ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
29.10.2015Справа №910/24056/15
За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО»
до Приватного акціонерного товариства «Українська страхова група»
про стягнення 2 374,32 грн.
Суддя А.М. Селівон
від позивача: Жигальська Ю.Ю. - довіреність №ГН-16-Ю від 02.01.2015 р. ( в судовому засіданні 15.10.2015 р. - Герасименко Р.І. - довіреність б/н від 10.04.2015 р.);
від відповідача: Пешков О.О. - довіреність №0114-151 свід 15.12.2014 р.);
В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська страхова група» про стягнення недоплаченої суми страхового відшкодування в розмірі 2 374,32 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві посилається на те, що виплативши відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту №1030817-02-10-01 від 31.10.2013 р. страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 9 961,09 грн., Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО» отримало згідно ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" право регресної вимоги про стягнення виплаченого страхового відшкодування до відповідача у справі, як особи, відповідальної за заподіяні збитки зазначеній вище сумі. Разом з тим, відповідачем було сплачено суму страхового відшкодування лише в розмірі 7 076,77 грн..
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2015 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/24056/15 та призначено на 15.10.2015 р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2015 р. оголошено перерву до 29.10.2015 р.
В судові засідання 15.10.2015 р. та 29.10.2015 р. з'явились уповноважені представники сторін.
Судом повідомлено, що до початку судового засідання 15.10.2015 р. через канцелярію суду представником відповідача було подано відзив на позовну заяву №03/6549 від 15.10.2015 р. (з додатками), з якого вбачається, що Приватним акціонерним товариством «Українська страхова група» було сплачено страхове відшкодування у належному, на його думку, розмірі, а саме, 7 076,77 грн., що підтверджується платіжним дорученням №31029 від 26.12.2014 р. При цьому, в обґрунтування своїх доводів відповідач стверджує, що в порушення ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" позивачем при розрахунку розміру страхового відшкодування не було враховано коефіцієнт фізичного зносу. Відзив на позов разом з доданими до нього документами долучено до матеріалів справи.
До початку судового засідання 15.10.2015 р. через відділ діловодства (канцелярія) Господарського суду міста Києва надійшла заява з додатками вих. №4237 від 12.10.2015 р. в якій, позивач, зокрема, підтвердив відсутність у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та відсутність рішення цих органів з такого спору. Заява разом з доданими до неї документами долучена до матеріалів справи.
В судовому засіданні 15.10.15 р. представником відповідача подано клопотання б/н від 15.10.15 р. про залучення до участі у справі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача власника автомобіля Volkswagen Polo, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, з посиланням на той факт, що вказаний транспортний засіб раніше перебував у ДТП та був відремонтований. Клопотання долучено судом до матеріалів справи.
Крім того, до початку судового засідання 29.10.2015 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшли додаткові пояснення до позовної заяви вих. №4463 від 23.10.2015 р., які долучені судом до матеріалів справи.
У судовому засіданні 29.10.2015 р. представник відповідача подав клопотання б/н від 29.10.2015 р. про витребування доказів, в якому просить, зокрема, витребувати у власника пошкодженого транспортного засобу гр. ОСОБА_4 документи на підтвердження обсягу проведеного після ДТП 24.11.12 р. ремонту застрахованого позивачем автомобіля. Клопотання залучено судом до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 29.10.2015 р. сторонами суду не надано.
Відповідно до 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Враховуючи відсутність на час проведення судового засідання клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судових засідань.
Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представників позивача та відповідача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Представники сторін в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.
Відводу судді представниками сторін не заявлено.
В судовому засіданні 29.10.2015 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні 29.10.2015 р. проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно визначення ст. 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу пункту 6 частини 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.
31 жовтня 2013 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ВУСО» (страховик за договором страхування, позивач у справі) та гр. ОСОБА_4 (страхувальник за договором страхування) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №1030817-02-10-01 від 31.10.2013 р. (далі - Договір страхування), предметом якого є майнові інтереси страхувальника (вигодонабувача), що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням наземним транспортним засобом та іншим майном, визначений Договором страхування. Забезпечений транспортний засіб: Volkswagen Polo , державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2007 року випуску (п. 1.2.1 Договору страхування). Територія страхування: Україна, Європейська частина країн СНД, країни Балтії та Європа (п. 5.6 Договору страхування).
