61022, м.Харків, пр.Леніна, 5
18.11.2015 Справа № 905/2143/15
Господарський суд Донецької області у складі судді Сажневої М.В., розглянувши матеріали справи
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Принт ЛТД»
доПриватного акціонерного товариства «Азовелектросталь»
простягнення 49 977,45 грн
за участю представників:
від позивачаОСОБА_1 - представник за довіреністю
від відповідачане з'явились
На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Принт ЛТД» про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» заборгованості у розмірі 5497,08 грн.
17.10.2015 до суду надійшла заява позивача про збільшення розміру позовних вимог, у якій позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у 49977,55 грн, яка складається з основного боргу у розмірі 22482,66 грн, пені у розмірі 11297,18 грн, інфляційних втрат у розмірі 14984,23 грн та 3% річних у розмірі 1213,48 грн, оскільки у позовній заяві при підрахунку суми заборгованості останнім здійснено арифметичну помилку.
В судовому 18.11.2015 судом прийнято вказану заяву до розгляду, у зв'язку з чим судом розглядаються позовні вимоги в редакції заяви про збільшення позовних вимог, поданої 17.10.2015.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 125АЭСен від 18.04.2013 щодо здійснення повної та своєчасної оплати товару поставленого згідно видаткових накладних № 557 від 18.09.2013, №44 від 30.01.2014 та № 187 від 17.04.2014, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму основного боргу, а також нараховані на неї пеню, інфляційні втрати та 3% річних.
Відповідач проти позову заперечує посилаючись на те, що позивачем було подано позов з порушення ст. 54 Господарського процесуального кодексу України, оскільки з позовної заяви неможливо встановити за який період позивачем нараховані інфляційні втрати, пеня та 3% річних. Також відповідач зазначає, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних не підлягають задоволенню, так як, при розрахунку 3% річних, використовувалась сума боргу по договору з уже врахованим індексом інфляції, що суперечить ч. 2. ст. 625 Цивільного кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд Донецької області
18.04.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Принт ЛТД» (постачальник, позивач) та Приватним акціонерним товариством «Азовелектросталь» (покупець, відповідач) підписано договір №125АЭСен (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 ОСОБА_2 постачальник зобов'язується виготовити і поставити, а покупець прийняти і оплатити товар, в асортименті, кількості згідно специфікації №1, яка є невід'ємною частиною цього ОСОБА_2.
Специфікацією № 1, яка зазначена у ОСОБА_2, сторонами визначено найменування, кількість та ціну товару, що поставляється.
Згідно з п. 6.2 ОСОБА_2 та Специфікацією № 1 загальна сума ОСОБА_2 складає 43730,64 грн, в т.ч. ПДВ 20% - 7288,44 грн.
На виконання умов ОСОБА_2 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 43730,64 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними: № 557 від 18.09.2013 на суму 18404,40 грн та №44 від 30.01.2014 на суму 25326,24 грн.
Отримання відповідачем товару, зазначеного у видаткових накладних, підтверджується підписом його представника на зазначених накладних.
Відповідачем отримано товар за вказаними документами та підписано вищезазначені накладні без будь-яких зауважень та заперечень.
Висновок стосовно того, що товар за вищезазначеним видатковими накладними був поставлений позивачем відповідачу саме на виконання Договір №125АЭСен від 18.04.2013, суд робить виходячи з того, що найменування, кількість і вартість товару, зазначеного у вищезазначених видаткових накладних, повністю відповідає тому, що вказаний у ОСОБА_2.
Відповідачем жодних заперечень щодо отримання товару від позивача на підставі ОСОБА_2, не надано.
Крім того, згідно видаткової накладної № 187 від 17.04.2014 позивач поставив відповідачу товар на суму 996,90 грн.
Отримання відповідачем товару, зазначеного у видатковій накладній №187 від 17.04.2014, підтверджується підписом його представника на зазначеній накладній скріпленим печаткою підприємства-відповідача.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Підставами виникнення зобов'язань, є зокрема, договори та інші правочини (ст. 11 Цивільного кодексу України).
Правочин може вчинятись усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Враховуючи викладене, суд вважає також доведеним факт вчинення сторонами правочину та здійснення поставки позивачем і отримання відповідачем товару згідно накладної №187 від 17.04.2014 на суму 996,90 грн.
При цьому суд відзначає, що підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача. Зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
До обставин, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, відносяться обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування - це сукупність обставин, що їх необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача і заперечень відповідача.
Таким чином, в даній справі підставою позовних вимог є факт поставки товару на підставі договорів, укладених у певній формі, і до предмету доказування входить як доказування факту укладення сторонами письмового договору у певній формі, так і факту здійснення поставки у певній кількості по певній ціні.
Позивач в позовній заяві та письмових поясненнях посилався як на обставини своїх вимог на факт здійснення поставки відповідачу певної кількості товару на певну суму, що в тому числі ним підтверджувалось посиланням на дані видаткових накладних.
Частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, встановлених цим Кодексом, що передбачено приписами другого абзацу пункту першого статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупцю для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з його особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У статті 692 Цивільного кодексу України зазначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна норма міститься і в ст. 193 Господарського кодексу України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У п. 7.2 ОСОБА_2 сторонами погоджено умови оплати - 50% передплата, 50% протягом 15 календарних днів після поставки товару.
