Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Епель О.В.
25 листопада 2015 року Справа № 826/14216/15
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Епель О.В.,
суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,
за участю секретаря Нагорної Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 жовтня 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Уліс сістем» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Уліс сістем» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.03.2015 р. №24126552201.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 жовтня 2015 року адміністративний позов було задоволено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, вважаючи, що судом неповно з'ясовано обставини цієї справи та порушено норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю «Уліс сістем» ( далі - ТОВ «Уліс сістем» ) є юридичною особою та перебуває на податковому обліку Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві ( далі - ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві ) як платник податку на додану вартість ( далі - ПДВ ).
Відповідачем було проведено виїзну позапланову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «Техно Елемент» за період з 01.09.2013 р. по 30.09.2014 р., за результатами якої складено акт від 18.02.2015 р. №146/26-55-22-01/20049451.
Згідно з висновками зазначеного акту перевірки, відповідачем встановлено порушення позивачем вимог ст. 185, п.п.198.3, 198.6 ст.198, п.п.201.4, 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження ПДВ на суму 229314,00 грн.
На підставі та на виконання цього акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 06.03.2015 р. №24126552201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 229314,00 грн. - за основним платежем та на 114657,00 грн. - за штрафними (фінансовими ) санкціями.
Вважаючи податкове повідомлення-рішення протиправним ТОВ «Уліс сістем» звернулось до суду з даним адміністративним позовом.
Судова колегія встановила, що задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що спірні господарські операції, вчинені між позивачем і ТОВ «Техно Елемент», є реальними, повністю підтверджуються належною первинною документацією і відповідачем не надано жодних доказів зворотного.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, нормами Податкового кодексу України ( далі - ПК України ), Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» ( далі - Закон № 996-XIV ), Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 ( далі - Положення № 88 ).
Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктами 198.1-198.3, 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів ( у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до п. 201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 ПК України.
Згідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Відповідно до п. 2.4 Положення № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа ( форми ), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції ( у натуральному та/або вартісному виразі ), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Отже, з викладених правових норм вбачається, що для встановлення правомірності нарахування платником податків його податкових зобов'язань з ПДВ належить з'ясувати реальність руху активів та коштів у процесі здійснення відповідних господарських операцій і використання придбаних товарів/послуг у його господарській діяльності.
При цьому, зазначені обставини повинні підтверджуватися первинною документацією, складеною з дотриманням вимог Закону № 996-XIV та Положення № 88.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Техно Елемент» за договором поставки від 01.09.2014 р. № 1, предметом якого є поставка комп'ютерного та мережевого обладнання і офісної техніки, підтверджується відповідними первинними документами, складеними з дотриманням вимог ст. 9 Закону № 996-XIV та п. 2.4 Положення №88, а саме: видатковими і податковими накладними, довіреностями на отримання ТМЦ, платіжними дорученнями.
При цьому, апеляційний суд відзначає, що предмет зазначеного договору поставки повністю узгоджується з видами діяльності позивача, вказаними в ЄДРПОУ, а саме: оптова торгівля офісними машинами та устаткуванням, роздрібна торгівля офісним та комп'ютерним устаткуванням, що вказує на наявність ділової мети у ТОВ «Уліс сістем» при укладенні договору поставки від 01.09.2014 р. № 1.
Крім того, як було правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, товар, придбаний позивачем у ТОВ «Техно Елемент» за вказаним договором поставки, був оприбуткований ТОВ «Уліс сістем» та використаний в господарській діяльності товариства шляхом подальшої реалізації іншим суб'єкта господарювання з метою отримання прибутку / Т. 1 а.с. 192-248, Т. 2 а.с. 1-50 /.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу й на те, що матеріалами справи також підтверджується наявність у ТОВ «Уліс сістем» технічної спроможності, а саме транспортних засобів, які товариство використовує на підставі нотаріально посвідчених договорів оренди / Т. 1 а.с. 186-191 /, для перевезення товару, отриманого від ТОВ «Техно Елемент» за договором поставки від 01.09.2014 р. № 1.