Строк дії Договору страхування: з 03.11.2013 р. по 02.11.2014 р. (п. 3.5 Договору страхування).
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України "Про страхування".
Як передбачено ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Аналогічні визначення поняття "договір страхування" містяться в ст. 354 Господарського кодексу України та ст. 979 Цивільного кодексу України.
Відповідно до положень ст. 981 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 18 Закону України "Про страхування" договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).
За визначенням ст. 8 Закону України "Про страхування" страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Згідно розгорнутої довідки №9370063 про дорожньо-транспортну пригоду, що сформована відділом ДАІ Святошинського РУГУ МВС України в м. Києві, копія якої наявна у матеріалах справи, 03.04.2014 р. в м. Києві по вул. Прилужній 4/15 відбулась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), за участю транспортного засобу марки Volkswagen Polo , державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4, та транспортного засобу марки BMW Х6, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_5, в результаті чого автомобілі отримали механічні ушкодження.
Так, в результаті ДТП було пошкоджено застрахований в Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «ВУСО» автомобіль марки Volkswagen Polo , державний реєстраційний номер НОМЕР_1.
За умовами Договору страхування страховик зобов'язується відшкодувати страхувальнику або вигодонабувачу прямі збитки, що сталися внаслідок ризиків, позначених у цьому договорі як прийняті під страховий захист (п.7.2). Страховий випадок - подія, передбачена умовами цього договору страхування, яка відбулась і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику або вигодонабувачу. ДТП - ризик пошкодження чи знищення ТЗ внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а саме, події, що сталася в процесі руху ТЗ, в результаті якої заподіяні збитки застрахованому ТЗ (п.6).
Отже, дана дорожньо-транспортна пригода визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування.
Згідно Договору страхування в разі настання страхового випадку страхувальник зобов'язаний до зміни обставин події, що сталась, але не пізніше, ніж через 2 години, повідомити про настання страхового випадку страховика (п.14 ). Для підтвердження факту настання страхового випадку і визначення розміру заподіяних збитків страхувальник зобов'язаний надати страховику, зокрема, протягом 3-х робочих днів з моменту настання страхового випадку заяву на виплату страхового відшкодування встановленої страховиком форми (п.15.2).
У відповідності до умов Договору страхування 04.04.2014 р. страхувальник звернувся до страховика - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» з заявою щодо виплати страхового відшкодування, копія якої долучена до матеріалів справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
За змістом п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування" до обов'язків страховика належить, зокрема, при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке ч. 16 ст. 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування" виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).
Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.
Відповідно до заяви на виплату страхового відшкодування від 04.04.2014 р. страхувальник просив Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО» належну до виплати суму страхового відшкодування перерахувати на рахунок станції технічного обслуговування відповідно до рахунку СТО.
Згідно п. 16.1.1 договору страхування страхове відшкодування виплачується страховиком на підставі письмової заяви страхувальника (його представника) і страхового акту про визнання випадку «страховим/не страховим», який складається страховиком на підставі документів, що підтверджують факт настання страхового випадку і розмір заподіяного збитку.
Відповідно до п. 16.4, п.п. 16.4.1, п.п. 16.4.5 Договору страхування при пошкодженні ТЗ внаслідок страхового випадку страховик або уповноважена ним особа (аварійний комісар) складає кошторис збитків, в який включається вартість запасних частин, деталей, матеріалів (з урахуванням або без урахування зносу згідно умов цього договору) і ремонтних робіт. Кошторис збитків складається на момент настання страхового випадку на підставі рахунку СТО, рекомендованої страховиком. У разі визначення розміру заподіяного збитку на підставі рахунку СТО, рекомендованої страховиком, страховик має право перерахувати суму страхового відшкодування безпосередньо на розрахунковий рахунок СТО.
