ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"28" квітня 2011 р. Справа № 2a-1162/11/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
Судді Тимощука О.Л.
при секретарі Маковійчук С.М.
за участю представника відповідача - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу
за позовом: ТОВ "Ітерком"
до відповідача: Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську
про визнання недійсними рішень №1000 та №1001 від 21.03.2011 року,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ітерком» звернулося в суд з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України у м. Івано-Франківську про визнання недійсними рішень №1000 та №1001 від 21.03.2011 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 21.03.2011 року управлінням Пенсійного фонду України у м. Івано-Франківську прийнято рішення № 1000 та № 1001 про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду, відповідно до яких до позивача застосовані штрафні санкцій в загальній сумі 953,18 грн. та нараховано пеню в розмірі 6634,56 грн. Позивач вважає рішення пенсійного органу протиправними та такими, що прийняті в порушення вимог пункту 9.3.2 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки штрафні санкцій та пеня застосовано до позивача з порушення строків, встановлених статтею 250 Господарського кодексу України. Просить позов задовольнити повністю.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, повторно надавши суду заяву про розгляд справи без його участі, вказавши, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просив заявлений позов задовольнити повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні, проти позову заперечив та пояснив суду, що оскаржувані рішення №1000 та №1001 від 21.03.2011 року прийняті згідно вимог статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відтак є правомірними. Просив в задоволенні позову відмовити.
Суд, розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши та оцінивши наявні докази, приходить до висновку, що адміністративний позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що 21.03.2011 року відповідачем прийнято оскаржуване рішення за №1000, яким застосовано фінансові санкції в розмірі 10 відсотків та нараховано пеню в розмірі 0,1 відсотка за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, в тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду за зобов'язаннями із сплати страхових внесків за період з 20.12.2008 року по 15.02.2011 року в сумі 890,58 грн. та 6168,56 грн. відповідно (а.с.10).
Крім цього, 21.03.2011 року відповідачем також прийнято оскаржуване рішення за №1001, яким застосовано фінансові санкції в розмірі 10 відсотків та нараховано пеню в розмірі 0,1 відсотка за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, в тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду за зобов'язаннями із сплати страхових внесків за період з 20.11.2008 року по 12.03.2011 року в сумі 62,60 грн. та 466,00 грн. відповідно (а.с. 11).
Виключно Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначаються принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; перелік платників страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків; стягнення заборгованості за цими внесками. Статтею 5 вказаного Закону його дію поширено на регулювання відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів на ці правовідносини може поширюватися лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що йому не суперечить.
Статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, (надалі також Закон) визначено, що страхувальниками є роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 14 даного Закону страхувальниками відповідно є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону.
Частина перша статті 15 Закону визначає, що платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону. Частина третя, вказаної статті встановлює, що страхувальники набувають статусу платників страхових внесків до Пенсійного фонду з дня взяття їх на облік територіальним органом Пенсійного фонду.
Частина 2 статті 17 вказаного Закону встановлює обов'язки страхувальників, пункт шостий якої передбачає, що страхувальники зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Частина 6 статті 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлює обов'язок страхувальників сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач є страхувальником, платником страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, на якого покладені обов'язки нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Судом встановлено, що позивачем, в порушення частини 6 статті 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за відповідні базові звітні періоди, (календарні місяці) здійснювалась несвоєчасна сплата страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а саме: зобов'язання по сплаті страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, граничний строк сплати яких настав 22.12.2008 року виконано повністю 21.12.2010 року; зобов'язання, граничний строк сплати яких настав 20.01.2009 року виконано 11.01.2011 року; зобов'язання, граничний строк сплати яких настав 20.02.2009 року виконано 13.01.2011 року; зобов'язання, граничний строк сплати яких настав 20.03.2009 року виконано 07.02.2011 року, зобов'язання, граничний строк сплати яких настав 21.04.2009 року виконано 15.02.2011 року. Крім, цього, зобов'язання, граничний строк сплати яких настав 20.11.2008 року виконано 21.12.2010 року; зобов'язання, граничний строк сплати яких настав 22.12.2008 року виконано 13.01.2011 року; зобов'язання, граничний строк сплати яких настав 20.01.2009 року виконано 15.02.2011 року; зобов'язання, граничний строк сплати яких настав 20.02.2009 року виконано 12.03.2011 року, що підтверджується випискою з особової картки страхувальника, що наявна у матеріалах справи (а.с. 35-40).
