ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
26 листопада 2015 року № 826/21798/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ГАМАЮН"
до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
Товариство з обмеженою відповідальністю «Гамаюн» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.02.2015 №0000742202, від 13.05.2015 №0002222202.
Позов обґрунтовано тим, що висновки акту від 28.01.2015 №328/26-56-22-01-03/37726414 «Про результати проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Компанія «Гамаюн» з питань дотримання своєчасності та повноти нарахування і сплати податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Мерідан Груп», ТОВ «Аліас Інвест» та ТОВ «Компанія Астілон» за період з 01.08.2014 по 31.08.2014» є необґрунтованими та спростовуються наявними матеріалами.
Відповідач письмових пояснень по суті спору суду не надав явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце судового вирішення справи.
В судовому засіданні на підставі ч. 6 ст. 128 КАС України ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд ВСТАНОВИВ:
Державною податковою інспекцією у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Компанія «Гамаюн» з питань дотримання своєчасності та повноти нарахування і сплати податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Мерідан Груп», ТОВ «Аліас Інвест» та ТОВ «Компанія Астілон» за період з 01.08.2014 по 31.08.2014 за результатом якої складено акт від 28.01.2015 №328/26-56-22-01-03/37726414 (далі акт перевірки).
З акту перевірки вбачається, що перевіркою встановлено порушення п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 130 000 грн.
На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.02.2015 №0000742202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів на загальну суму 162 500 грн. (за основним платежем 130 000 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 32 500 грн.).
В подальшому, рішенням Головного управління ДФС у м. Києві від 29.04.2015 №7267/10/26-15-10-08-16 залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 17.02.2015 №0000742202 та збільшено суму штрафних санкцій у розмірі 32 500 грн.
На підставі вказаного вище рішення податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.05.2015 №0002222202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 195 000 грн. (за основним платежем 130 000 грн.. за штрафними (фінансовими) санкціями 65 000 грн.).
Підставою для висновку податкового органу про наявність порушень позивачем податкового законодавства слугували наступні обставини відображені в акті, а саме:
- актом ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 08.09,2014 №2722/26-55-22-13/39068490 встановлено, що фактичне місцезнаходження ТОВ «Аліас Інвест» встановити неможливо, у товариства відсутні трудові ресурси , виробниче обладнання, матеріали для здійснення основного виду діяльності;
- податковою інформацією встановлено, що контрагентом ТОВ «Мерідан Груп» є ТОВ «Барс 2000», у якого придбано товар, який за номенклатурою не відповідає проданому ТОВ «Мерідан Груп» товару;
- позивачем не надано до перевірки документи, що підтверджують доставку та якість товару, актів прийому-передачі, видаткових накладних.
Щодо посилання відповідача на акти перевірок. зустрічних звірок та податкову інформацію інших податкових органів стосовно контрагентів позивача суд зазначає наступне.
Чинним законодавством не передбачено відображення суджень податкового органу відносно неправильності справляння платником податків сум податків та зборів за відображеними в податковій звітності показниками господарських операцій в акті про неможливість проведення перевірки або акті про неможливість проведення зустрічної звірки, де мають зазначатись лише обставини, котрі спричинили таку неможливість.
Також суд зауважує, що співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контроль-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.
У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.
Таким чином, вище згадані акти не можуть бути визнані судом належними та допустимими доказами вчинення платником податків порушення податкового законодавства.
Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі №К-12509/08.
При цьому Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.
Суд звертає увагу, що у відповідності до правової позиції Вищого адміністративного суду України, яка викладена у його листі №742/11/13-11 від 02.06.2011року судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема:
- Рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.
- Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. Зокрема, встановити статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.
- Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. В обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.
При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.
Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.
З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ «АЛІАС ІНВЕСТ» укладено контракт на створення (розробку) та комплектацію спортивним обладнанням закладів освіти від 11.08.2014 №11/08-3. Відповідно до п. 6.3 Контракту після завершення розроблення, виготовлення та монтажу продукції (етапів) сторона 1 передає стороні 2: проект акту здачі-приймання продукції (етапу), звіт про виконання кошторису витрат, продукцію згідно з переліком, копію протоколу науково-технічної ради виконавця з висновками про відповідність виконаної роботи технічному завданню, програми і протоколи випробувань інформаційних систем, засобів інформатизації, акт випробування устаткування, аудиторський висновок, устаткування згідно з переліком та акт здачі-прийняття устаткування, відповідну науково-технічну документацію.
На підтвердження виконання сторонами умов вказаного договору позивачем надано суду копії: додаткової угоди до контракту, акту прийому-передачі опитних зразків продукції, податкової накладної від 20.08.2014 №119, видаткової накладної, товарно-транспортних накладних, копії яких долучено до матеріалів справи.
Також, судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Компанія Астілон» укладено договір купівлі-продажу від 28.08.2014 №02/08/14-2, предметом якого є купівля меблевої фурнітури та комплектуючих, що вказані в специфікації. Продавець (ТОВ «Компанія Астілон») зобов'язаний передати товар визначений договором разом з усіма документами, необхідними для прийняття товару на умовах цього договору, а саме: рахунок-фактуру на відвантажений товар, накладну, податкову накладну.
