м. Миколаїв
04 березня 2015 року Справа № 814/3740/14
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Марича Є.В. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю " Николаевский тепловозоремонтный завод", вул. Знам'янська, 16-А,Миколаїв,54037
доДержавної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Артема, 1-А,Миколаїв,54052
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.11.2014р. № НОМЕР_1,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Николаевский тепловозоремонтній завод» (далі-позивач, ТОВ «НТРЗ»)звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління у Миколаївській області (далі-відповідач, ДПІ. Контролюючий орган, податковова) №0001012200 від 18.11.2014 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив. щовисновки актів перевірки, на підставі яких прийняті оспорювані податкові повідомлення-рішення, не відповідають нормам діючого законодавства, є непідтвердженими, податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, мотивуючи свої заперечення тим, що оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення прийняті відповідно до вимог чинного законодавства України.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
У період з 03.10.2014 року по 09.10.2014 року контролюючим органом було проведено документальну позапланову перевірку ТОВ «НТРЗ» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам із платниками податків ТОВ «Диссар», ТОВ «Авесбуд», ТОВ «Левиском» за грудень 2013 року, за результатми якої було складено акт перевірки №849/14-05-22-00/37386052 від 16.10.2014 року (далі-Акт, арк. с . 20-54).
На підставі акту перевірки посадовими особами відповідача винесено податкове повідомлення-рішення №0001012200 від 18.11.2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1194480,00 грн, з яких за основним платежем в сумі 1194480, за штрафними санкціями в сумі 597240 грн. (арк. с. 9) Перевіркою встановлено порушення п. 198.1, 198.2, 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Позивач вважає висновки відповідача не підкріпленими жодними доказами і носять характер суб'єктивних припущень.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених відповідачем в основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та суджень відповідача, відображених в акті перевірки позивача на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд встановив наступне.
У перевіряємий період позивач перебував у фінансово-господарських відносинах з ТОВ «Диссар» (договір № 030613 від 03.06.2013 року на поставку товару, т. 1 арк. с. 83 ), ТОВ «Авесбуд» (договір купівлі-продажу №010613 від 01.06.2013 року, т. 1 арк. с. 171-172) та ТОВ «Левіском» (договір на поставку товару від 03.06.2013 року, т. 2 арк. с. 5-8).
До суду позивачем на підтвердження реальності здійснення господарської діяльності з контрагентами у перевіряємий період надано податкові накладні, видаткові накладні, рахунки на сплату та товаро-транспортні накладні (далі-ТТН, т. 1 арк. с. 86-170, 173-252, 1-4, т. 2 арк.с . 9-110).
Але, згідно акта перевірки та пояснень відповідача для перевірки взаємовідносин між позивачем та його контрагентом ТОВ «Диссар» за грудень 2013 року підприємством не було надано в повному обсязі ТТН. В ТТН наданих відповідачу при перевірці зазначено, що вказані товари перевозилися з м. Одеса до м. Миколаїв водієм, ОСОБА_1 на автомобілі Hyundai, д/н BH 9894EH. Також, по взаємовідносинам позивача та ТОВ «Авесбуд» перевіркою встановлено та відображено в Акті перевірки, що в ТТН зазначено, що товари перевозилися з м. Одеса в м. Миколаїв водієм ОСОБА_2 на автомобілі Hyundai, д/н BH 9894EH.
Тобто, за одним і тим самим відрізком часу на тому самому автомобілі, здійснювало поставки товарів підприємство ТОВ «Авесбуд» та ТОВ «Дессар», де водієм транспортного засобу в ТТН ТОВ «Дессар» зазначений ОСОБА_2, а в ТТН ТОВ «Авембуд» водієм зазначений ОСОБА_1. В ході опрацьованих даних АШС «Автомобіль» ДАІ МВС України, контролюючим органом встановлено, що автомобіль Hyundai, д/н BH 9894EH, зареєстрований на фізичну особу ОСОБА_3.
Згідно акта перевірки з ТТН наданих позивачем при перевірці по контрагенту ТОВ «Левіском» вбачається, що товари перевозилися з м. Одеса до м. Миколаїв водієм ОСОБА_4 на автомобілі ГАЗ 331040, д/н ВН 0436СМ. В ході опрацювання даних АІС «Автомобіль» ДАІ МВС України, встановлено, що автомобіль НОМЕР_2, зареєстрований на фізичну особу ОСОБА_5.
ДПІ було надано до суду лист-відповідь №4210/7/14-03-07-02 від 21.10.2014 року на запит щодо використання вищезазначеного автомобіля у господарських взаємовідносинах між позивачем та його контрагентом ТОВ «Дессар» (арк. с. 152). Згідно даного листа, співробітниками оперативного управління було здійснено виїзд до м. Южний, в Одеській області та оперативним шляхом встановлено, що підприємство ПП «Трансвелл» яке згідно договорів оренди використовувало у своїй господарській діяльності транспортний засіб Hyundai, д/н BH 9894EH, який зареєстрований на фізичну особу ОСОБА_3 та автомобіль НОМЕР_3. Так, згідно пояснень керівника ПП «Трансвелл» ОСОБА_6 отримано пояснення щодо використання вищезазначених автомобілів в своїй господарській діяльності згідно договору оренди №01-11/12 від 01.11.2012 року виключно для сіті магазинів Німецьких будівельних матеріалів «ОВІ».
