22-ц/775/1183/2015(м)
263/7221/15-ц
Головуючий у 1 інстанції Ікорська Є.С.
Суддя-доповідач Попова С.А.
Категорія 48
24 листопада 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого Попової С.А.,
суддів Биліна Т.І., Принцевської В.П.,
при секретарі Герасимовій Г.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу:
за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Орган опіки і піклування Жовтневої районної адміністрації Маріупольської міської ради, про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за кордон на постійне місце проживання, тимчасові виїзди неповнолітньої дитини без дозволу і супроводу батька до досягнення повноліття і виготовлення проїзних документів, визначення способу участі батька у вихованні дитини;
та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - Орган опіки і піклування Жовтневої районної адміністрації Маріупольської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у спілкуванні і вихованні дитини
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 16 жовтня 2015 року,
У червні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом до колишнього чоловіка ОСОБА_3, з яким вона перебувала у шлюбі з листопада 2011р. і від якого подружжя має неповнолітню дитину - сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 В обґрунтування позову зазначала наступне. Після розірвання шлюбу між подружжям у червні 2014 року дитина проживає із матір'ю, а відповідач проживає окремо від дитини. 27.04.2015р. позивач уклала шлюб з ОСОБА_5, який у місті Берліні має житло і високооплачувану роботу, що свідчить про матеріальну спроможність забезпечити її із дитиною. У зв'язку із отриманням запрошення на постійне проживання до Федеративної Республіки Німеччини від чоловіка виникла необхідність в оформленні документів на виїзд за кордон сина ОСОБА_4, на що в позасудовому порядку батько дитини дозволу не надає. Із урахуванням уточних позовних вимог (а.с. 34-35, 101-102, 154-156) позивач просила: надати дозвіл на оформлення документів і виїзд неповнолітнього сина ОСОБА_4 із нею за кордон на постійне місце проживання до Федеративної Республіки Німеччина та тимчасові виїзди неповнолітньої дитини без дозволу і супроводу батька до досягнення повноліття до країн Євросоюзу та країн СНГ, США, Канади, Ізраїля, Близького Сходу та Австралії у супроводі матері; визначити спосіб участі батька у вихованні дитини в наступному режимі: ОСОБА_3 має право безперешкодно спілкуватися з сином як по телефону, так і за допомогою Інтернету не менше трьох разів на тиждень, не раніше 09.00 години ранку та не пізніше 21.00 години вечора; два рази на рік кожні шість місяців ОСОБА_2 зобов'язується привозити сина для побачення з батьком та його родичами у місті Маріуполі не менше ніж на два тижні; дата приїзду дитини з матір'ю за місцем її реєстрації у місті Маріуполі за адресою: АДРЕСА_1, повинна обговорюватися батьками заздалегідь не пізніше ніж за місяць до передбачуваної дати приїзду; один раз на рік витрати, пов'язані з приїздом матері з дитиною до міста Маріуполя має нести батько, один раз на рік - матір; якщо дитина хвора і за станом здоров'я дитині не рекомендується виходити з помешкання, матір зобов'язується надати батькові повну інформацію про стан здоров'я дитини і про вжиті заходи щодо її лікування; у разі проживання дитини на території України - щомісяця на протязі трьох днів у зручний для батька час за домовленістю з матір'ю дитини.
У липні 2015 року відповідач ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 (а.с. 70-71, 94-95), в уточненій редакції якого просив: зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у спілкуванні з сином ОСОБА_4 та визначити такі способи участі у спілкуванні і вихованні дитини: систематичні побачення з сином: вівторок, середу, четвер з 16.00 до 19.00 год. кожного другого тижня календарного місяця або вівторок, середу, четвер з 16.00 до 19.00 год. один раз на місяць у відповідності до графіку його роботи за місцем проживання матері у АДРЕСА_2 та у її присутності; один раз у три місяці з 1 по 7 число включно з 16.00 до 19.00 год. за місцем реєстрації ОСОБА_2 у м. Маріуполі або на нейтральній території м. Маріуполя в присутності відповідачки; безперешкодно спілкуватися з сином ОСОБА_4 як за допомогою телефону, так і за допомогою Інтернету не раніше 08.00 до та не пізніше 20.00 год.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 16 жовтня 2015 року позови ОСОБА_2 і ОСОБА_3 задоволені частково.
