26 листопада 2015 року Чернігів Справа № 825/2599/14
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді - Д'якова В.І.,
за участю секретаря - Воєдило Л.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернігові справу за адміністративним позовом Прилуцького міськрайонного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення незаконно виплаченого матеріального забезпечення на випадок безробіття та вартості соціальних послуг,-
Прилуцький міськрайонний центр зайнятості звернувся до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 про стягнення виплаченого матеріального забезпечення на випадок безробіття та вартості соціальних послуг у сумі 8820,75 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач перебував на обліку в Прилуцькому міськрайонному центрі зайнятості з 20.02.2003 по 04.09.2003 та з 21.06.2012 та 11.02.2013 як безробітний, та отримував соціальні послуги та забезпечення. Під час розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення було встановлено, що відповідач в період перебування на обліку в позивача був зареєстрований як фізична особа-підприємець. Тобто, відповідач приховав факт свого відношення до категорії зайнятого населення, у зв'язку з чим йому незаконно було виплачене матеріальне забезпечення на випадок безробіття та вартість соціальних послуг в розмірі 8820,75 грн., яка в добровільному порядку не повернута відповідачем.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав суду заяву, в якій просив справу розглянути без його участі, позовні вимоги підтримав.
Відповідач в судове засідання не з'явився, надіслав на адресу суду письмові заперечення на позовну заяву, в яких просив провести слухання справи без його участі. Також відповідач просив суд позовні вимоги Прилуцького міськрайонного центру зайнятості залишити без розгляду.
Фіксування судового засідання, відповідно до статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України, не здійснювалося.
Відповідно до положень статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України справа вирішується на підставі наявних в ній доказів.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідач перебував на обліку як безробітний в Прилуцькому міськрайонному центрі зайнятості в періоди з 20.02.2003 по 04.09.2003 та з 21.06.2012 по 11.02.2013, та отримував соціальні послуги та забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Як вбачається з акту Прилуцького міськрайонного центру зайнятості № 6 від 19.06.2014, під час розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення було встановлено, що ОСОБА_1 в період перебування на обліку центрі зайнятості як безробітний та отримання допомоги по безробіттю був зареєстрований як фізична особа-підприємець. Під час реєстрації в центрі зайнятості 13.02.2003 та 14.06.2012, ОСОБА_1 не повідомив, що з 08.04.1997 зареєстрований як фізична особа-підприємець і був віднесений до категорії незайнятих осіб, чим порушено статтю 4 Закону України «Про зайнятість населення» (а.с. 86, 87, 101-102).
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 12.06.2014, ОСОБА_1 з 08.04.1997 зареєстрований як фізична особа - підприємець, відомості про дату припинення державної реєстрації фізичної особи-підприємця відсутні (а.с. 103-104).
З довідок Прилуцького міськрайонного центру зайнятості від 30.07.2014 (а.с 83, 84) судом встановлено, що сума виплаченого матеріального забезпечення ОСОБА_1 в період з 13.02.2003 по 04.09.2003 складає 1807,08 грн. та з 21.06.2012 по 11.02.2013 - 6877,12 грн.
На підставі договору від 13.08.2012 № 250212081300001 про організацію оплачуваних громадських робіт, укладеного між Прилуцьким міськрайонним центром зайнятості та органом місцевого самоврядування Дідовецькою сільською радою, відповідача було направлено на тимчасове працевлаштування у вигляді громадських робіт до Дідовецької сільської ради, що підтверджується відповідним корінцем направлення на громадські роботи (а.с. 93-96).
У свою чергу, між Дідовецькою сільською радою та ОСОБА_1 було укладено трудовий договір на участь в оплачуваних громадських роботах від 14.08.2012 (а.с. 97).
Згідно листа Прилуцького міськрайонного центру зайнятості від 30.07.2014 № 03/1798 відповідач приймав участь в оплачуваних громадських роботах в Дідовецькій сільській раді, а сума виплаченого фінансування витрат на заробітну плату за участь в таких роботах за період з 14.08.2012 по 15.08.2012 згідно договору № 250212081300001 від 13.08.2012 складає 136,55 грн. (а.с. 85).
На підставі виявлених правопорушень з боку відповідача, директором Прилуцького міськрайонного центру зайнятості видано наказ від 20.06.2014 № 121 «Про повернення коштів гр. ОСОБА_1К.» та наказ № 127 від 03.07.2014, яким внесено зміни до пункту 1 наказу № 121 від 20.06.2014, та зобов'язано вжити заходів по поверненню ОСОБА_1 коштів в сумі 8820,75 грн., з них виплачена допомога по безробіттю в сумі 1807,08 грн. за період з 20.02.2003 по 04.09.2003, 6877,12 грн. за період з 21.06.2012 по 11.02.2013 та виплаченого фінансування витрат на заробітну плату за участь у громадських роботах у сумі 136,55 грн. за період з 14.08.2012 по 15.08.2012 (а.с. 105, 108).
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем вживались заходи щодо повернення виплачених відповідачеві коштів, про що свідчать листи № 01/1447 від 20.06.2014 та №01/1613 від 03.07.2014, відповідно до яких Прилуцький міськрайонний центр зайнятості звертався до відповідача з проханням в 15-денний термін добровільно перерахувати кошти в сумі 8820,75 грн. (а.с. 106, 109).
