповідача стосовно того, що в період з 01.01.2005 р. до 08.06.2007 р. військовослужбовці не підлягали загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і, як наслідок, відомості по вказаним особам не подавалися до територіальних органів Пенсійного фонду. Обов'язок по наданню звітності щодо найманих працівників до територіальних органів Пенсійного фонду України покладався на страхувальників -роботодавців.
Разом з тим, в період з 08.06.2007 р. до 01.01.2011 р. обов'язок по наданню звітності до Пенсійного фонду України покладався на страхувальників - підприємства, установи, організації, військові частини та органи, які виплачують заробітну плату (винагороду), грошове забезпечення, допомогу.
Водночас у період з 01.01.2011 р. по 15.12.2011 р. включно обов'язок по наданню звітності до органів доходів і зборів покладався на військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення та які сплачують за військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу єдиний внесок.
Як передбачено ст. 1 Закону №1058 страховим стажем є період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Під страховими внесками даною нормою розуміються кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Разом з тим, положеннями ст. 1 Закону №1058 визначено, що застрахованою особою є фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
А відтак, вірними в контексті предмету даної справи є судження відповідача стосовно того, що у період з 01.01.2005 р. до 08.06.2007 р. позивач не підлягав загальнообов»язковому державному пенсійному страхуванню, попри це, роботодавцем за нього страхових внесків на загальнообов"язкове державне пенсійне страхування у спірний період не сплачувалось.
Що ж до часу з 08.06.2007 р. по 15.12.2011 р., то, як зазначено відповідачем та встановлено судом, в цей період позивач мав статус застрахованої особи та підлягав загальнообов»язковому державному пенсійному страхуванню з 08.06.2007 р. по 01.01.2011 р. та загальнообов»язковому державному соціальному страхуванню - з 01.01.2011 р. по 15.12.2011 р., однак за даними Реєстру застрахованих осіб за нього (або ним) єдиний внесок на загальнообов»язкове державне соціальне страхування роботодавцем сплачено також не було.
Вирішуючи даний спір по суті, суд також враховує ту обставину, що Законом України від 28.12.2014 р. №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» установлено, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України, що свідчить про можливість здійснення відповідним територіальним відділенням Пенсійного фонду України перевірки страхувальника у передбаченому даною нормою порядку.
Отже, беручи до уваги встановлені за результатами дослідження наявних у справі доказів обставини, а також доводи сторін у справі, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до вимог ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Також згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи вищенаведене в сукупності та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовити
Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
Головуючий Суддя Я.І. Добрянська
Судді: С.І. Нагорянський
Є.В. Аблов
Дата складання та підписання в повному обсязі постанови - 30.11.2015 р