ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"26" жовтня 2011 р. Справа № 2a-1290/11/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого - судді Шумея М.В.,
секретаря Третяк В. Р,
за участю: представника позивача: ОСОБА_1
представника відповідача - ТзОВ "Агроторговий дім "Галичина" ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроторговий дім "Галичина", ПП "Альфа Ресурс" про стягнення коштів в сумі 67231,42 грн.,-
Державна податкова інспекція в м. Івано-Франківську звернулася до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроторговий дім "Галичина", ПП "Альфа Ресурс" про стягнення коштів в сумі 67231,42 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Положення статтей 207 та 208 ГК України застосовується з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно ч.1 ст.203 та ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Зазначили, що Конституцією України та Податковим Кодексом України передбачений обов'язок зі сплати податків, зборів, обов'язкових платежів. Таким чином, у результаті порушення контрагентом позивача своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), укладені договара мають протиправний характер. А такий правочин по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, протирічить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з ч.2 ст.228 ЦК України є нікчемним. В ході перевірки ТзОВ "Агроторговий дім "Галичина" та його постачальника ПП "Альфа Ресурс" встановлено відсутність реальної можливості поставок товарів, їхня діяльність була спрямована на здійснення операцій, пов"язаних з метою заниження об"єкту оподаткування, несплати податків, наданням податкової вигоди третіх осіб, використовуючи при цьому фінансово-грошові потоки контрагентів, які не виконують своїх податкових зобов"язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав наведених в позовній заяві та просила суд застосувати до відповідачів наслідки нікчемного правочину, а саме стягнути з відповідачів санкції у розмірі 67231,42 грн.
Представник відповідача -ТзОВ «Агроторговий дім «Галичина»- в судовому засіданні проти позову заперечив суду пояснив, що у відповідності до вимог чинного законодавства України державна податкова інспекція не має повноважень на визнання правочинів не дійсними. Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, зокрема будь-який правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він незнаний судом недійсним. Відповдіно до ст.. 234 ЦКУ фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом не дійсним. Таким чином, тільки після визнання правочину недійсним можна говорити про незаконність операцій, проводити перевірку та посилатися в акті перевірки на недійсність правочину, як на безпідставний факт. Крім того під час проведення перевірки відповідачем були надані усі необхідні докази реального виконання зобов"язань.
Представник відповідача -ПП «Альфа ресурс»- в судове засідання не з"явився, хоча про дату, час та місце проведення судового розгляду повідомлений належним чином. Причини неявки суду не відомі.
Розглянувши позовну заяву, вислухавши представників сторін, дослідивши письмові докази, суд вважає, що позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Судом встановлено, що ДПІ в м. Івано-Франківську відповідно до плану-графіка проведення перевірок, на підставі направлення від 27.12.2010 року № 00011726 та в порядку ст.11-1 Закону України «Про державну податкову службу" проведено перевірку ТзОВ "Агроторговий дім «Галичина»з питань дотримання платником вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 року по 30.09.2010 року, за результатами якої складено акт перевірки від 25 січня 2011 року № 263/23-1/34623880.
Згідно акту перевірки між ТОВ «Агроторговий дім «Галичина» та ПП «Альфа Ресурс» було укладено усну угоду, згідно якої у листопаді 2009 року ТОВ "Агроторговий дім "Галичина" придбало у ПП «Альфа Ресурс»крупи в асортименті, згідно накладної від 02.11.2009 року загальною вартістю -67,231 тис. грн. в т.ч. ПДВ -11,204 тис. грн., для оздоровчо-профілактичних та медичних закладів.
Вартість понесених витрат на придбання зазначеної продукції, відповідачем віднесно до складу валових витрат за IV квартал 2009 року та враховано при визначенні приросту/убутку балансової вартості запасів.
При цьому згідно ОСОБА_3 позапланової перевірки ПП «Альфа Ресурс»від 24.09.2010 року № 2405/23-2/3682884 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 02.11.2009 року по 31.03.2010 року ДПІ в Залізничному районі м. Львова встановлено порушення платником ч. 5 ст. 203, ч. 1,2 ст. 215, ст. 216 ЦК Укрїни.
Перевіркою ПП «Альфа Ресурс»встановлено, що дане Товариство за юридичною та фактичною адресами - не знаходиться, за звітній період листопад 2009 року платником подано декларацію з ПДВ, в якій відображено податкові зобов'язання -188,175 тис. грн. податковий кредит -186,684 тис. грн.
По факту виявлених порушень директор ПП "Альфа Ресурс" від надання пояснень відмовився. Крім того відсутня будь-яка інформація про наявність у підприємства складських приміщень, автомобільного транспорту, необхідних для здійснення даного виду діяльності.
З огляду на встановлені в актах перевірки порушення ДПІ в м.Івано-Франківську прийшла до висновку про неможливість виконання умов усного договору між ТзОВ "Агроторговий дім "Галичина" та ПП "Альфа Ресурс", а тому має місце ознака нікчемного правочину, що тягне за собою неправомірне формування валових доходів, валових витрат та сум податкового кредиту.
Однак з такими висновками ДПІ в м.Івано-Франківську суд не погоджується з наступних підстав.
Згідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи Серія А00 №838605 ТзОВ "Агроторговий дім "Галичина" зареєстроване 08.12.2006 року.