Стаття 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлює відповідальність страхувальників, частиною 1 якої передбачено, що у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків страхувальники зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Частина 2 вказаної статті Закону передбачає, що суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Частиною 9 статті 106 вказаного Закону України визначаються фінансові санкції, які уповноважені застосовувати виконавчі органи Пенсійного фонду до страхувальників, пункт 2 якої передбачає, що за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. Одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу.
Таким чином, суд зазначає, що здійснення позивачем несвоєчасної сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування є підставою для нарахування пені та штрафних санкцій у відповідності до вищевказаних норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а сплата нарахованих сум пені та штрафних санкцій є обов'язком позивача. Відтак, застосування до позивача, за несвоєчасну сплату страхових внесків, фінансових санкцій в розмірі 10 відсотків своєчасно несплачених сум та нарахування пені в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, за кожний день прострочення платежу, відповідно до оскаржуваних рішень від 21.03.2011р. за №1000 та за №1001 є правомірним.
Частиною 13 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що про нарахування пені та накладення штрафів, передбачених частинами дев'ятою і десятою цієї статті, посадові особи виконавчих органів Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, виносять рішення, які протягом трьох робочих днів із дня їх винесення надсилаються страхувальнику, банку чи організації, яка здійснює виплату і доставку пенсій.
Розділом 9 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України за №21-1 від 19.12.2003 року врегульовано порядок застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату страхових внесків, пунктом 9.3.2 якої встановлено, що за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. При цьому складається рішення за формою згідно з додатком 14. Розрахунок цієї фінансової санкції здійснюється на підставі даних картки особового рахунку платника. При застосуванні штрафів, зазначених у цьому підпункті, приймається одне рішення після сплати (погашення) у повному обсязі недоїмки окремо за кожний базовий звітний період незалежно від кількості випадків сплати за вказаний період.
Таким чином, обов'язок винести рішення про нарахування фінансових санкцій та пені за несплату позивачем страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у відповідача виникає з моменту сплати таких внесків в повному обсязі.
Як наслідок, суд приходить до висновку, що відповідачем оскаржувані рішення за №1000, №1001 винесені у строк визначений статтею 250 Господарського кодексу України, а висновки позивача про порушення відповідачем цього строку при винесенні зазначених рішень є помилковими.
Крім цього, суд зазначає, що рішенням відповідача застосовано фінансові санкції та нараховано пеню за несвоєчасну сплату страхових внесків за декілька базових звітних періодів, що є порушенням пункту 9.3.2 вказаної Інструкції, проте дана обставина є недостатньою підставою для скасування цих рішень, оскільки встановлений факт наявності вказаного порушення відповідачем сам по собі не може бути тією обставиною, що призводить до звільнення позивача від відповідальності за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, передбаченої статтею 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем допущена заборгованість зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 32% у період з грудня 2008 року по травень 2009 року, яка ним була погашена протягом періоду: з грудня 2010 року по лютий 2011 року. Крім цього, заборгованість позивача по страхових внесках в розмірі 1-5%, що виникла у період з листопада 2008 року по лютий 2009 року, була ним повністю погашена протягом періоду з грудня 2010 року по березень 2011 року.
Відповідно до ч. 5 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за рахунок сум, що надходять від страхувальника або від державної виконавчої служби в рахунок сплати недоїмки, погашаються суми недоїмки, пені та фінансових санкцій у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі, коли страхувальник має несплачену недоїмку, пеню та фінансові санкції і здійснює сплату поточних сум страхових внесків, ці суми зараховуються в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій.
Таким чином, в судовому засіданні доведено та підтверджується матеріалами справи, що позивачем допущена заборгованість зі сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України, а тому прийняті відповідачем рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені в загальній сумі 953,18 грн. та 6634,56 грн., відповідно є правомірними. В свою чергу, позовні вимоги є не обґрунтованими, а позов таким, що не підлягає до задоволення.
На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-
В задоволенні позову відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: /підпис/ ОСОБА_2
Постанова складена в повному обсязі 29.04.2011 року.