ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/5638/14 16.09.14
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АТЛ»
До Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама»
про визнання договору недійсним та стягнення коштів 81 609,58 грн.,
Суддя Борисенко І.І.
Представники :
від позивача Боровенко Д.В. - за дов.
від відповідача Тарапон С.С. - за дов.
Товариство з обмеженою відповідальністю «АТЛ» звернулось до суду з позовом до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама», в якому просить: визнати недійсним з моменту вчинення адресні програми на пріоритет № 1 від 13.08.2012 року, № 1/1 від 31.08.2012 року, № 3 від 30.11.2012 року, № 4 від 06.02.2013 року, № 5 від 15.03.2013 року до Договору № 623/12 від 13 серпня 2012 року на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва укладеного між ТОВ «АТЛ» та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» в частині об'єктів зовнішньої реклами за адресами: м. Київ, Голосіївський район, вул. Казимира Малевича (Боженка), 86 В, та м. Київ, Дарницький район, вул., Харківське шосе, буд. 201-203; стягнути з відповідача безпідставно набуті кошти в сумі 81 609, 58 грн. та судовий збір.
Позивач 11.04.2014 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить: вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони Комунальному підприємству Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» проводити демонтаж рекламних засобів Товариства з обмеженою відповідальністю «АТЛ», які є предметом розгляду у даній справі і знаходяться за адресою: м. Київ, Дарницький район, вул. Харківське шосе, 201-203, а саме:
- Рекламна вивіска, напис на будинку (будівлі), споруді № 30632-12;
- Тумба об'ємно-просторова конструкція, що стоїть окремо № 30648-12;
- Рекламна вивіска, напис на будинку (будівлі), споруді № 30657-12.
Представник відповідача заперечив проти задоволення заяви про забезпечення позову.
Згідно ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Статтею 67 ГПК України визначено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Господарський суд міста Києва дослідивши подані позивачем матеріали, враховуючи те, що забезпечення позову є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, дійшов висновку, що у відомостях, які містяться у поданих позивачем матеріалах, відсутні достатні підстави вважати, що невжиття заходів до забезпечення позову у даній справі може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду по даній справі. А тому, заявлена позивачем заява про забезпечення позову є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.
Крім того, позивачем 22.04.14 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) було подано заяву про зміну предмету позову, яка по своїй суті є фактично заявою про нові позовні вимоги, в якій останній просить:
1) Визнати недійсним з моменту вчинення адресні програми на пріоритет №1 від 13.08.2012 року, № 1/1 від 31.08.2012 року, № 2 від 28.08.2012 року, № 2/1 від 31.08.2012 року, № 3 від. 30.11.2012 року, № 4 від 06.02.2013 року, № 5 від 15.03.2013 року по Договору №623/12 від 13 серпня 2012 року на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Києва укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «АТЛ» та Комунальним підприємством Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» в частині наступних об'єктів зовнішньої реклами (рекламних засобів) на заступники адресами:
A) м. Київ, Голосіївський район, вул. Казимира Малевича, 86-В:
- Рекламна вивіска, напис на будинку (будівлі), споруді № 30643-12;
Б) м. Київ, Дарницький район, вул. Харківське шосе, 201-203:
- Рекламна вивіска, напис на будинку (будівлі), споруді № 30632-12;
- Тумба об'ємно-просторова конструкція, що стоїть окремо № 30648-12;
- Рекламна вивіска, напис на будинку (будівлі), споруді № 30657-12;
B) м. Київ, Оболонський район, вул. Полярна, 9-Г:
- Рекламна вивіска, напис на будинку (будівлі), споруді № 30681-12;
Г) м. Київ, Оболонський район, вул. Автозаводська, 18:
- Тумба об'ємно-просторова конструкція, що стоїть окремо № 30631-12;
- Рекламна вивіска, напис на будинку (будівлі), споруді № 306646-12;
- Тумба об'ємно-просторова конструкція, що стоїть окремо № 30649-12;
- Рекламна вивіска, напис на будинку (будівлі), споруді № 30658-12;
- Рекламна вивіска, напис на будинку (будівлі), споруді № 30662-12;
- Рекламна вивіска, напис на будинку (будівлі), споруді № 30680-12;
- Рекламна вивіска, напис на будинку (будівлі), споруді № 30693-12;
Д) м. Київ, Солом'янський район, вул. Борщагівська, 99:
- Рекламна вивіска, напис на будинку (будівлі), споруді № 30665-12;
Е) м. Київ, Дніпровський район, вул. П. Тичини, 8:
- Рекламна вивіска, напис на будинку (будівлі), споруді № 30633-12;
- Рекламна вивіска, н апис на будинку (будівлі), споруді № 30660-12.
2) Стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно набуті кошти в сумі 268 074 , 89 грн.
3) Стягнути з відповідача на користь позивача витрати пов'язані з оплатою судового збору у розмірі 1 218,00 грн., 1 827,00 грн. та 3 534,540 грн.
Представник відповідача заперечив проти задоволення заяви про зміну предмету позову.
Відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 Цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом письмової заяви.
Суд, за результатом розгляду заяви про зміну предмету позову, відмовив у її прийнятті до розгляду, оскільки заявлені в заяві від 11.04.2014 року вимоги це фактично нові вимоги, які не були заявлені в позовній заяві від 31.03.2014 року. При прийнятті зазначеної заяви, буде змінено і підстава і предмет позову, що відповідно до ст.22 ГПК України є неможливим.
17.06.2014 року представник відповідача надав суду письмовій відзив на позовну заяву, в якому повністю заперечив проти задоволення позовних вимог.
За клопотанням представників позивача та відповідача, з метою забезпечення повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, спір у даній справі вирішено у строк у відповідності п. 3 ст. 69 ГПК України.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
13 серпня 2012 року між Позивачем та Відповідачем був укладений Договір № 623/12 на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Києва (надалі - Договір).
Відповідно до умов Договору Відповідач надав Позивачу право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Києва, а Позивач взяв на себе зобов'язання оплачувати їх тимчасове користування.
На виконання умов Договору між Позивачем та Відповідачем були укладені наступні адресні програми та Додаткові угоди до Договору:
1. Адресна програма на пріоритет №1 від 13.08.2012 року;
2. Адресна програма на пріоритет №1/1 від 31.08.2012 року;
3. Адресна програма на пріоритет №3 від 30.11.2012 року;
4. Адресна програма на право тимчасового користування №4 від 06.02.2013 року;
5. Адресна програма на право тимчасового користування №5 від 15.03.2013 року.
Відповідно до умов адресних програм укладених між Позивачем та Відповідачем, Відповідач вимагав оплачувати об'єкти зовнішньої реклами Позивача, зокрема, за наступними адресами:
1. м. Київ, Голосіївський район, вул. Казимира Малевича, буд. 86-В.
2. м. Київ, Дарницький район, вул. Харківське шосе, буд. 201-203.
За твердженнями Позивача, адресні програми на пріоритет до Договору в частині оплати за об'єкти зовнішньої реклами за адресами: м. Київ, Голосіївський район, вул. Казимира Малевича, буд. 86-В; м. Київ, Дарницький район, вул. Харківське шосе, буд. 201-203 є незаконними та підлягають визнанню недійсними, оскільки об'єкти нерухомості за зазначеними адресами перебувають у приватній власності та не є комунальною власністю територіальної громади м. Києва, а оплачені кошти за користування об'єктами зовнішньої реклами підлягають поверненню Позивачу.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, Господарський суд міста Києва вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав:
За своєю правовою природою, укладений між Позивачем та Відповідачем договір є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України. Оспорюваний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 180 ГК України визначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору, що і було вчинено сторонами шляхом підписання Договору, адресних програм до нього та скріплення їх печатками.
Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України, відповідно до якої:
- зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно частини першої статті 16 Закону України «Про рекламу», розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 3 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067, зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил.
Пунктом 4.11. розділу 4 Порядку розміщення реклами в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 № 37/6253 (надалі - Порядок), встановлено, що протягом трьох робочих днів з дати прийняття керівником дозвільного органу рішення про встановлення пріоритету заявника на місце розміщення РЗ, яке перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, розповсюджувач реклами укладає з КП «Київреклама» договір на право тимчасового користування місцем.
Тобто, як випливає із зазначених норм чинного законодавства, укладення договору на право тимчасового користування місцем при розміщенні об'єктів зовнішньої реклами є обов'язковою процедурою, необхідність якої прямо встановлена, так як і необхідність отримання дозволу.
Разом з тим, пунктом 15.5. Порядку встановлено, що плата нараховується з дати прийняття рішення про встановлення пріоритету на місце для розміщення зовнішньої реклами.
Плата щомісячно нараховується КП «Київреклама» та перераховується розповсюджувачем реклами згідно з умовами договору на право тимчасового користування місцем виключно на відповідний поточний рахунок КП «Київреклама» і використовується в порядку, встановленому Київською міською радою чи уповноваженим нею органом.