У відповідності до статуту ТзОВ "Агроторговий дім "Галичина" одним із напрямків його господарської діяльності є поставка продовольчих товарів бюджетним установом області.
Судом встановлено, що між ТзОВ "Агроторговий дім "Галичина" та ПП "Альфа Ресурс" укладено письмовий договір купівлі-продажу №000000003 від 02.11.2009 року (а.с.65), а не як вказує позивач договір в усній формі.
Згідно умов договору Продавець (ПП "Альфа Ресурс") зобов"язується продати, а Покупець (ТзОВ "Агроторговий дім "Галичина") належним чином прийняти і оплатити товар в кількості та асортименті (а саме: круп в асортименті загальною вагою 14 758 кг.), згідно накладних підписаних та завірених.
Факт поставки товару підтверджується видатковою накладною №РН-11-0202 та копіями платіжних доручень №751 від 10.12.2009 року, №20 від 11.01.2000.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема договорів та податкових накладних, придбану продукцію (крупи) ТзОВ "Агроторговий дім "Галичина" реалізовувало бюджетним установам.
Щодо посилання позивача на нікчемність угод укладених між контрагентами слід зазначити наступне.
У відповідності до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ч. 1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частини другої ст. 215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
З вищенаведених законодавчих положень випливає, що визнання вказаного договору недійсним з підстав його невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку, а не з суб'єктивної оцінки відповідача. Однак з даного приводу відповідач до суду не звертався і вказані правочини недійсними судом не визнавалися, що також є свідченням необґрунтованості конкретної позиції відповідача.
Жодних доказів того, що заперечувані правочини були спрямовані саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади відповідач не наводить. Обгрунтовуючи свої припущення посиланням на факт відсутності третьої особи за її місцемзнаходженням, є нічим іншим, як свідченням порушення відповідною особою вимоги законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов'язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб.
До того ж, слід додати, Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 ЦК України, є правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини спрямовані на відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучення з обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражатиметься в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним.
Таким чином законодавець розмежовує поняття “порушення публічного порядку”та “недодерження вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам”. Дані обставини передбачають різний порядок визнання правочину недійсним та різні правові наслідки.
Акт перевірки не тільки не містить таких посилань, а й не доводить умислу відповідачів на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.
ОСОБА_3 перевірки ґрунтуються лише на припущеннях ревізора-інспектора щодо фіктивності (нікчемності) укладеного договору, його позиція про те, що цей правочин суперечить інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи рішеннями суду про визнання їх такими. Сумніви та підозри податкового ревізора не можуть бути поставлені в основу визнання правочинів нікчемними.
Положеннями Податкового Кодексу України не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними.
Господарські операції за договорами були реальними, фактично здійснені та було досягнуто певного запланованого та фактичного господарського ефекту та наслідків. Наявність факту виконаних робіт та платіжних доручень заперечує висновки викладені в акті.
Порядок дій органів ДПС при визнанні нікчемності правочинів регламентується та роз'яснюється наказами ДПА України від 22.02.08 року № 106 «Про організацію роботи юридичних підрозділів в органах державної податкової служби»та наказом від 18.04.08р. № 266 «Про організацію взаємодії органів держаної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів»(надалі по тексту наказ ДПА України № 266), Методичними рекомендаціями органів державної податкової служби по розслідуванню схем ухилення від оподаткування та формуванню доказової бази у справах про стягнення коштів, отриманих за нікчемними угодами, доведеними до регіональних ДПА Листом від 03.02.09р. № 2010/7/10-1017/256.
Метою застосування вищезазначених Методичних рекомендацій є формування належної доказової бази у справах про стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними правочинами, як засіб протидії застосуванню схем ухилення від оподаткування недобросовісними платниками, а також необхідність дослідження документообігу (аналіз усіх документів, де відображаються господарські операції), форм здійснення розрахунків, товарного потоку (дослідження фактичного руху товарів від товаровиробника по ланцюгу постачання до кінцевого споживача) для виявлення ознак нікчемності правочину.
Така ж сама правова позиція чітко викладена у листі № 20289/7/16-1617 від 29.09.2010 року, як висновок у цьому листі зазначено, що ДПА зобов'язує голів ДПА в АР Крим, областях, м. Києві та м. Севастополі забезпечити належний збір доказової бази для визнання нікчемними правочинів та припинити складання Довідок про начебто нікчемність правочинів, ґрунтуючись виключно на даних Автоматизованої системи співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.
Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.
Акт перевірки від 25.01.2011 року не тільки не містить посилань на вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й взагалі не містить посилання на те, в чому таке порушення полягає.
Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.
Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.
У відповідності до ч.1 ст.208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Оскільки господарські зобов'язання відповідачів судом не визнані недійсними як такі, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то і відсутні підстави застосування до відповідачів наслідків ч.1 ст.208 ГК України.
З огляду на зазначене суд вважає позовні вимоги необгрунтованим, а позов таким, що не підлягає до задоволення.
На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 < Текст > Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-
В задоволенні позову відмовити.
< Резолютивна частина рішення - НЕ ВИДАЛЯТИ >
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.
Суддя: Шумей М.В.
Постанова складена в повному обсязі 31.10.2011 року.