Дозволено неповнолітньому ОСОБА_4, громадянину України, уродженцю м. Маріуполя Донецької області, тимчасовий виїзд за межі України на територію Федеративної Республіки Німеччина без згоди та супроводу його батька ОСОБА_3, у супроводі його матері ОСОБА_2, строком на шість місяців з дня набрання рішенням законної сили та дозволити оформити для цього необхідні проїзні документи, у решті позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Зобов'язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у спілкуванні ОСОБА_3 з сином ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1
Визначено порядок побачень ОСОБА_3 з сином ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме:
- ОСОБА_3 має право безперешкодно спілкуватися з сином ОСОБА_4 як по телефону, так і за допомогою Інтернету не менше трьох разів на тиждень, не раніше 09.00 години ранку та не пізніше 21.00 години вечора;
- два рази на рік кожні шість місяців зобов'язати ОСОБА_2 привозити ОСОБА_4 для побачення з батьком та його родичами у місті Маріуполі Донецької області не менше ніж на два тижні;
- дата приїзду дитини з матір'ю за місцем її реєстрації у місті Маріуполі за адресою: АДРЕСА_1, повинна обговорюватися батьками заздалегідь не пізніше ніж за місяць до передбачуваної дати приїзду;
- один раз на рік витрати, пов'язані з приїздом матері з дитиною до міста Маріуполя несе батько, один раз на рік - матір;
- якщо дитина хвора і за станом здоров'я дитині не рекомендується виходити з помешкання, матір зобов'язана надати батькові повну інформацію про стан здоров'я дитини і про вжиті заходи щодо її лікування;
- під час проживання дитини на території України встановити графік побачення ОСОБА_3 з сином ОСОБА_4 щомісяця на протязі трьох днів у зручний для батька час за домовленістю з матір'ю дитини.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, просила рішення скасувати і задовольнити її позов в повному обсязі, в тому числі, дозволити виїзд дитини до Німеччини на час дії її дозволу на проживання у м. Берліні на три роки.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_2 і її представника ОСОБА_6, які підтримали доводи апеляційної скарги, заперечення проти скарги позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 і його представника ОСОБА_7, розглянувши справу відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України у відсутність повідомленого про дату і час розгляду справи представника Жовтневої районної адміністрації Маріупольської міської ради, від якого надійшла заява про вирішення справи у його відсутність, дослідивши письмові матеріали і обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_3 і ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_2, прізвище у першому шлюбі - ОСОБА_2) перебували у зареєстрованому щлюбі з 11.11.2011р., від якого сторони мають дитину - сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після розірвання шлюбу між сторонами за рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 02.06.2014р. дитина, за існуючою між сторонами домовленістю, залишилась проживати разом із матір'ю.
27.04.2015р. позивач ОСОБА_2 уклала шлюб із ОСОБА_5, що має німецьке і польське громадянство, зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Штегліц-Целендорф м. Берлін за номером Е 227/2015.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_2, суд вважав, що надання дозволу на виїзд дитини за межі України без згоди батька в супроводі матері буде відповідати інтересам дитини, однак виїзд на постійне проживання до ФРН сина ОСОБА_4 не в повній мірі цьому відповідає, бо фактично порушує баланс немайнових прав батьків щодо дитини, позбавляє батька можливості брати участь у вихованні дитини і може потягти втрату зв'язку батька із сином. Суд відмовив в задоволенні вимог щодо надання дозволу на виїзд дитини за межі України без згоди другого з батьків до інших держав, бо правового підґрунтя до такого дозволу на майбутнє, без визначення конкретного часу, місця перебування і мети поїздки, немає. Визначаючи режим спілкування батька із дитиною, суд взяв за основу повністю позовні вимоги ОСОБА_2 в цій частині і врахував висновки органу опіки і піклування.
З такими висновками суду в повній мірі погодитись не можна з огляду на наступне.
У відповідності до вимог ст. 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, які встановлені Конституцією України та Конвенцією про права дитини. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю. Згідно з принципом 2 цієї Декларації дитині законом та іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальних захист та надані можливості та сприятливі умови, що дозволяли б їй розвиватися фізично, розумово, духовно та у соціальному відношенні здоровим та нормальним шляхом та в умовах свободи та гідності.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ст. 141 СК України мати та батько мають рівні права та обов'язки по відношенню до дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав по відношенню до дитини.