Таким чином, за товар отриманий за видатковою накладною №557 від 18.09.2013 відповідач повинен був остаточно розрахуватись до 03.10.2013, а за видатковою накладною № 44 від 30.01.2014 - до 14.02.2014.
Щодо настання у відповідача обов'язку з оплати товару отриманого за видатковою накладною № 187 від 17.04.2014 суд зазначає наступне.
Виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту (ч.ч. 1, 2 ст. 538 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 4 ст. 538 Цивільного кодексу України якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Отже, внаслідок приписів закону про зустрічне виконання зобов'язань та ст. 692 Цивільного кодексу України обов'язок відповідача в повному обсязі оплатити поставлений товар за видатковою накладною №187 від 17.04.2014 на суму 996,90 грн виник з дати отримання товару за правочином поставки (видатковою накладною).
Однак, як вбачається з наявних в матеріалах справи банківських виписок відповідач свої зобов'язання за ОСОБА_2 №125АЭСен від 18.04.2013 щодо здійснення повної та своєчасної оплати отриманого товару виконав неналежним чином, сплативши позивачу кошти у загальній сумі 24500,00 грн з посиланням у призначенні платежу «згідно ОСОБА_2 №125АЭСен від 18.04.2013».
Судом не приймається здійснене позивачем часткове зарахування сплаченої відповідачем 01.10.2013 суми коштів у розмірі 5000,00 грн в рахунок оплати за іншими поставками та договорами, оскільки вказана сума сплачена позивачем на виконання саме ОСОБА_2 №125АЭСен від 18.04.2013, про що зазначено у призначенні платежу, а умовами вказаного договору не погоджено можливості зарахування здійснених за ним оплат в рахунок оплати поставок за іншими договорами.
Таким чином станом на час розгляду справи у відповідача перед позивачем утворилась непогашена заборгованість за ОСОБА_2 №125АЭСен від 18.04.2013 у розмірі 19230,64 грн,
Як свідчать матеріали справи, товар поставлений товар за накладною №187 від 17.04.2014 на суму 996,90 грн відповідачем також не оплачено.
Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача основого боргу підлягають частковому задоволенню у розмірі 20227,54 грн.
В іншій частині вимоги позивача про стягнення основної заборгованості задоволенню не підлягають, у зв'язку їх з безпідставністю.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 11297,18 грн, інфляційні втрати у розмірі 14984,23 грн та 3% річних у розмірі 1213,48 грн.
Стаття 230 Господарського кодексу України встановлює, що штрафні санкції це господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Стаття 549 Цивільного кодексу України 2004 року встановлює, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
З огляду на викладене, судом встановлено, що статтею 547 Цивільного кодексу України імперативно визначено умову, згідно якої забезпечення виконання зобов'язання має відбуватися у письмовій формі, тобто встановлення штрафних санкції за порушення виконання зобов'язання має бути вчинене у письмові формі, як того вимагає зазначена норма закону.
Оскільки умовами укладеного між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 №125АЭСен від 18.04.2013, а також правочину за видатковою накладною № 187 від 17.04.2014 не встановлено відповідальності будь-якої з сторін зобов'язання у вигляді сплати неустойки (пені) за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за договорами, позовна вимога про стягнення з відповідача пені у розмірі 11297,18 грн задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання встановлений судом та по суті відповідачем не спростований, вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних є правомірними.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, здійснений позивачем, суд визнає його невірним, оскільки позивачем невірно визначена сума основного боргу, а також невірно визначено строк настання платежу.
За здійсненим судом перерахунком 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням часткових проплат відповідача, встановленого судом розміру заборгованості відповідача та строку настання платежу, з відповідача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 1021,45 грн та інфляційні втрати у розмірі 13972,01 грн.
В іншій частині вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягають, у зв'язку їх з безпідставністю.
Щодо посилання відповідача на ненадання позивачем до позовної заяви розрахунку суми позовних вимог, то суд зазначає, що розрахунок позовних вимог наведено позивачем в позовній заяві, за якою порушено провадження у даній справі, заяві про збільшення позовних вимог, а також наданому позивачем на виконання вимог ухвал суду розрахунку позовних вимог.
Посилання відповідача на те, що при розрахунку 3% річних позивачем, використовувалась сума боргу по договору з урахуванням індексу інфляції, судом відхиляється, у зв'язку з недоведеністю, а судом перевірено здійснений позивачем розрахунок 3% річних та встановлено, що вони нараховувались на заборгованість без урахування інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав. Належних доказів погашення заборгованості станом на час вирішення спору відповідачем суду не надано.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
У зв'язку з частковим задоволенням позову, судовий збір відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» (87535, Донецька обл., м. Маріуполь, площа Машинобудівельників, 1, ідентифікаційний код 25605170) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Принт ЛТД» (61052, м.Харків, вул. Котлова, 67 Б, ідентифікаційний код 14081663) заборгованість у розмірі 20227 (двадцять тисяч двісті двадцять сім) грн 54 коп., 3% річних у розмірі 1021 (одна тисяча двадцять одна) грн 45 коп., інфляційні втрати у розмірі 13972 (тринадцять тисяч дев'ятсот сімдесят дві) грн 01 коп. та судовий збір у розмірі 858 (вісімсот п'ятдесят вісім) грн 32 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено: 23.11.2015
Суддя М.В. Сажнева