25 листопада 2015 року м. Київ К/800/11367/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Лосєва А.М.,
Бившевої Л.І.,
Шипуліної Т.М.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області
на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2013 року
та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2014 року
у справі № 0670/4130/11
за позовом Відкритого акціонерного товариства «Промислове підприємство «Пищепром»
до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області
за участю Прокуратури Житомирської області
про скасування податкового повідомлення-рішення,
Відкрите акціонерне товариство «Промислове підприємство «Пищепром» (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області (надалі - відповідач, податковий орган) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0001092301 від 12 квітня 2011 року .
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2014 року, адміністративний позов задоволено.
Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2014 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з ПП "СТК Молоко" за грудень 2010 року. За результатами вказаної перевірки складено акт від 18 березня 2011 року № 1235/23-1/00445392.
Перевіркою встановлено порушення позивачем: пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР, в результаті чого позивачем завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість на 3955987,00 грн.
У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки позивачем винесено податкове повідомлення-рішення від 12 квітня 2011 року № 0001092301, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3955987,00 грн. - за основним платежем та застосовано 988997,00 штрафних (фінансових) санкцій.
Підставою для вказаних висновків податкового органу стала відсутність, на думку останнього, реального виконання господарських операцій позивача з ПП "СТК Молоко".
Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (частина 2 статті 3 Господарського кодексу України).
Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.
Крім цього, у відповідності до пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (в редакції, яка була чинна на момент спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон № 168/97-ВР) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункт) (абзац 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР).
Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірки, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.
Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивачем укладено договір поставки молочної продукції № 01/07-МОЛ від 01 липня 2010 року з ПП "СТК Молоко". На підтвердження виконання умов вказаного правочину позивачем надано: податкові накладні, видаткові накладні, прибуткові накладні, акти списання, виписки із особового рахунку в банківській установі, подорожні листи.
Використання придбаного товару у власній господарській діяльності підтверджується: актами списання і передачі матеріальних цінностей, накладними на внутрішнє переміщення, щоденними звітами витрат сировини і виробництва продукції, відомостями на списання продукції.
В подальшому, вироблена позивачем в грудні 2010 року молочна продукція була експортована за митну територію України, що підтверджується відповідними митними деклараціями.
В касаційній скарзі податковий орган вказує на відсутність документального підтвердження виконання укладеного позивачем з контрагентом правочину.
Колегія суддів не бере до уваги такі доводи податкового органу, оскільки вони спростовуються наявними матеріалами справи, які належним чином досліджено судами попередніх інстанцій.
Інших обґрунтувань касаційна скарга не містить, а її зміст зводиться виключно до цитувань окремих норм податкового законодавства.
При цьому, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується первинними документами, які належним чином досліджено судами першої та апеляційної інстанцій, укладений правочин відповідає економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області залишити без задоволення.
2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2014 року у справі № 0670/4130/11 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв
Судді:(підпис)Л.І. Бившева
(підпис) Т.М. Шипуліна