Центральний районний суд м. Миколаєва
Справа № 490/6115/15-к
Провадження № 1-кп/490/472/2015
16 листопада 2015 року
Центральний районний суд міста Миколаєва
У складі : головуючого - судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2
за участі прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Миколаєві кримінальну справу за обвинуваченням
ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Зелений Гай Жов тневого району Миколаївської області, є українцем, громадянином України, не є одруженим, неповнолітніх дітей не має, здобув середню спеціальну освіту, є безробітним, мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , є таким, що не має судимостей
у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 186 Кримінального Кодексу України, -
5 червня 2015 року приблизно о 05.40 годин ОСОБА_4 , реалізуючи злочинний намір на заволодіння майном ОСОБА_7 , знаходячись біля розташованого у будинку 158/3 по проспекту Леніна у місті Миколаєві бару «Джем», наніс їй декілька ударів в область живота та тіла, після чого вирвав в неї жіночу сумочку, з якої достав мобільний телефон марки «Samsung» моделі Е 1125 вартістю 300 грн. з сім картою мобільного оператора «Life», що не становить матеріальної цінності, а також гроші в сумі 67 грн.
Після чого ОСОБА_4 повернув сумочку потерпілій, а мобільним телефоном та грошима розпорядився на власний розсуд, завдавши ОСОБА_7 матеріальну шкоду на загальну суму 367 грн..
Під час судового розгляду справи обвинувачений свою вину у вчиненні злочину за вказаних вище обставин визнав повністю.
Він пояснив, що в ніч з 4 на 5 червня 2015 року він разом з ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 проводив час у кафе. При цьому ОСОБА_8 , яка на той час була його подругою, витратила на це гроші своїх родичів, а ОСОБА_7 пообіцяла, здавши до ломбарду свій планшет, повернути гроші ОСОБА_8 .
Але, коли вони вже збирались розходитись, ОСОБА_7 , передавши планшет до ломбарду та отримавши за його гроші, повертати гроші ОСОБА_8 відмовилась, в зв'язку із чим між потерпілою та ОСОБА_8 зав'язалась свара, що перейшла у бійку.
Тоді він / ОСОБА_4 /, вступившись за ОСОБА_8 , наніс потерпілій декілька ударів, після чого вирвав з її рук жіночу сумочку, звідки забрав мобільний телефон та гроші.
Потім гроші від віддав ОСОБА_10 , а мобільний телефон - ОСОБА_8 .
Під час слідчого експерименту 13 червня 2015 року обвинувачений показав, як вчиняв описані вище дії на місцевості, з протоколу згаданого слідчого експерименту та протоколу огляду місця події від 5 червня 2015 року вбачається, що розвиток подій, що описаний обвинуваченим, є можливим.
З заяви ОСОБА_8 від 5 червня 2015 року вбачається, що 5 червня 2015 року вона добровільно видала працівникам міліції отриманий від ОСОБА_4 мобільний телефон.
З заяви ОСОБА_10 від 5 червня 2015 року вбачається, що 5 червня 2015 року вона добровільно видала працівникам міліції отримані від ОСОБА_4 67 грн.
До того ж, з залученого до матеріалів справи протоколу пред'явлення особи для впізнання від 8 червня 2015 року вбачається, що ОСОБА_4 був впізнаний, як особа, яка вночі з 4 на 5 червня 2015 року наносила удари дівчині, а після того - збрала належну дівчині сумочку.
З висновку експерта № 776 від 8 червня 2015 року вбачається, що на тілі ОСОБА_7 були виявлені тілесні ушкодження у вигляді крововиливів в області лівого плеча та шиї, що могли утворитись за описаних вище обставин від дії тупих твердих предметів та кожне з яких відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень.
Оцінюючи наведені вище докази у їх сукупності, суд вважає вину ОСОБА_4 у вчиненні злочину за вказаних вище обставин доведеною.
Дії обвинуваченого слід кваліфікувати за частиною 2 статті 186 Кримінального Кодексу України - як відкрите заволодіння чужим майном (грабіж), поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого.
Органами досудового розслідування дії обвинуваченого кваліфіковані ще й за ознакою повторності.
При цьому орган досудового розслідування виходив з того, що обвинувачений 7 листопада 2013 року був засуджений вироком Заводського районного суду міста Миколаєва за частиною 2 статті 190, частиною 1 статті 309 Кримінального Кодексу України, та ця судимість на момент вчинення злочину не була знятою та погашеною.
Проте, з таким погодитись неможливо.