За змістом ч.ч. 2, 3 ст. 11, 15 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Ухвалюючи рішення у виниклих по справі відносинах, суд слушно послався на Декларацію прав дитини, Конвенцію про права дитини, зокрема в тій частині, яка регламентує забезпечення інтересів дитини, створення умов для повного і гармонійного розвитку її особистості під опікою і відповідальністю своїх батьків. На підставі проаналізованих доказів в сукупності суд встановив відсутність будь-яких обмежень для реалізації права на тимчасовий виїзд дитини сторін за кордон - до Федеративної Республіки Німеччини без дозволу і супроводу батька в супроводі своєї матері і надання дозволу для оформлення необхідних для цього проїзних документів. Також колегія суддів схвалює відмову суду в задоволенні вимог ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд дитини без згоди і супроводу батька до інших країн в майбутньому, на невизначений час, без відомостей щодо мети поїздок, даних про приймаючу сторону за кордоном, оскільки батько дитини, при таких обставинах, позбавлений можливості в будь-який спосіб контролювати стан життя і здоров'я, умови проживання дитини, і такий дозвіл суперечитиме ст. 4 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України". Визначений судом першої інстанції спосіб участі батька у вихованні дитини узгоджується із висновками органу опіки і піклування і відповідає положенням ст. 158 СК України (а.с. 144) та й фактично не оспорюється сторонами. При цьому судом обгрунтовано в рішенні вжиті такі заходи і гарантії забезпечення виконання рішення суду про реалізацію права дитини на контакт як зобов'язання обох батьків в рівному ступеню оплатити витрати, пов'язані з приїздом матері з дитиною до міста Маріуполя (ст. 16 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
Разом з тим, обмежуючи період перебування дитини на території Федеративної Республіки Німеччини шестимісячним строком, суд першої інстанції не використав положення ч. 4 ст. 10 ЦПК України, що регламентують сприяння суду всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, що полягає у роз'ясненні сторонам їх прав і обов'язків щодо надання повного обсягу наявних, відносних до справи, доказів, що мають значення для справи. За таких обставин поза увагою суду залишились відомості, що долучені позивачем до апеляційної скарги, які свідчать про надання останній дозволу на перебування за кордоном до липня 2018 року.
Позивач обґрунтувала свій позов щодо надання дозволу виїзду дитини за кордон без згоди і супроводу батька утворенням нової сім'ї, місце проживання якої визначено за погодженням із нинішнім чоловіком - Федеративна Республіка Німеччини, де, як підтверджено матеріалами справи, створені належні умови для виховання і розвитку дитини та її благополуччя.
Частиною 2 статті 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років, має право пересуватися по території України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
За змістом положень у ст. 4 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" та п. 4 п.п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року N 57 "Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України" виїзд за межі України громадянина, який не досяг 16-річного віку, і без згоди та супроводу другого з батьків, оформлення проїзного документа дитини, може бути дозволено на підставі й рішення суду.
За змістом дозволу на тимчасове проживання (а.с. 179-181) ОСОБА_2 Управлінням федеральної землі у справах громадянства, імміграції, реєстрації та легалізації ФРН дозволено проживання і трудова діяльність у м. Берліні в строк до 13.07.2018 року.
Оскаржуваним рішенням суду визначений шестимісячний термін, протягом якого дозволено перебування дитини за межами України. Одночасно з цим прийнято рішення із зобов'язанням позивача раз на 6 місяців, тобто двічі на рік, привозити дитину ОСОБА_4 на Україну задля забезпечення участі батька дитини у вихованні сина, з чим погодився відповідач.
Як вбачається з матеріалів справи, даний спір розглядався судом першої інстанції близько 4 місяців. Тож можна вважати, як погоджується колегія суддів із доводами апеляційної скарги позивача, аналогічний спір щодо дозволу на перебування дитини за кордоном, у випадку його повторного порушення, триватиме також значний час, що потягне відвернення уваги сторін від власне інтересів дитини і не буде сприяти забезпеченню її гармонійного розвитку.
Абзацом 4 частини 2 статті 4 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" визначено, що проїзний документ на дитину оформляється терміном на три роки або до досягнення нею 18-річного віку.