Розмір страхового відшкодування у разі пошкодження (знищення) застрахованого ТЗ розраховується на підставі даних огляду пошкодженого ТЗ і документів, які підтверджують факт страхового випадку і розмір заподіяного збитку (п.16.6).
Розрахунок суми страхового відшкодування страховиком, у разі страхування за умовами визначення страхового відшкодування - «без урахування амортизаційного зносу запасних частин, деталей, матеріалів» проводиться на підставі документу, визначеного умовами цього договору як підстава для розрахунку страхового відшкодування без урахування амортизаційного зносу з урахуванням умов цього договору (п.16.13).
Сума збитку розраховується пропорційно відношенню страхової суми вартості ТЗ у випадках: страхова сума складає певну частину дійсної вартості ТЗ на момент укладання договору страхування; дійсна вартість ТЗ розрахована експертом, на момент страхової події перевищує страхову суму більш, ніж на 10%.
У відповідності до складеної виконавцем ремонтних робіт пошкодженого транспортного засобу - Приватним підприємством «Авто-Бан» калькуляції №КА-0000004 від 25.04.2014 р. та Звіту №5527-70 від 30.04.2014 р. ПАТ «СК «ВУСО», копії яких долучені до матеріалів справи, вартість відновлюваного ремонту транспортного засобу Volkswagen Polo, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, становить 9691,67 грн., ПДВ 1938,33 грн., загалом 11630,00 грн..
Згідно до ст. 9 Закону України "Про страхування" франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Відповідно до п. 4.1.1 Договору страхування за страховим ризиком, зокрема, ДТП безумовна франшиза становить 0,00 грн.
Як свідчать матеріали справи, страховиком - Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ВУСО» складено страховий акт №2380-02 від 12.06.2014 р., відповідно до якого вищевказана ДТП згідно Договору страхування кваліфікована як страховий випадок та прийнято рішення про виплату страхувальнику за Договором страхування - ОСОБА_4 страхового відшкодування в сумі 9 961,09 грн. (копія страхового акту залучена до матеріалів справи).
У відповідності до умов Договору страхування сума страхового відшкодування в розмірі 9 961,09 грн. була перерахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ВУСО» на розрахунковий рахунок СТО - Приватного підприємства «Авто Бан», що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №6509 від 12.06.2014 р. на відповідну суму 9 961,09 грн..
За таких обставин, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ВУСО» умов Договору страхування, а саме виплати страхувальнику - ОСОБА_4 страхового відшкодування в сумі 9 961,09 грн. у зв'язку із настанням страхового випадку, шляхом перерахування вартості запчастин та відновлювального ремонту автомобіля Volkswagen Polo, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, на розрахунковий рахунок СТО - Приватного підприємства «Авто Бан», яке безпосередньо здійснювало ремонт вказаного пошкодженого транспортного засобу.
Суд звертає увагу, що згідно з п. 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.03 р., відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до п. 2.3 Методики, - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.
Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.
Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Вищого господарського суду України від 23.08.11 р. у справі №42/92, від 07.08.12 р. у справі №2/22, від 01.03.11 р. у справі №47/372, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.
Крім того, листом від 19.07.11 р. Верховним Судом України роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Отже, наявність калькуляції №КА-0000004 від 25.04.2014 р. та платіжного доручення №6509 від 12.06.2014 р. є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.
Пунктом 3 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.
Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Пунктом 1 частини 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 28.04.2014 р. у справі №3/759/1977/14 встановлено, що 03.04.2014 р. в м.Києві по вул. Прилужна, 4/15, громадянин ОСОБА_5 керуючи автомобілем BMW Х6, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, не врахував дорожню обстановку та не переконався, що це буде безпечно при здійсненні розвороту, не дав дорогу автомобілю, що рухався в зустрічному напрямку, внаслідок чого відбулось зіткнення з автомобілем Volkswagen Polo, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням громадянина ОСОБА_4, що призвело до пошкодження обох транспортних засобів, чим порушив п.10.4 Правила дорожнього руху України. Зазначеною постановою громадянина ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв'язку з чим останнього притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді стягнення на користь держави штрафу в розмірі 425,00 грн..
