Справа № 815/5943/15
27 листопада 2015 року Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Стеценко О.О., суддів Стефанова С.О., Свиди Л.І., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за адміністративним позовом Мвела ОСОБА_1 Мунзала ОСОБА_1 до Державної Міграційної служби України про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду звернувся Мвела ОСОБА_1 Мунзала ОСОБА_1 (далі - Позивач) з адміністративним позовом до Державної Міграційної служби України (далі - Відповідач, або ДМС України) про скасування рішення ДМС України № 454-15 від 30.07.2015 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання ДМС України повторно розглянути заяву Мвела ОСОБА_1 Мунзала ОСОБА_1 про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування позовних вимог Позивачем зазначено, що він вимушено прибув на територію України через реальну загрозу його життю. 19.09.2014 року Позивач звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про надання статусу біженця, проте 01.10.2015 року Позивачем отримано повідомлення ГУ ДМС України в Одеській області № 370 від 31.09.2015 року, винесеного на підставі рішення ДМС України № 454-15 від 30.07.2015 року, яким Позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначене рішення Позивач вважає неправомірним та необґрунтованим з огляду на те, що під час звернення до територіального органу ДМС України Позивач виклав повну та достовірну інформацію щодо обставин, які змусили його покинути країну походження та шукати захист за кордоном, проте ані Відповідач, ані ГУ ДМС України в Одеській області не виконали вимоги Закону України "Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту" щодо повного та всебічного встановлення та перевірки повідомлених ним фактів (а.с. 3-6).
Позивач до судового засідання з'явився, надав заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження (а.с. 103).
Представник Відповідача в судовому засіданні не заперечував щодо розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів та письмових запереченнях Відповідача на адміністративний позов (а.с. 143-147), в яких зазначено, що рішення ДМС України прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, є правомірним та обґрунтованим, заява Позивача не відповідає вимогам п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі Закон) та встановлено, що не має підстав вважати, що позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також підтверджено відсутність умов передбачених п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. За аналізом проведеного аналізу особової справи Позивача, працівниками міграційної служби встановлено, що особисто Позивач не займався ніякою політичною діяльністю на Батьківщині, надана заявником інформація містить суттєві протиріччя, деякі твердження іноземця виглядають надуманими. В якості доказів Позивач надав до міграційної служби фотографії, які, за його словами, було зроблено під час похорон його батька та було надіслано знайомими по електронній пошті. Вказані фотографії не приймались міграційною службою як докази по справі, так як відсутня інформація стосовно дати, місця та осіб, які на них зображені та, враховуючи той факт, що Позивачем було надано неправдиві та суперечливі твердження стосовно обставин, із якими він пов'язує неможливість повернення на Батьківщину та в особовій справі відсутні підтвердження родинних зв'язків з начебто вбитим батьком, а також інформація стосовно арешту матері та зникнення сестер, вказаний елемент клопотання органом міграційної служби не розглядався. Крім вказаного, Відповідач вважає, що виїзд заявника на територію України був пов'язаний перш за все пошуками кращого життя та навчання на території України. З огляду на зазначене, підстави для задоволення адміністративного позову відсутні. Відповідачем також зазначено, що при розгляді зави Позивача про визнання біженцем або особи, що потребує додаткового захисту, Відповідач належним чином вивчив наведені ним обставини, дослідив інформації про країну походження Позивача та правомірно відмовив Позивачу у визнанні біженцем або особою, що потребує додаткового статусу.
Частиною 4 ст. 122 КАС України передбачено, що особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи заяву Позивача про розгляд справи в порядку письмового провадження, думку представника Відповідача на запропонований Позивачем порядок розгляду справи, відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у матеріалах справи доказів.
Дослідивши матеріали справи, зокрема, проаналізувавши особову справу Позивача, письмові заперечення Відповідача, судом встановлено наступне.
Позивач, Мвела ОСОБА_1 Мунзала ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином ДР Конго, за національністю конголезець, за віросповіданням - християнин. До приїзду в Україну позивач отримав освіту в ДР Конго: школа «Ківучу» 1989-1994 рр., середня школа «Мампіа» 1994-2003 рр., майстерня з ремонту автомобілів 2004-2007 рр.
27.12.2013 року Позивач вилетів з ДР Конго авіарейсом Кіншаса (Конго) - Стамбул (Туреччина) - Київ (Україна) на підставі національного паспорту та студентської візи. До України Позивач приїхав 28.12.2013 року (м. Донецьк).
