04 листопада 2015 року м. Київ К/800/17922/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.
суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,
розглянувши у письмовому провадженні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2013
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2014
у справі № 2а-820/10265/13 Харківського окружного адміністративного суду
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2
до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області
про скасування податкових повідомлень-рішень,
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2013, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2014, позов задоволено частково: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Зміївському районі Харківської області від 28.02.2013 №0000101700; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення у частині задоволених позовних вимог, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Позивач не реалізував своє процесуальне право подання заперечення проти касаційної скарги.
Відповідно до частини 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача сум грошового зобов'язання із податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 21.01.2013 № 30/17/НОМЕР_1. Відповідно до цих висновків позивачем порушені норми пунктів 181.1 ст. 181, пункту 183.2 ст. 183, пункту 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України (ПК): занижено податкові зобов'язання із податку на додану вартість на загальну суму 133411,00 грн. у податковому обліку за період з квітня по грудень 2011 року у зв'язку з не оподаткуванням податком на додану вартість операцій з поставки послуг із міжнародного перевезення та транспортно-експедиційних послуг замовникам - резидентам України, які не підтверджені міжнародно-транспортними накладними, які складені з недоліками.
На підставі акту перевірки ДПІ стосовно СПД ОСОБА_2 прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.02.2013 №0000101700 про збільшення грошового зобов'язання із податку на додану вартість у сумі 133411,00 грн. за основним платежем та 24312,25 - штрафні (фінансові) санкції (штрафами).
У судовому процесі встановлено, що позивач у періоді, що був предметом перевірки, позивач надавав послуги із міжнародного перевезення юридичним особам - резидентам України, за наслідками кожного перевезення складалась міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR). Ці послуги відповідають основному виду діяльності позивача - діяльність автомобільного вантажного транспорту по Україні та за кордоном. При цьому, з 01.04.2011 позивач перейшов із спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності та загальну систему, однак платником податку на додану вартість не реєструвався.
Відповідно до абзацу «а» підпункту 195.1.3 пункту 195.1 ст. 195 ПК за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання таких послуг: а) міжнародні перевезення пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Для цілей цього підпункту перевезення вважається міжнародним, якщо таке перевезення здійснюється за єдиним міжнародним перевізним документом;.
Статтею 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» встановлено, що факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Під єдиним міжнародним перевізним документом законодавець передбачає документи, складені мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту.
Так, у статті 9 Закону № 1955-IV наведений перелік таких документів, а саме: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); • накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (СІМ); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України.
Суди попередніх інстанцій, на підставі оцінки доданих до матеріалів справи міжнародних товарно-транспортних накладних, встановили факт здійснення позивачем міжнародних перевезень і відповідно до встановлених обставин зробили юридично правильний висновок, що вказані операції оподатковуються за нульовою ставкою, що виключає збільшення грошового зобов'язання із податку на додану вартість позивачу. При цьому, даючи оцінку доданим до матеріалів справи міжнародних товарно-транспортних суди звернули увагу на наявність у цих CMR таких реквізитів, як відправник вантажу (найменування, адреса, країна), одержувач (найменування, адреса, країна), перевізник (Ф.І.О., номер транспортного засобу та причепа, печатка), наявність штампів обох митних пунктів та штампів держкарантину, що транспорт пройшов радіоекологічний контроль. Наявність вказаних реквізитів на CMR свідчить, що ці накладні є належним доказом здійснення міжнародних перевезень. У той же час відсутність певних реквізитів CMR не позбавляє вказані документи значення доказу на підтвердження факту здійснення міжнародного перевезення.
Поміж іншим, суди попередніх інстанцій, застосовуючи норми підпункту 181.1 ст. 181 та ст.182 ПК, зробили правильний висновок про відсутність у позивача обов'язку з 01.04.2011 зареєструватись платником податку на додану вартість, оскільки норма пункту 181.1 ст. 181 ПК у частині перевищення загальної суми від здійснення операцій з постачання товарів/послуг протягом останніх 12 календарних місяців не поширюється на період здійснення ним діяльності на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності - позивач у цей період не є платником податку на додану вартість.
Відповідно до пункту 181.1 ст. 181 ПК (у редакції. чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків у яких виник спір) у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо юридичної оцінки податкового повідомлення-рішення від 28.02.2013 №0000101700, яке є предметом спору, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2014 - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: підписЄ.А. Усенко
Судді: підписО.А. Веденяпін
підписМ.П. Зайцев