Отже, суд дійшов висновку, що факт здійснення транспортними засобами Hyundai, д/н BH 9894EH та ГАЗ 331040 д/н НОМЕР_4, що зазначені у ТТН наданих позивачем до перевірки підприємствами ТОВ «Дессар», ТОВ «Левіском», ТОВ «Авесбуд» на адресу позивача у грудні 2013 року не підтверджено.
У судовому засіданні 06.02.2015 року було проведено допит свідка ОСОБА_7 (далі-свідок, водій) та ОСОБА_8 (далі-свідок 2, бухгалтер).
Згідно свідчень свідка1, ним приймались запчастини в м. Одесі та перевозились до м. Миколєва на складське приміщення, назвав д/н транспортного засобу Газ ВЕ4159ВН. Для перевірки наявності на складському приміщенні товару, що був відвантажений на складське приміщення позивача від його контрагентів податковою було здійснено вихід на податкову адресу позивача, але керівником підприємства було відмовлено в обстежені складських приміщень та в ознайомленні з журналами реєстрації в'їзду та виїзду транспортних засобів на територію ТОВ «НТРЗ» (арк. с. 151). Відтак, суд дійшов висновку, що реальність відвантаження на склад позивача є сумнівним.
Головний Бухгалтер, у судовому засіданні зазначила, що контролюючому органу під час перевірки надавались всі первині документи, копії яких надані до суду і інших первинних документів не існує.
Але, в ході розгляду справи були встановленні розбіжності між документами, що зазначені в акті перевірки та тими, що надані до суду, а саме не відповідність ТТН. ОСОБА_8 було підтверджено у судовому засіданні, що дійсно в акті перевірки були описані інші документи. У зв'зку з чим позивач зазначив, що ним було надано до ДПІ заперечення, але податковим органом все одно було прийнято безпідставно оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
З огляду на пояснення позивача та заперечення відповідача щодо не надання до перевірки всіх первинних документів суд зазначає наступне.
Згідно п. 85.2 ст. 85 ПК України, платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
Відповідно до п. 44.6 ст. 44 ПК України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Пунктом 44.7 ст. 44 ПК України зазначено, У разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи).
Протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, які підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності. У разі якщо під час проведення перевірки платник податків надає документи менше ніж за три дні до дня її завершення або коли надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу менше ніж за три дні до дня завершення перевірки, проведення перевірки продовжується на строк, визначений статтею 82 цього Кодексу. У разі якщо надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу після завершення перевірки або у разі надання таких документів відповідно до абзацу другого цього пункту, контролюючий орган має право не приймати рішення за результатами проведеної перевірки та призначити позапланову документальну перевірку такого платника податків.
Отже, позивачем до суду не надано доказів того, що ним було вчинено дії передбачені п. 44.6, 44.7 ст. 44 ПК України. Також, позивачем під час судового розгляду справи не надано належних доказів на підтвердження реальності поставки товарів контрагентами позивача.
Крім того, позивач не зміг пояснить чому виникла невідповідність наданих при перевірці первинних документів наданим до суду, що також ставить під сумнів реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами у перевіряє мий період.
Суд вважає, що наявність у платника податку (позивача у справі) податкових накладних, виданих йому виконавцем послуг та оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з ПДВ не є достатніми підставами для визначення податкового кредиту.
Для правильного вирішення спору встановленню підлягає факт реальності здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Диссар», ТОВ «Авесбуд», ТОВ «Левиском» із з'ясуванням, зокрема, обставин щодо технічних можливостей здійснення господарських операцій, наявності трудових ресурсів, тощо.
Податковою встановлено та не спростовано позивачем під час судового розгляду справи, що контрагенти не могли здійснювати поставку товарів транспортними засобами, які не знаходяться в їх власності, ні орендовані та взагалі використовуються постійно іншим підприємством, що було доведено відповідачем. А наявність у позивача інших ТТН з іншими транспортними засобами, що не були надані перевіряючим та в подальшому до ДПІ на думку суду ставлять під сумнів їх дійсність.
За таких обставин суд дійшов висновку щодо здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Диссар», ТОВ «Авесбуд», ТОВ «Левиском» без мети настання правових наслідків.
При розгляді даної справи суд не обмежується виключно формальним застосуванням приписів Податкового кодексу України, а віддає перевагу встановленню фактичних обставин та достовірності поданих доказів над їх формальною наявністю та відповідністю за зовнішніми ознаками вимогам нормативних актів.
Господарські операції позивача з вищевказаним підприємствами це є ніщо інше як штучне створення документообігу з метою імітації господарських операцій, що дають право на формування сум податкового кредиту.
За таких обставин, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими і таким, що не підлягають задоволенню.
Судові витрати слід покласти на позивача.
Керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. У задоволенні позову відмовити повіністю.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Николаевский тепловозоремонтный завод" (код 37386052) на користь Державного бюджету України решту не сплаченого судового збору в сумі 4 384,80 грн. (чотири тисячі триста вісімдесят чотири гривні 00 копійок).
Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.
Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.
Суддя Є. В. Марич