Як вбачається з матеріалів особової справи Позивача, в період з 2013 по 2014 рр. Позивач навчався в Донецькому національному університеті на факультеті біології. В липні 2014 року студентів гуртожитку м. Донецьк, де проживав Позивач, було розігнано, тому 15.07.2014 року Позивач виїхав до м. Одеси.
11.09.2014 року Позивач звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 34).
За результатами розгляду документів щодо надання Позивачу статусу біженця в Україні, ГУ ДМС України в Одеській області був складений висновок №2014OD00227 від 01.07.2015 року щодо відмови у визнанні Позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 78-85). У вказаному висновку ГУ ДМС України в Одеській області зазначено, що Позивач вибув з Батьківщини 27.12.2013 року, авіарейсом Кіншаса - Стамбул - Донецьк. Державний кордон України перетинав легально, на підставі національного паспорту №ОВ 0360705 та студентської візи № У 02282529. За словами заявника, в липні 2014 року студентів гуртожитку м.Донецьк, де проживав заявник було розігнано, тому заявник 15.07.2014 року виїхав до м. Одеси, а 19.09.2014 року заявник звернувся до управління у справах іноземців та осіб без громадянства із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. За інформацією, що надав заявник до управління, він виїхав на територію України в 2013 році з метою здобуття вищої освіти. Під час перебування заявника в Україні, 22.07.2014 року було вбито його батька. За словами заявника, його батько був військовим, мав звання підполковник, приймав участь в громадянській війні в 2012-2013 роках. За військові заслуги тим, хто приймав участь в громадянській війні обіцяли підвищення по службі. Через те, що зазначене не було здійснено, військовослужбовці організували захват генерального штабу міністерства оборони. Під час захвату мали місце сутички, які тривали протягом 4 годин, загинуло багато людей. Під час захвату батько заявника перебував у генеральному штабі, але секретні служби звинуватили в організації захвату саме його та 22.07.2014 року розстріляли на місці. Після вбивства батька було заарештовано матір заявника, на момент звернення до управління місце перебування її та двох сестер заявнику невідоме. Заявник має побоювання повертатись на Батьківщину через те, що він також може зазнати переслідувань з боку влади. За проведеним аналізом наданих матеріалів працівники органу міграційної служби дійшли до висновку про відсутність будь-яких підстав вважати, що заявник має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявникові додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження. Також працівниками органу міграційної служби не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину. Враховуючи невідповідність заяви вимогам пп. 1, 13 ч.1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та через наявність умов, передбачених абз. 4 п.1 ст. 6 зазначеного Закону, працівника органу міграційної служби вважали доцільним відмовити у визнанні Позивачу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
30.07.2015 року ДМС України своїм рішенням № 454-15 підтримала висновок ГУ ДМС України в Одеській області та відмовила громадянину ДР Конго Мвела ОСОБА_1 Мунзала ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 31).
Проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, враховуючи обставини справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VІ від 08.07.2011 року (надалі - Закон України №3671) біженець - особа, яка не є громадянином України і, внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно ст.6 Закону України №3671 не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.п. 1, 13 ч.1. ст.1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Статтею 10 Закону України №3671 встановлено, що рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у тому числі стосовно перебуваючих з ним на території України неповнолітніх дітей (членів сім'ї заявника або таких, які знаходяться під його опікою чи піклуванням), внесених до анкети заявника, на визнання яких біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, є письмова згода заявника, висловлена в анкеті чи заяві, приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань міграції протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби, який розглядав заяву. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції, але не більш як до трьох місяців.
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції може вимагати подання додаткової інформації від органу міграційної служби, який здійснював розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.
За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У разі, якщо спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції прийняв рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято зазначене рішення, письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення. Довідка про звернення за захистом в Україні продовжується, якщо особа оскаржує таке рішення.
Водночас, в обґрунтування позовних вимог Позивачем в тому числі вказувалось на поверхневий розгляд питання щодо надання йому статусу біженця та невжиття всіх необхідних заходів для встановлення обставин на які він посилався у відповідній заяві.
Такі доводи в повній мірі спростовуються матеріалами судової справи, зокрема наявною копією особової справи Позивача, що була надана Відповідачем.
01.07.2015 року за результатами вивчення матеріалів особової справи Позивача ГУ ДМС України в Одеській області було складено вмотивований висновок щодо відсутності відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України №3671 обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань та стосовно якого встановлено, що загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, передбачених п.п. 1, 13 ч.1 ст.1 цього Закону обставин, у тому числі тих, що вказав Позивач.