За приписами ч. 1 ст. 228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.
Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями ст. 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Підставою виплати страхового відшкодування є страховий випадок, тобто дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої відбулось пошкодження майна, із володінням та користуванням якого пов'язані майнові інтереси страхувальника, що є об'єктом майнового страхування за укладеним з страховиком договором.
Згідно ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
За таких обставин, в момент виплати страхового відшкодування у позивача - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» виникло право зворотної вимоги (регресу) до власника джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу BMW Х6, державний реєстраційний номер НОМЕР_2.
У відповідності до ст. 5 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним або обов'язковим. Одним із видів обов'язкового страхування, згідно п. 9 ч. 1 ст. 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Згідно зі ст. 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
У відповідності до ст. 6 вищевказаного Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Суд зазначає, що правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Згідно пункту 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Судом встановлено за матеріалами справи, що станом на дату вчинення ДТП 03.04.2014 р. цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки BMW Х6, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу застрахована страхувальником - ОСОБА_5 у Приватному акціонерному товаристві «Українська охоронно-страхова компанія» за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АС №4560314 (далі - Поліс), з наступними умовами: ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю, становить 100 000,00 грн.; ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 50 000,00 грн.; франшиза - 510,00 грн.; забезпечений транспортний засіб марки BMW Х6, державний реєстраційний номер НОМЕР_2. Строк дії Полісу: з 14.06.2013 р. по 13.06.2014 р., тобто на момент скоєння ДТП, вказаний Поліс був чинним.
З огляду на вищевикладене, у Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО», як у страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, в межах виплаченої суми виникло право зворотної вимоги до відповідача - Приватного акціонерного товариства «Українська страхова група», як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту відповідальності, визначеному Полісом.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №15-рп/2002 від 9 липня 2002 р. кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
З огляду на викладене позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО» може реалізувати своє право шляхом подачі відповідного позову до суду. Таку ж позицію підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 28.08.12 р. у справі №23/279).
Реалізуючи вказане право з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача - Приватного акціонерного товариства «Українська страхова група» з регресною вимогою вих. №3781 від 03.09.2014 р. на суму 9 961,99 грн., в якій поставлено питання щодо відшкодування Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «ВУСО» до 03.10.2014 р. понесених збитків шляхом перерахування грошових коштів на відповідні реквізити.
У відповідь на зазначену вимогу позивача відповідач звернувся до позивача - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» з листом №0318757 від 25.12.2014 р., в якому, керуючись ст. 22 та ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зазначив, що оскільки після ДТП, яка мала місце 24.11.2012 р., ТЗ Volkswagen Polo, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 підлягав відновлювальному ремонту, згідно норм Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №1335/5/1159 від 24.07.2009 р. коефіцієнт фізичного зносу деталей, що підлягають заміні, складає 33,48%. Таким чином, розмір відновлювального ремонту Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО», на думку відповідача, складає 7 702,08 грн., а матеріальний збиток з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складає - 7 586,77 грн.. На підтвердження викладених у відзиві на позовну заяву заперечень відповідачем надано власний розрахунок фізичного зносу автомобіля Volkswagen Polo, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.
Отже, страхове відшкодування за вирахуванням франшизи, яка становить 510,00 грн., на думку відповідача, складає 7 076,77 грн..
В силу ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Отже, оскільки згідно із даними Полісу та Договору страхування франшиза становить 510,00 грн. та 0,00 грн. відповідно, розмір страхового відшкодування, яке просить стягнути позивач, враховуючи розмір завданого застрахованому позивачем транспортному засобу Volkswagen Polo, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, матеріального збитку та розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача за даним Полісом за спірним страховим випадком, а також приймаючи до уваги перерахування ПАТ «Українська страхова група» на поточний банківський рахунок ПАТ «Страхова компанія «ВУСО» платіжним дорученням №31029 від 26.12.2014 р. грошових коштів в сумі 7 076,77 грн., правомірно зменшено на розмір франшизи, визначеної Полісом та здійсненої виплати, і становить 2374,32 грн. (9 961,09 грн. - 510,00 грн.-7076,77 грн.).