На підтвердження виконання сторонами умов вказаного договору позивачем надано суду: копію специфікації, податкової накладної, видаткової накладної, товарно-транспортних накладних та технічну документацію на товар, які долучено до матеріалів справи.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ «МЕРИДІАН ГРУП» укладено договір поставки від 22.08.2014 №22/08/14-2, копія якого міститься в матеріалах справи.
На підтвердження виконання сторонами умов вказаного договору позивачем надано суду: копію специфікації, видаткової та податкової накладних, які долучено до матеріалів справи.
На підтвердження факту оплати товару, придбаного відповідно до умов вказаних вище контракту та договорів, позивачем надано копії платіжних доручень, які долучено до матеріалів справи.
Крім того, позивач вказує, що між ним та ФОП ОСОБА_1 укладено договір товарно-транспортного обслуговування від 15.01.2015 предметом якого є доставка автомобільним транспортом довіреного вантажу. Також, між позивачем та ФОП ОСОБА_2 укладено договір товарно-транспортного обслуговування від 26.12.2014 предметом якого є доставка автомобільним транспортом довіреного вантажу.
Позивач вказує, що придбаний відповідно до умов вказаних вище контракту та договорів товар було в подальшому, поставлено Приморській сільській ради на підставі договору поставки від 14.04.2015 № НГ000001, Стрижівській сільській раді на підставі договору поставки від 08.06.2015 № ТА000012, Пристанській сільській раді на підставі договору поставки від 25.05.2015 № НА 000026, Про мінській сільській раді на підставі договору поставки від 03.06.2015 № НА000053, Дружелюбівській сільській раді на підставі договору від 20.10.2014 № СВ000101.
На підтвердження факту поставки товару позивачем надано суду копії специфікацій, видаткових накладних, копії яких долучено до матеріалів справи.
З аналізу наданих позивачем документів вбачається, що товар придбаний позивачем відповідно до спірних договорів за номенклатурою відповідає реалізованому в подальшому сільськім радам товару.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що зобов'язання між сторонами за спірними договорами виконано в повному обсязі, що підтверджено належними доказами, а відтак висновок податкового органу про відсутність факту постачання товару від ТОВ «Компанія Астілон», ТОВ «МЕРИДІАН ГРУП», ТОВ «АЛІАС ІНВЕСТ» спростовано належними доказами.
Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.
Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.
Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.
Проте, на думку суду податковим органом не надано суду безспірних доказів наявності обставин, які виключають право позивача, зокрема, на формування податкового кредиту.
Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Відповідно до змісту п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в встановленому порядку.
Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.
Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 969 від 21.12.2010, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за № 1401/18696 (далі - Порядок №969), п. 2 Порядку № 165 податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача зареєстровані в якості платників податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства.
Податкові накладні та акти прийому-здачі робіт за своєю формою та змістом відповідають ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та, зокрема, містять такі обов'язкові реквізити як порядковий номер податкової накладної та дату її виписки, точне найменування юридичних осіб, їх індивідуальні податкові номери, назву товару, його ціну та вартість. Спірні договори у судовому порядку недійсними не визнавалися.
Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Як свідчать з матеріали справи, юридичні особи контрагентів позивача на час виконання спірних договорів не були припинені.
З огляду на викладені обставини, слід зауважити, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.
Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес"АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.
З урахуванням всього вищенаведеного, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «Компанія Астілон», ТОВ «МЕРИДІАН ГРУП», ТОВ «АЛІАС ІНВЕСТ» податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства.
Відтак з огляду на встановлені судом в ході розгляду спору обставини, викладений в акті перевірки висновок податкового органу про порушення позивачем п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, що вказує на безпідставність та протиправність прийнятих на підставі такого висновку податкових повідомлень-рішень.
Крім того, відповідно до п. 60.6. ст. 60 Податкового кодексу України якщо нарахована сума грошового зобов'язання або податкового боргу збільшується внаслідок їх адміністративного оскарження, раніше надіслане (вручене) податкове повідомлення-рішення або податкова вимога не відкликаються. На суму збільшення грошового зобов'язання надсилається окреме податкове повідомлення-рішення, а на суму збільшення податкового боргу окрема податкова вимога не надсилається (не вручається).
В порушення, п. 60.6. ст. 60 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення від 13.05.2015 №0002222202 прийнято не лише на збільшену суму штрафних санкцій, а й на суму основаного зобов'язання та штрафних санкцій, які визначено податковим повідомленням-рішенням від 17.02.2015 №0000742202, що вказує на наявність правових підстав для скасування податкового повідомлення від 13.05.2015 №0002222202 на суму 162 500 грн. (за основним платежем 130 000 грн.. за штрафними (фінансовими) санкціями 65 000 грн.).
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, позивачем доведено факт правомірності формування податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Мерідан Груп», ТОВ «Аліас Інвест» та ТОВ «Компанія Астілон» а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Гамаюн" підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 69-71, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.02.2015 №0000742202, від 13.05.2015 №0002222202 прийняті Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління ДФС у міста Києві.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя В.І. Келеберда