Так, з залученої до матеріалів кримінального провадження копії вироку Заводського районного суду міста Миколаєва від 7 листопада 2013 року вбачається, що цим вироком ОСОБА_4 був засуджений за вчинення злочинів, передбачених частиною 2 статті 190, частиною 1 статті 309 Кримінального Кодексу України - остаточно за сукупністю злочинів - до трьох років позбавлення волі, та був звільнений від відбування цього покарання на підставі статті 75 Кримінального Кодексу України з випробуванням.
Разом із цим, з залученої до матеріалів кримінального провадження копії ухвали Заводського районного суду міста Миколаєва від 4 червня 2014 року вбачається, 4 червня 2014 року він був звільнений від відбування цього покарання з інших підстав - на підставі Закону України «Про амністію у 2014 році».
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 89, частини 3 статті 90 Кримінального Кодексу України за такого з моменту набрання чинності ухвали Заводського районного суду міста Миколаєва від 4 червня 2014 року судимість ОСОБА_4 є погашеною, отже - на момент вчинення злочину його слід вважати особою, що не має судимостей.
Відповідно до абзацу 2 пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності» за таких обставин ознака повторності в діях ОСОБА_4 є відсутньою.
Отже, цю ознаку з пред'явленого йому обвинувачення слід виключити.
Визначаючи вид та міру покарання, які слід застосувати відносно обвинуваченого, суд, керуючись статтею 65 Кримінального Кодексу України, виходе з санкції частини 3 статті 185 Кримінального Кодексу України, враховує ступень тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують його покарання.
Оцінюючи характер та ступінь тяжкості злочину, вчиненого ОСОБА_4 , суд враховує те, що вчинений ним злочин відповідно до статті 12 Кримінального Кодексу України відноситься до категорії тяжких.
Суд враховує й те, що суспільна небезпека злочину, передбаченого частиною 2 статті 186 Кримінального Кодексу України, полягає у тому, що особа, викрадаючи майно, зухвало ігнорує той факт, що є поміченою, до того ж, заради отримання чужого майна застосовує насильство.
В той же час наведені вище докази свідчать, що в цьому випадку обвинувачений застосував насильство більше на ґрунті особистих відносин із потерпілою, ніж заради самого лише отримання її майна, до того ж - заволодів майном, яке вважав спірним.
Таке істотно знижує суспільну небезпеку вчиненого ним злочину порівняно з іншими злочинами цієї категорії.
Вивченням даних про особу винного встановлено, що він негативної характеристики за місцем проживання не має, є особою, що не має судимостей, встановлене йому випробування пройшов вдало, на обліку у Миколаївській обласні психіатричній лікарні не перебуває.
З довідки Миколаївського обласного наркологічного диспансеру також вбачається, що він перебуває на обліку у цій установі з діагнозом: «Зловживання каннабіноїдами та алкоголем», але матеріали справи не дають підстав вважати, що він вчинив злочин на тлі зловживання наркотичними засобами або алкоголем.
Як обставини, що пом'якшують покарання ОСОБА_4 , суд враховує його щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину.
Обставин, що обтяжують його покарання, під час досудового розслідування та судового розгляду не встановлено.
Призначаючи покарання з урахуванням усіх наведених вище обставин, суд приходе до висновку про необхідність його призначення в межах санкції частини 2 статті 186 Кримінального Кодексу України.
При цьому враховуючи наведені вище відомості про ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним злочину, обставини його вчинення, ставлення ОСОБА_4 до скоєного та відомості про його особу, зокрема - те, що випробування він проходив вдало - суд вважає, що його виправлення є можливим без відбування покарання за умови належного контролю за його поведінкою, через що вважає за можливе на підставі статті 75 Кримінального Кодексу України звільнити його від відбування призначеного судом покарання з випробуванням.
Речові докази у справі - мобільний телефон та гроші - слід повернути потерпілій.
Керуючись ст.ст. 368, 373-374 КПК України, суд, -
ОСОБА_11 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 186 Кримінального Кодексу України та призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 /чотири/ роки.
На підставі статті 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом іспитового строку в 1 (один) рік не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки, зокрема:
1)не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції;
2)повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання;
3)періодично з'являтись для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 до набрання вироком чинності залишити попередній - домашній арешт
Речові докази у справі - мобільний телефон "Samsung", модель Е 1125 та грошові кошти в сумі 67 грн. - повернути потерпілій ОСОБА_7 .
Вирок може бути оскарженим до апеляційного суду Миколаївської області через Центральний районний суд міста Миколаєва протягом 30 днів з моменту його проголошення.
СУДДЯ = ОСОБА_12 =
16.11.2015