Тобто, в даній позовній заяві позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача недоплаченої суми страхового відшкодування у розмірі 2 374,32 грн..
У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору страхування та/або Полісу або їх окремих положень суду не надано.
В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач посилається на положення ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а саме, зазначає, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом ТЗ з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Отже, відповідач наполягає, що оскільки транспортний засіб Volkswagen Polo, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 потрапляв у ДТП 24.11.2012 р. та мав пошкодження дверей у вигляді деформації та підлягав відновлювальному ремонту, згідно норм Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №1335/5/1159 від 24.07.2009 р. коефіцієнт фізичного зносу деталей, що підлягають заміні, складає 33,48%.
Суд констатує, що позивачем виплачено страхове відшкодування в сумі 9 961,09 грн. без урахування коефіцієнта фізичного зносу, у відповідності до умов п.5.1 Договору страхування.
При цьому нормою ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
З приписів вищевказаних норм Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вбачається, що обов'язки, пов'язані з оцінкою шкоди, не стосуються позивача (страховика за Договором страхування), дії якого не регулюються цим Законом, а тому в даній правовій ситуації відсутні правові підстави перекладати на позивача обов'язки відповідача, який є страховиком за Полісом.
Окрім того, Закон України "Про страхування" не містить положень, які б покладали на страховика за Договором страхування обов'язок здійснювати проведення суб'єктом оціночної діяльності оцінки заподіяної шкоди, завданої при ДТП транспортному засобу, та які б ставили необхідність відшкодування шкоди у залежність від проведення такої оцінки, а згідно з ч. 2 ст. 14 Цивільного кодексу України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.
Господарський суд вважає доводи відповідача про те, що належним доказом розміру заподіяного збитку має бути відповідний висновок спеціаліста автотоварознавця або звіт експерта безпідставними, оскільки здійснення позивачем виплати страхового відшкодування в спірній сумі (без врахування коефіцієнту фізичного зносу) на користь страхувальника на підставі калькуляції Приватного підприємства «Авто-Бан» №КА0000004 від 25.04.2014 р. не суперечить приписам ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки, вказаний закон не поширюється на правовідносини, що виникли за Договором страхування, а Закон України "Про страхування" відповідних застережень не містить.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України №3-50гс15 від 15.04.15 р. у справі №910/7163/14).
Суд також звертає увагу, що відповідно до розділу «Істотні умови страхування» Договору страхування, а саме, п.5.1, страхове відшкодування визначається без урахування амортизаційного зносу запчастин, деталей, матеріалів, отже враховуючи вищевикладене суд не вбачає підстав для задоволення клопотання представника відповідача про витребування доказів.
Щодо поданого представником відповідача клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи гр. ОСОБА_4 суд зазначає, що відповідно до статті 27 Господарського процесуального кодексу України третя особа може бути залучена до участі у справі за її заявою, а також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду, який виносить з даного питання ухвалу з обов'язковим зазначенням у ній, на стороні кого (позивача чи відповідача) залучається ця третя особа. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.
Згідно п. 1.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі.
Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.
Враховуючи вищевикладене, дослідивши викладені в клопотанні обставини щодо необхідності залучення до участі у справі третьої особи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вказаного клопотання та залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача гр. ОСОБА_4, з огляду на ненадання відповідачем достатнього мотивованого нормативного обґрунтування необхідності залучення останнього та в задоволенні вказаного клопотання відмовляє.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до рекомендацій Вищого господарського суду України, викладених у п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Враховуючи вищевикладене та виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 32, 33, 34, 49, 69, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська страхова група» (03038, м. Київ, вул. І. Федорова, буд. 32-А, код ЄДРПОУ 30859524) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» (03680, м. Київ, вул. Казимира Малевича, буд. 31, код ЄДРПОУ 31650052) 2 374,32 грн. (дві тисячі триста сімдесят чотири гривні тридцять дві копійки) страхового відшкодування та 1 827,00 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять сім гривень нуль копійок) судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення складено та підписано 27 листопада 2015 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.
Суддя А.М. Селівон