№ 274/4387/15-ц
провадження № 2/0274/1844/15
26.11.2015 року м. Бердичів
Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області в складі: головуючого - судді Замеги О.В., при секретарі Павлюк - Жук А.В., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та процентів за договором позики, -
Позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просить стягнути з нього борг в розмірі 600 доларів США, що еквівалентно 13093.56 грн.(по курсу НБУ 21.8226 грн. за 1 долар США), та 1035 грн., а також 3 проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення в розмірі 516.76 грн., а всього 14645.32 грн.
Мотивуючи тим, що 24.06.2014 року вона позичила відповідачу 600 доларів США, що еквівалентно 13093.56 грн.(по курсу НБУ станом на дату звернення до суду 21.8226 грн. за 1 долар США), та 1035 грн. строком до 29.06.2014 року. У встановлений строк відповідач борг не повернув, прострочив прийняті ним по договору зобов"язання. При зустрічах відповідач неповернення боргу пояснював відсутністю грошей і наявністю боргів перед іншими позичальниками, а в подальшому став уникати зустрічі з нею. В зв'язку з тим, що відповідач не бажає врегулювати спір мирним шляхом, вона змушена звернутися до суду за захистом порушених прав, та стягнути суму боргу в судовому порядку.
У відкрите судове засідання представник позивачки ОСОБА_3 не з"явився, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує.
Відповідач в судове засідання не з'явився, причину неявки суду не повідомив, про день розгляду справи повідомлений належним чином, відповідно до вимог ст.ст. 74-76 ЦПК України. Заяви про розгляд справи в його відсутності суду не надав.
Зі згоди представника позивачки суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.
В зв”язку з неявкою в судове засідання сторін розгляд справи проводиться відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Судом встановлено, що згідно розписки 24.06.2014 року ОСОБА_1 позичила ОСОБА_2 600 доларів США, що еквівалентно 13093.56 грн. (по курсу НБУ станом на дату звернення до суду 21.8226 грн. за 1 долар США), та 1035 грн. строком до 29.06.2014 року(а.с. 10).
У розписці зазначені: сторони зобов'язання (позикодавець та позичальник), грошова сума, яку відповідач зобов'язується повернути позивачу, та особистий підпис позичальника.
Отже, між сторонами було досягнуто згоди стосовно всіх істотних умов договору позики й розписка свідчить про його укладення відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України.
Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Таким чином, видана відповідачем позивачці розписка у розумінні Цивільного кодексу є договором позики.
В постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63 цс 13, зазначено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.
Крім того, в постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79 цс 14, зазначено, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суди для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України повинні виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Саме такий правовий висновок про застосування статей 1046, 1047 ЦК України міститься в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі N 6-63цс13.
Відповідно до положень ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України, передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
На підтвердження укладення договору позики представником позивачки надана розписка, а відповідачем доказів на її виконання в повному обсязі не надано.
Згідно до умов розписки відповідач зобов'язався повернути борг у строк до 29 червня 2014 року, але свої зобов'язання в повному обсязі не виконав.
Доказів про повернення позивачці коштів відповідач суду не надав.
Відмова відповідача виконати свої зобов'язання за договором позики та повернути позику добровільно змушує позивачку звернутися до суду з позовом про примусове стягнення суми боргу.
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги(ст. 527 ЦК України).
Відповідно до положень ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному розмірі.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Крім того наявність оригіналу розписки у кредитора свідчить про існування не виконаного зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 25 квітня 2012 р. у справі N 6-24цс12).
Оскільки на день розгляду справи у суді борг позивачці відповідачем у повному розмірі не повернутий, він підлягає стягненню з нього у судовому порядку.
Згідно роз»яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 14 постанови від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній часині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні. У разі пред»явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.
Таким чином, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивачки суму боргу за договором позики в розмірі в розмірі 600 доларів США, що еквівалентно 13093.56 грн. (по курсу НБУ 21.8226 грн. за 1 долар США) та 1035 грн.( а.с. 9).
Крім того підлягає задоволенню і вимога позивачки про стягнення з відповідача на її користь 3 проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення в розмірі 516.76 грн. з наступних підстав.
У відповідності із ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Що стосується вимоги позивачки щодо стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 1500 грн., то вказані вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Так, відповідно до ст. 87 ЦПК України, витрати пов”язані, з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом. Оскільки згідно з постановою КМУ № 590 від 27.04.2006 року “Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави” граничний розмір витрат, пов'язаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, не перевищує суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі виплачується 40% розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.
В той час встановлено, що між позивачкою і адвокатом ОСОБА_3, було укладено договір про надання юридичних послуг(а.с.18), за надання юридичної допомоги позивачкою сплачено кошти в розмірі 1500 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру.
Позивачкою і її представником суду було надано докази про достатню кількість годин роботи особи, яка надавала юридичну допомогу позивачу, саме на цю суму.
Суд вважає, що відшкодуванню підлягає сума в розмірі 1500 гривень, з них: 1102.4 грн.( 551.2 гривень, що становить 40% розміру мінімальної заробітної плати за годину роботи х 2 судових засідань) і 397.6 гривень за написання процесуальних документів по справі, підготовка, яких підтверджена документально( а.с.5-6).
Відповідно до ст. 88 ЦПК України, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір, понесення якого підтверджено документально(а.с.2).
Керуючись ст.ст. 625, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст. 8, 10, 59, 60, 88, 169 ч. 4, 224 ч.1, 213-215, 218 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_1 борг за договором позики в розмірі 600 доларів США, що еквівалентно 13093.56 грн.(по курсу НБУ 21.8226 грн. за 1 долар США), та 1035 грн., а також 3 проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення в розмірі 516.76 грн., а всього 14645.32 грн..
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 487.20 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 1500 гривень.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Житомирської області через Бердичівський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10 -денний строк з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії даного рішення.
Заочне рішення може бути переглянуте Бердичівським міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача поданою протягом 10 днів з дня отримання його копії.
Головуючий: О.В. Замега