ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
17.11.2015Справа №910/23220/15
За позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"
до відповідача: Житлово-будівельного кооперативу "Проектувальник-6"
про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію в сумі 584 955,87 грн..
Суддя О.С. Комарова
Представники сторін:
від позивача: Кирищук В.П. (представник за довіреністю);
від відповідача: не з'явився.
В судовому засіданні 17 листопада 2015 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Позивач, Публічне акціонерне товариство "Київенерго", 02 вересня 2015 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою 93/21/5978 від 27.08.2015 до відповідача, Житлово-будівельний кооператив "Проектувальник-6", про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію на суму 584 955,87 грн. Позивачем реалізовано право на звернення до суду шляхом направлення зазначеної позовної заяви засобами поштового зв'язку 31.08.2015 року, що підтверджується штемпелем на конверті, доданим до позовної заяви.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем всупереч умов укладеного договору 530341 від 01.12.2002 року на постачання теплової енергії у гарячій воді не було оплачено надані позивачем послуги, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за вказаним правочином.
Ухвалою суду від 04.09.2015 року (суддя Комарова О.С.) порушено провадження у справі № 910/23220/15 та призначено розгляд справи на 29.09.2015 року.
Через відділ діловодства суду 23.09.2015 року від представника позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду, оформлені клопотанням б/н від 23.09.2015 року, які були долучені судом до матеріалів справи.
Через відділ діловодства суду 28.09.2015 року від представника позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду, оформлені клопотанням б/н від 28.09.2015 року, які були долучені судом до матеріалів справи.
Через відділ діловодства суду 29.09.2015 року від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке було долучено судом до матеріалів справи.
В судовому засіданні 29.09.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав, дав пояснення по суті спору, а також заявив клопотання про продовжено строк вирішення спору на 15 (п'ятнадцять) днів.
Представник відповідача у судове засідання 29.09.2015 року не з'явився, вимог ухвали суду про порушення провадження у справі не виконав, про причини неявки до суду не повідомив, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2015 року судом, за клопотанням представника позивача, у відповідності до положень ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк вирішення спору на 15 (п'ятнадцять) днів, розгляд справи відкладено до 27.10.2015 року.
Через відділ діловодства суду 27.10.2015 року від відповідача надійшло клопотання про повне фіксування судового процесу звукозаписувальним технічним засобом, яке було долучено судом до матеріалів справи.
В судове засідання 27.10.2015 року представники сторін з'явились, дали усні пояснення по суті спору, а також заявили спільне клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.
Проте, беручи до уваги те, що строк вирішення спору вже було продовжено на 15 (п'ятнадцять) днів ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2015 року у відповідності до положень ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, за клопотанням представника позивача, суд відмовив у задоволенні повторно поданого клопотання про продовження зазначеного строку.
В судовому засіданні 27.10.2015 року судом було оголошено перерву до 17.11.2015 року.
В судове засідання 17.11.2015 року представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримав та дав усні пояснення по суті спору. Представник відповідача не з'явився, вимог ухвали не виконав, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином
Пунктом 11 "Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. (02.04.2009р.)" передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Відповідачем було заявлене клопотання про фіксацію судового процесу, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався із застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
У відповідності до п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -
01 грудня 2002 року між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (далі - позивач, виконавець, енергопостачальна організація) та Житлово-будівельним кооперативом "Проектувальник-6" (далі - відповідач, замовник, абонент) (разом - сторони), укладено Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 530341 (належним чином засвідчена копія договору міститься в матеріалах справи, по тексту - Договір), відповідно до п. 1.1 якого предметом цього договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим договором.
Пунктом 2.2.1 Договору передбачено, що енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з додатком № 1 до цього Договору.
Відповідно до п.п. 2.3.1, 2.3.2 Договору відповідач зобов'язується додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії, виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку № 4 до договору.
Умовами п. 3.1.1 Договору передбачено, що енергопостачальна організація має право вимагати від абонента виконання умов цього договору.
Тарифи на теплову енергію сторони погодили в додатку № 3 до договору, відповідно до умов п.1 якого розрахунки з замовником за відпущену теплову енергію енергопостачальною організацією проводяться згідно з тарифами, затвердженими розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 р. № 1245 за кожну відпущену гігакалорію без урахуванням ПДВ для опалення та гарячого водопостачання - 54,42 грн.
Відповідно до п.п. 1, 2, 3 додатку 4 до Договору «Порядок розрахунків за теплову енергію» розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводиться виключно у грошовій формі. Абонент щомісячно з 12 по 15 число повинен самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту № 5 за адресою: вул. Товарна, буд. № 1, розрахункова група, тел. 269-50-94, табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки відповідач передає в РВТ). Сплату за вказаними в п. 2 цього додатку документами, абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця.