На даний час заборгованість в добровільному поряду відповідачем не сплачена.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.
Пунктом 18 частини другої статті 22 Закону України «Про зайнятість населення» визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальні органи відповідно до покладених на них завдань: проводять розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері соціальної політики, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та Пенсійним фондом України. Таке розслідування здійснюється шляхом звіряння даних, зазначених у документах страхувальника, з базою даних центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та Пенсійного фонду України, а у разі потреби - шляхом проведення виїзних планових та позапланових перевірок страхувальників.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) одним із видів забезпечення за цим Законом є допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності.
Згідно з абазом 1 частини другої статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.
Відповідно до абзацу 1 частини третьої статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Таким чином, суд вважає, що на користь позивача підлягають стягненню кошти в розмірі 8684,20 грн., які були безпідставно виплачені відповідачу, як допомога по безробіттю, оскільки відповідач приховав відомості, що він відносився до категорії зайнятого населення, тобто не був безробітним в той час, коли формально перебував у такому статусі.
Що стосується стягнення виплаченого фінансування витрат на заробітну плату за участь у громадських роботах у сумі 136,55 грн. за період з 14.08.2012 по 15.08.2012, то суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» видами соціальних послуг за цим Законом та Законом України «Про зайнятість населення» є, зокрема, фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних є соціальною послугою відповідно до Закону .
Частиною першою та другою статті 31 Закону України «Про зайнятість населення» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що громадські роботи є видом суспільно корисних оплачуваних робіт в інтересах територіальної громади, які організовуються для додаткового стимулювання мотивації до праці, матеріальної підтримки безробітних та інших категорій осіб і виконуються ними на добровільних засадах. Громадські роботи, що відповідають потребам певної територіальної громади або задовольняють суспільні потреби територіальних громад, організовуються місцевими державними адміністраціями, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад за участю територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, на договірних засадах.
Частиною 5 статті 31 Закону України «Про зайнятість населення» передбачено, що на осіб, які беруть участь у громадських роботах, поширюються державні соціальні гарантії, передбачені, зокрема, законодавством про працю та зайнятість населення і загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Оплата праці таких осіб здійснюється за фактично виконану роботу в розмірі, що не може бути меншим, ніж мінімальний розмір заробітної плати, та відповідно до положень угоди.
Відповідно до частини 6 вищевказаної статті фінансування організації громадських робіт здійснюється за рахунок коштів місцевих бюджетів, роботодавців та інших не заборонених законодавством джерел.
На момент вчинення правовідносин порядок організації та проведення оплачуваних громадських робіт був визначений Положенням про порядок організації та проведення оплачуваних громадських робіт, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2008 № 839 (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 7 вказаного Порядку місцеві держадміністрації, виконавчі органи місцевих рад та роботодавці незалежно від форми власності організовують оплачувані громадські роботи за участю державної служби зайнятості.
Відповідно до пункту 9 вказаного Порядку для проведення оплачуваних громадських робіт (незалежно від джерел їх фінансування) між міським, районним, районним у місті або міськрайонним центром зайнятості та роботодавцями укладається договір про організацію та проведення оплачуваних громадських робіт.
Пунктом 14 вказаного Порядку передбачено, що фінансування оплачуваних громадських робіт може проводитися за рахунок коштів місцевих бюджетів, Фонду (в частині організації таких робіт для безробітних), роботодавців, для яких зазначені роботи виконуються, та інших джерел відповідно до законодавства.
Таким чином, соціальна послуга з фінансування громадських робіт надається Фондом місцевим держадміністраціям, виконавчим органам місцевих рад та роботодавцям незалежно від форми власності, які організовують оплачувані громадські роботи за участю державної служби зайнятості.
Вказаний висновок підтверджується положеннями пункту 21 вказаного Порядку, згідно з яким роботодавець несе відповідальність за порушення порядку використання коштів Фонду, подання недостовірних відомостей про їх використання.
Відповідно до пункту 10 вказаного Порядку з особами, зайнятими на оплачуваних громадських роботах, роботодавці відповідно до законодавства про працю укладають у письмовій формі строкові трудові договори.
Пунктом 16 вказаного Порядку передбачено, що оплата праці осіб, зайнятих на громадських роботах, здійснюється за фактично виконану роботу за розцінками, тарифними ставками та посадовими окладами відповідно до законодавства і не може бути меншою за розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом.
Таким чином, безробітний за участь у громадських роботах одержує заробітну плату, передбачену Законом України «Про оплату праці», а не соціальну послугу, передбачену Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Оцінюючи встановлені фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що грошові кошти у сумі у сумі 136,55 грн. є оплатою за фактично виконані відповідачем громадські роботи, стягнення яких законодавчо не передбачено.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов Прилуцького міськрайонного центру зайнятості підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Прилуцького міськрайонного центру зайнятості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (вул. Леніна, 118, с. Дідівці, Прилуцький район, Чернігівська область, 17534, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Прилуцького міськрайонного центру зайнятості (вул. Вокзальна, 46, м. Прилуки, Чернігівська область, 17500, код ЄДРПОУ 14241641) незаконно виплачене матеріальне забезпечення на випадок безробіття в розмірі 8684 (вісім тисяч шістсот вісімдесят чотири) грн. 20 коп.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Суддя В.І. Д'яков