Отже, колегія суддів доходить до висновку, що судом першої інстанції з наданням дозволу на перебування дитини за межами України в шестимісячний термін не в достатній мірі враховано фактичні обставини справи, а саме факт утворення матір'ю дитини, з якою за домовленістю сторін залишилась проживати дитина, іншої сім'ї і виїзд її на постійне місце проживання до іншої держави, а також положення наведеної ст. 4 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" з можливістю оформлення проїзного документа на дитину терміном на три роки.
Зважаючи на викладене, надання судом такого шестимісячного терміну перебування дитини за кордоном, як вважає колегія суддів, буде пів-мірою у розв'язанні позовних вимог, що не грунтується на належному з'ясуванні дійсних обставин справи. Разом з тим, надання дозволу на виготовлення проїзного документу та виїзд дитини за кордон без згоди і супроводу батька з моменту прийняття цього рішення судом апеляційної інстанції до закінчення легітимного терміну перебування позивача на території Федеративної Республіки Німеччини - до 13.07.2018р., у взаємопоєднанні із гарантуванням судовим рішенням приїзду матері дитини до України раз на півроку задля забезпечення побачень батька із сином та інтенсивністю регулярних інтерактивних контактів між батьком і сином, відповідатиме інтересам дитини і вищенаведеним нормам міжнародно-правових актів (принципи 2, 6 Декларацією прав дитини, Конвенція про права дитини), Сімейного кодексу України (ст.ст. 7, 141, 157), Закону України «Про охорону дитинства» (ст.ст. 8, 11, 15), Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" (абз. 4 ч. 2 ст. 4).
За положеннями ст. 16 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право на регулярні особисті стосунки і прямі контакти з обома батьками. Дитина та її батьки для возз'єднання сім'ї мають право на вільний в'їзд в Україну та виїзд з України у порядку, встановленому законом. Батьки, інші члени сім'ї та родичі, зокрема ті, які проживають у різних державах, не повинні перешкоджати одне одному реалізувати право дитини на контакт з ними, зобов'язані гарантувати повернення дитини до місця її постійного проживання після реалізації нею права на контакт, не допускати неправомірної зміни її місця проживання.
З огляду на таке унормування, беручи до уваги і положення ст. 16-1 Закону України «Про охорону дитинства», відповідач в подальшому не позбавлений можливості реалізувати право на контакт з дитиною на території іноземної держави у спосіб передбачений міжнародно-правовими актами, ратифікованими Україною.
Доводи апеляційної скарги позивача про необґрунтованість ухваленого рішення щодо її зобов'язання не створювати перешкоди відповідачеві у спілкуванні з дитиною не є слушними, оскільки такими позовними вимогами батько дитини у своєму зустрічному позові прагне закріплення гарантій безперешкодного спілкування із малолітнім сином.
Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_2 про скасування в цілому судового рішення не є обгрунтованими, оскільки режим спілкування батька із дитиною і участі ОСОБА_3 у вихованні сина визначений у відповідності з позовними вимогами матері дитини, і рішення суду в частині відмови в задоволенні вимог про виїзд до інших іноземних держав - відповідають вимогам закону.
Враховуючи викладене, відповідно до ст. 309 ЦПК України рішення суду в частині терміну дії дозволу на виїзд дитини за кордон і оформлення необхідних для цього проїзних документів підлягає зміні згідно вищенаведеного мотивування. В решті рішення підлягає залишенню без змін.
Згідно із ст. 88 ЦПК України у зв'язку з частковим задоволенням апеляційної скарги з відповідача підлягає стягненню на користь позивача понесені нею витрати з оплати судового збору в розмірі 267,96грн. (110% від 243,60грн.).
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 16 жовтня 2015 року в частині надання дозволу на оформлення документів для виїзду дитини за кордон і дозволу на виїзд дитини за межі України до Федеративної Республіки Німеччини без згоди і супроводу батька змінити.
Дозволити неповнолітньому ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцю м. Маріуполя Донецької області, громадянину України, тимчасовий виїзд за межі України на територію Федеративної Республіки Німеччина без згоди та супроводу його батька ОСОБА_3, у супроводі його матері ОСОБА_2, строком до 13 липня 2018 року та дозволити оформити для цього необхідні проїзні документи.
В решті рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 у відшкодування витрат з оплати судового збору за подачу апеляційної скарги 267 (двісті шістдесят сім) гривень 96 копійок.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий С.А. Попова
Судді Т.І. Биліна
В.П. Принцевська