Позивач стверджує, що свої зобов'язання за Договором відповідач належним чином не виконує, внаслідок чого за період з 01.09.2012 року по 01.06.2015 року виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка станом на вересень 2015 року становить 355 379,65 грн. В якості доказів наявності заборгованості позивачем надано відомості обліку споживання теплової енергії, облікові картки (табуляграми) та розрахунок основного боргу за спожиту теплову енергію.
Крім цього, позивач просить стягнути з відповідача за неналежне виконання взятих на себе зобов'язань за вказаним вище Договором, пеню - 30 523,38 грн., інфляційну складову боргу в розмірі - 183 821,32 грн. та 3 % річних - 15 231,52 грн. (копія розрахунку санкцій наявна в матеріалах справи).
Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.
Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 509 Цивільного Кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до приписів ст. 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з відповідними приписами ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
За ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Як вже було встановлено судом, 01 грудня 2002 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 530341, відповідно до п. 1.1 якого предметом цього договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим договором.
З матеріалів справи вбачається, що позивач надав відповідачу узгоджені сторонами в договорі послуги, проте, відповідачем зазначені послуги сплачені не були. Отже, на виконання умов договору в період з 01.09.2012 року по 01.06.2015 року у відповідача виникла заборгованість за використану теплову енергію у гарячій воді, яка становить 355 379,65 грн.
Зазначені факти підтверджуються відомостями обліку споживання теплової енергії, обліковими картками (табуляграмами) та розрахунками основного боргу за спожиту теплову енергію (копії документів наявні в матеріалах справи), однак відповідачем не була погашена заборгованість за надані послуги, що і стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду.
Отже, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача 355 379,65 грн.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов'язковість договору для виконання сторонами.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Нормами ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).
Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Як визначено нормами ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У відповідності пункту 3.5 додатку 4 до Договору у випадку несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду, енергопостачальна організація нараховує абоненту пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством України.
Відповідач жодних обґрунтованих заперечень та належних доказів на спростування обставин, викладених позивачем у позовній заяві, суду не надав.
Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд дійшов висновку, що він є правильним та за прострочення відповідачем виконання зобов'язання за Договором, в межах заявленого періоду нарахування (тобто шести місяців відповідно до вимог ст. 232 Господарського кодексу України) стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 30 523,38 грн. пені.
За приписами ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд дійшов висновку, що він є правильним та за прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за Договором щодо оплати товару, в межах заявленого періоду нарахування стягненню з замовника, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, на користь виконавця підлягає 15 231,52 грн. 3% річних. Окрім того, судом було встановлено, що інфляційні втрати позивач арифметично розрахував правильно, тому стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 183 821,32 грн.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
За приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст. 22 Господарського процесуального кодексу України правами, доказів на спростування доводів позивача, або доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення кошти, суду не надав.
Таким чином, беручи до уваги невиконання обов'язку замовником (відповідачем) щодо сплати заборгованості за надані послуги (позивачу), суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення 355 379,65 грн. основного боргу, пені в розмірі 30 523,38 грн., 3% річних 15 231,52 грн. та інфляційних втрат в розмірі 183 821,32 грн. а отже, що позовні вимоги є доведеними та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи викладене, Господарський суд міста Києва дійшов висновку, що позовні вимоги є доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 11 699,12 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача на підставі ст. 5 Закону України "Про судовий збір" в редакції станом на день подачі позовної заяви до суду.
Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Проектувальник-6" (код ЄДРЮОФОП 22865404; адреса: 03150, м. Київ, ВУЛИЦЯ ЧЕРВОНОАРМІЙСЬКА, будинок 54) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (код ЄДРЮОФОП 00131305; адреса: 01001, м. Київ, ПЛОЩА ІВАНА ФРАНКА, будинок 5) на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, основний борг в розмірі 355 379,65 грн. (триста п'ятдесят п'ять тисяч триста сімдесят дев'ять гривень 65 копійок), 30 523,38 грн. (тридцять тисяч п'ятсот двадцять три гривні 38 копійок) пені, 3% річних 15 231,52 грн. (п'ятнадцять тисяч двісті тридцять одна гривня 52 копійки), інфляційні втрати в розмірі 183 821,32 грн. (сто вісімдесят три тисячі вісімсот двадцять одна гривня 32 копійки) та судовий збір в розмірі 11 699,12 грн. (одинадцять тисяч шістсот дев'яносто дев'ять гривень 12 копійок). Видати наказ.
3. Копію рішення направити відповідачу у справі № 910/23220/15.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 23.11.2015 року.
Суддя О.С. Комарова