Надаючи оцінку зазначеним доводам Позивача, суд зазначає про те, що необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах. Відповідно до п. 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Таким чином, особа, яка шукає статусу біженця має довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Крім того, позицією ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців» факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Заявник повинен переконати посадову особу компетентного органу у правдивості своїх фактичних тверджень.
Згідно п. 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Позивачем ніяких переконливих доказів про факти переслідування в країні походження, які б слугували причиною його вимушеного від'їзду до України не наведено. Більш того, Позивачем під час співбесіди з органами міграційної служби було зазначено, що причиною виїзду з країни походження є доступна ціна в Україні для отримання вищої освіти.
Крім того, ОСОБА_2 Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» № 8043/04 від 27.04.2004 року містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.
Також, пунктами 99-100 глави ІІ Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН встановлено, що під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах по видачі національного паспорту, продовженні терміну його дії, відмовлено в наданні дозволу повернутися на свою територію. Вказані факти можна розцінювати як відмова в захисті країни громадянської належності. Але, якщо захист з боку своєї країни приймається і немає підстав для відмови з причин цілком обґрунтованих побоювань від цього захисту, дана особа не потребує міжнародного захисту і не є біженцем.
Як встановлено судом, Позивачем не було надано до ГУ ДМСУ в Одеській області доказів та аргументованих пояснень про факти переслідування на батьківщині та доводів щодо відмови країни його громадянської належності захищати його права від дискримінації, переслідувань.
Суд не приймає до уваги посилання Позивача як на підставу задоволення позову на обставини, які він виклав у позовній заяві та додаткових письмових поясненнях, у зв'язку з тим, що зазначені ним обставин щодо підстав виїзду з країни походження є сумнівними та відрізняються від обставин, які він надавав під час співбесіди з працівниками ГУ ДМС України в Одеській області, а з аналізу особової справи та свідчень Позивача встановлено, що будь-яких погроз, пов'язаних з расою, віросповіданням, національністю, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань Позивач, взагалі не отримував.
Також, суд вважає безпідставним посилання Позивача на ситуацію в країні походження в кореспонденції із ст. 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в даному випадку судом не вирішується питання про видворення іноземця, а надається оцінка рішенню ДМС України про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке з огляду на відсутність мінімальних стандартів для кваліфікації заявника як біженця або як особи, що потребує міжнародного захисту, судом оцінюється як обґрунтоване.
Стосовно додаткової форми захисту суд зазначає, що відповідно до пункту 13 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
В даному випадку судом не встановлено існування загрози життю, безпеці чи свободі Позивача в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Аналізуючи вищевикладені події, враховуючи неодноразове безперешкодне перетинання Позивачем кордонів, значну тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про надання статусу біженця, суд дійшов висновку про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
Отже, Позивач висунув неправдоподібну та таку, що не викликає довіри особисту історію, у зв'язку з чим суд дійшов до висновку, що дійсною причиною звернення позивача до міграційної служби є спроба легалізувати своє знаходження на території України.
Виходячи з зазначеного, судом встановлено, що звернення Позивача до органів міграційної служби є фактична спроба легалізації на території України. Відповідно до п. F Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців, Позивач є мігрантом, а не біженцем.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо. Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. Позивачем не доведено тих обставин, на яких ґрунтуються його доводи.
З урахуванням встановлених фактів, суд дійшов висновку, що при розгляді заяви Позивача про надання йому статусу біженця в Україні Відповідачем здійснені усі дії, передбачені законодавством про біженців для встановлення інформації про заявника та обставин, які стали підставою для звернення із заявою про набуття статусу біженця. При цьому, ДМС України діяла в межах Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», прийняла рішення відповідно до повноважень, визначених цим Законом, які передбачають виконання зазначеними органами своїх повноважень, з якою це повноваження надано та з дотриманням процедури прийняття рішень, встановленої Законом, а тому позовні вимоги Позивача задоволенню не підлягають.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 122, 128, 159-164 КАС України, суд,-
В задоволенні адміністративного позову Мвела ОСОБА_1 Мунзала ОСОБА_1 до Державної Міграційної служби України про скасування рішення Державної Міграційної служби України № 454-15 від 30.07.2015 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язання Державної Міграційної служби України повторно розглянути заяву Мвела ОСОБА_1 Мунзала ОСОБА_1 про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту - відмовити.
Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання в десятиденний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Головуючий суддя Стеценко О.О.
Суддя Стефанов С.О.
Суддя Свида Л.І.