Так, між КП «Київреклама» та ТОВ «АТЛ» було укладено адресні програми № 1 від 13.08.2012, № 1/1 від 31.08.2012, № 2 від 28.08.2012, № 2/1 від 31.08.2012, № 3 від 30.11.2012, № 4 від 06.02.2013, № 5 від 15.03.2013.
Судом встановлено, що за ТОВ «АТЛ» не встановлювався пріоритет на місце для розміщення рекламного засобу за адресою м. Київ, вул. Казимира Малевича, 86 В, про що він зазначає в позовній заяві, і відповідно рахунки Відповідачем на зазначену адресу не формувалися.
Також, згідно доданого до позовної заяви Договору оренди № 3В від 01.03.2013р., укладеного між ТОВ «Блік Центр» та ТОВ «АТЛ», предметом договору є оренда частини нежилого приміщення в літ. В за адресою: м. Київ, вул. Казимира Малевича, 86.
Водночас, предметом адресних програм є пріоритет на право тимчасового користування за адресою м. Київ, вул., Боженка 86В.
Також, Позивачем додано до матеріалів справи Договір оренди № 4 від 01.05.2012р., предметом якого є оренда нежилих приміщень за адресою: м. Київ, вул. Полярна 10-г.
Разом з тим, предметом укладених між КП «Київреклама» та ТОВ «АТЛ» адресних програм № 2, № 3 та № 5 є пріоритет на право тимчасового користування за розміщення об'єкта зовнішньої реклами за адресою: м. Київ, вул. Полярна 9 - г.
Щодо місця розміщення рекламних засобів за адресою: м. Київ, вул. Автозаводська, 18 слід зазначити наступне.
Згідно Договору оренди земельних ділянок від 28.11.2006р., укладеного між Київською міською радою та ВАТ «Київпродмаш», Київська міська рада передала в оренду ВАТ «Київпродмаш» земельну ділянку за адресою: м. Київ, вул. Автозаводська, 18. Разом з тим, між ТОВ «АТЛ» та ВАТ «Київпродмаш» укладено договір суборенди № 01/05/11, за предметом якого ТОВ «АТЛ» взяв в суборенду земельну ділянку за адресою вул. Автозаводська, 18.
Таким чином, суду доведено, що зазначена земельна ділянка, належить територіальній громаді м. Києва, а ТОВ «АТЛ» лише використовує її в порядку суборенди.
Щодо будівель за адресами: м. Київ, вул. Борщагівська, буд. 99 та м. Київ, вул. П. Тичини,8 слід зазначити наступне.
Належність об'єктів на яких розміщується зовнішня реклама Відповідача до об'єктів комунальної власності підтверджується розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 10.12.2010 № 1112 «Питання організації управління районами в місті Києві».
Так, пунктом 830 таблиці 6 додатку № 9 до зазначеного розпорядження визначено що жилий будинок за адресою вул. - Борщагівська, 99 належить до об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Києва, та відноситься до сфери управління та на праві господарського відання Солом'янській районній в місті Києві державній адміністрації.
Водночас, пунктом 516 таблиці 5 до зазначеного розпорядження визначено, що жилий будинок за адресою вул. - П. Тичини, 8 відноситься до об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Києва та належить до сфери управління та на праві господарського відання Дніпровській районній в місті Києві державній адміністрації.
Крім того, при визначенні житлових і нежитлових приміщень потрібно керуватися Законом України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» та Державними будівельними нормами ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення» та ДБН В.22-9-99 «Громадські будинки та споруди», затверджених наказом Державного комітету України з будівництва та архітектури від 18.05.2005 № 80.
Згідно з додатком Б «Терміни та визначення понять» ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення»:
Житлове приміщення - опалюване приміщення, розташоване у наземному поверсі, призначене для цілорічного проживання і яке відповідає санітарно-гігієнічним вимогам щодо мікроклімату і повітряного середовища, природного освітлення, допустимих рівнів нормованих параметрів відносно шуму, вібрації, ультразвуку та інфразвуку, електричних та електромагнітних полів та іонізованого випромінювання.
Нежитлове приміщення - приміщення в структурі житлового будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.
Згідно з п. 2.50 розділу «Нежитлові поверхи (приміщення)» ДБН В.2.2-15-2005 у першому, другому та цокольних поверхах житлових будинків допускається розміщувати приміщення адміністративні, магазинів роздрібної торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування тощо згідно з переліком та відповідними вимогами щодо загальної площі та кількості відвідувачів.