Таким чином, оскільки витрати позивача за вищезазначеним договором поставки, укладеним з ТОВ «Техно Елемент», відображені у відповідних податкових накладних, складених на підставі правовідносин з цим суб'єктом господарювання, який на момент виникнення спірних правовідносин був зареєстрований як платник ПДВ, первинні документи виписані та зареєстровані відповідно до вимог чинного законодавства, а доказами, наявними в матеріалах справи повністю підтверджується реальність господарських операцій за таким договором, рух коштів між його сторонами та господарська мета укладання цього договору, то колегія суддів вважає, що невизнання відповідачем показників податкової звітності, сформованих позивачем на підставі вказаних господарських операцій, є необґрунтованим та безпідставним.
Посилання апелянта на неправомірність формування контрагентом позивача - ТОВ «Техно Елемент» податкового кредиту за вересень 2014 року за рахунок третьої особи - ТОВ «А.С.Т. КОМПАНІ», яка не є учасником спірних правовідносин, колегія суддів вважає такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Так, дослідження положень ст. 61 Конституції України надає підстави стверджувати, що юридична відповідальність особи має персоніфікований характер та не може ставитися у пряму залежність від дотримання податкової дисципліни третіми особами.
Тож, якщо контрагент порушив приписи чинного податкового законодавства, то саме до нього й мають застосовуватись відповідні правові наслідки у вигляді певних санкцій, а не до інших суб'єктів господарювання, що перебувають з ним у правовідносинах.
Більш того, жодною нормою чинного законодавства на платників податків не покладено обов'язку здійснювати перевірку належності виконання податкових зобов'язань їх контрагентами. Такі повноваження належать до дискреції податкових органів.
Аналогічний правовий підхід викладено в рішенні Європейського Суду з прав людини від 22.01.2009 р. у справі «Булвес» АД проти Болгарії».
Доводи апелянта про те, що ТОВ «Уліс сістем» не було надано контролюючому податковому органу товарно-транспортні накладні та сертифікати якості продукції, колегія суддів вважає не обґрунтованими і безпідставними, оскільки ані товарно-транспортні накладні, ані сертифікати якості не є документами податкової звітності та обліку і їх відсутність не можна вважати виключною підставою для визнання фінансово-господарських операцій фіктивними.
Таким чином, дослідивши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає їх такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а отже, апелянт, який є суб'єктом владних повноважень, всупереч з вимогами ч. 2 ст. 71 КАС України, не довів правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 06.03.2015 р. №24126552201 та не переконав суд у своїй правоті.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності достатніх та необхідних правових підстав для задоволення адміністративного позову та вважає, що судом першої інстанції було повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню, з дотриманням вимог ст. 159 КАС України.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 жовтня 2015 року - без змін.
Крім того, колегія суддів зазначає, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2015 року апелянту було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судом апеляційної інстанції судового рішення за результатами розгляду апеляційної скарги.
У відповідності до п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, яка набрала чинності станом на дату виникнення в апелянта права на апеляційне оскарження, за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду справляється судовий збір у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, яка була чинною на момент звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом, тобто станом на 17.07.2015 р., за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.
Тож, сума судового збору, яка підлягала сплаті позивачем при зверненні до суду з даним адміністративним позовом становить 4872,00 грн., а розмір судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, відповідно, складає 5359,20 грн. та підлягає стягненню з апелянта на користь Київського апеляційного адміністративного суду, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 8 та ст. 9 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст. ст. 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 жовтня 2015 року - без змін.
Стягнути з Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на користь Київського апеляційного адміністративного суду (отримувач коштів: УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код ЄДРПОУ 38004897, банк отримувача: ГУДКCУ у м. Києві, МФО 820019, рахунок отримувача 31211206781007, код класифікації доходів бюджету 22030001) судовий збір в розмірі 5359 (п'ять тисяч триста п'ятдесят дев'ять) грн. 20 (двадцять) коп.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст рішення, відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України, виготовлено 27.11.2015 р.
Головуючий суддя:
Судді:
Головуючий суддя Епель О.В.
Судді: Карпушова О.В.
Кобаль М.І.