Таким чином, як свідчать матеріали справи, за Позивачем було встановлено пріоритет на місця для розміщення об'єктів зовнішньої реклами, видано відповідні дозволи на розміщення об'єктів зовнішньої реклами саме на житлові будинки, а не на нежитлові приміщення, які в них знаходяться.
Судом встановлено, що згідно доданих Позивачем документів, Позивач користується саме нежилими приміщеннями, які знаходяться в будинках, що перебувають в комунальній власності, і обслуговування яких здійснюють відповідні комунальні служби та підприємства, в тому числі фасадів цих будинків на яких розміщені об'єкти зовнішньої реклами Відповідача. Подані документи не підтверджують факт права приватної власності Позивача на зазначені об'єкти.
Таким чином, перебування нежилого приміщення у приватній власності, коли весь будинок, в якому воно перебуває, знаходиться в комунальній власності, не може бути підставою для несплати за користування місцем для розміщення об'єкта зовнішньої реклами. Зазначена позиція викладена і у постанові Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2008, справа № 22/92, де зазначено - перебування у приватній власності частини приміщення будинку який знаходиться у комунальній власності не може бути підставою для несплати коштів згідно договором на право тимчасового користування місцем для розміщення об'єктів зовнішньої реклами.
Зазначене, підтверджене і Постановою Вищого господарського суду України від 24.02.2009р. по справі № 22/92, а також Постановою Вищого Господарського суду України по справі № 5011-18/16487-2012 від 10.07.2013р.
Крім того, непогодження сторонами всіх істотних умов договору згідно ст.ст. 180, 181 Господарського кодексу України, ст. 638 Цивільного кодексу України, чого в даному випадку не встановлено, може свідчити про неукладеність такого договору, тобто непородженням ним цивільних прав та обов'язків, що виключає можливість визнання судом такого правочину недійсним.
Аналогічний висновок міститься в п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009р.
Разом з тим, ч. 1 ст. 241 ЦК України встановлено, що правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Матеріалами справи доведено, що Позивачем протягом тривалого періоду часу сплачувались рахунки за пріоритет та за право тимчасового користування місцями для розміщення об'єктів зовнішньої реклами, що підтверджується актом звірки розрахунків. Зазначене свідчить про схвалення ТОВ «АТЛ» усіх умов договору та відповідно прийняття його до виконання.
Виходячи з вище зазначеного, Позивачем не доведено наявність підстав, а фактично відсутні передбачені законодавством підстави та обставини, які дають можливість визнати частково недійсними укладені між КП «Київреклама» та ТОВ «АТЛ» адресні програми № 1 від 13.08.2012, № 1/1 від 31.08.2012, № 2 від 28.08.2012, № 2/1 від 31.08.2012, № 3 від 30.11.2012, № 4 від 06.02.2013, № 5 від 15.03.2013 та стягнути з КП «Київреклама» грошові кошти .
Судом встановлено, що під час укладання між сторонами вище зазначених адресних програм було досягнуто всіх вимог для їх чинності, тому твердження Позивача про наявність підстав для визнання частково таких адресних програм недійсними є безпідставними.
Так, відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до п. 2. 10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» у силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, шостою ст. 203 цього Кодексу.
Для визнання недійсним у судовому порядку правочину або частини правочину необхідно встановити, що правочин або частина правочину не відповідає вимогам закону або ж його сторонами (стороною) при укладені було порушено господарську компетенцію.
Згідно зі ст. 626 ЦК України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. ч. 4, 7 ст. 179 ГК України, при укладені господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
В силу ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, оскільки належними доказами не доведено, що при укладенні між сторонами спору адресних програм № 1 від 13.08.2012, № 1/1 від 31.08.2012, № 2 від 28.08.2012, № 2/1 від 31.08.2012, № 3 від 30.11.2012, № 4 від 06.02.2013, № 5 від 15.03.2013 порушено приписи ст. 203 ЦК України, - немає підстав визнати частково недійсними зазначені адресні програми та стягнути з КП «Київреклама» заявлених Позивачем коштів.
Таким чином, під час розгляду даної справи судом не встановлено, а Позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В порушення ст. 33 Господарського процесуального кодексу України Позивачем не доведено у спосіб встановлений ст. 34 цього ж Кодексу законних підстав для задоволення позовних вимог. Доводи, викладені у його позовній заяві спростовані доданими до позову документами та поясненнями Відповідача, а тому суд не знаходить підстав для задоволення позову.
Витрати по оплаті судового збору згідно ст. 49 ГПК України покладаються на Позивача.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -
У задоволені позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 09.10.2014р.
Суддя І.І.Борисенко