Справа № 441/605/15 Головуючий у 1 інстанції: Українець П.Ф.
Провадження № 22-ц/783/5453/15 Доповідач в 2-й інстанції: Струс Л. Б.
Категорія: 48
24 листопада 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючого судді - Струс Л.Б.
суддів: Шандри М.М., Шумської Н.Л.
секретаря: Бадівської О.О.
за участю: представників ОСОБА_2, ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 23 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - відділ у справах дітей Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька та інше,
Оскаржуваним рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 23 червня 2015 року в позові ОСОБА_4 - відмовлено за необгрунтованістю.
Дане рішення оскаржила ОСОБА_4 подавши апеляційну скаргу, у якій зазначає, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального права. Покликається на п.2 ст. 155 Сімейного кодексу України, яким передбачено, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Просить скасувати рішення Городоцького районного суду Львівської області від 23 червня 2015 року та прийняти нове рішення, яким дозволити ОСОБА_4 без згоди батька ОСОБА_5 оформляти закордонний паспорт дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 для виїзду дитини за межі України. Надати ОСОБА_4 дозвіл на виїзд ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 за кордон без згоди та супроводу батька дитини ОСОБА_5 до повноліття дитини.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам. Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
На підставі ст.ст. 10, 60, 61 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, визнані сторонами, не підлягають доказуванню.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Судом встановлено, що відповідно до рішення Залізничного районного суду м. Львова 10.12.2013 року шлюб між сторонами розірвано.
Під час перебування сторін у шлюбі у них народився син ОСОБА_6, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 зареєстрованого Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції виданого 26.02.2010 року (а.с. 7).
Матеріалами справи встановлено, що згідно записів медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого Львівської обласної дитячої спеціалізованої клінічної лікарні та консультативних висновків ОСОБА_6 часто хворіє застудними захворюваннями та стоїть на обліку з приводу неврології і гіпотрофії, лікарем рекомендовано оздоровлення в умовах морського клімату, (а.с. 8-17а).
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 7 ст. 7 СК України).
Частинами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, прийнятої 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Згідно з Принципом 2 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, дитині законом або іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які б дозволяли їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та у соціальному розумінні здоровим та нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності.
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Статтею 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів і в їхньому супроводі чи у супроводі осіб, які уповноважені ними.
Згідно до п.18 Правил оформлення і видачі паспортів громадянам України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №231 від 31 березня 1995 року, з наступними змінами і доповненнями, за відсутністю згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього за кордон може бути дозволений за рішенням суду.
Відмовляючи в позові районний суд прийшов до правильного висновку про відсутність підстав задоволення позову виходячи з заявлених позовних вимог та обставин справи.
Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком районного суду виходячи із наступного.
Відповідно до ч.2 ст. 4 Закону України від 21 січня 1994 року № 3857-ХІІ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. У клопотанні зазначаються відомості про дитину, а також про відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон (лише для дітей віком від 14 до 18 років). За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
Як вбачається із змісту наведеного закону, у разі відсутності згоди одного з батьків питання про виїзд неповнолітнього за кордон вирішується судом за позовом іншого з батьків зі з'ясуванням питання про країну виїзду, строку та мети виїзду, а при задоволенні такого позову судом ухвалюється рішення про дозвіл на виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон.
Вищенаведена правова позиція викладена також в ухвалі Верховного Суду України від 09 лютого 2011 року у справі № 6-26604св10.
Встановлені судом першої інстанції обставини підтверджуються матеріалами справи та не спростовані сторонами під час апеляційного розгляду.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення колегія суддів не вбачає.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак колегія суддів приходить до висновку про те, що підстави для його скасування чи зміни відсутні, оскільки таке ухвалене у відповідності до вимог ст.ст. 213-214 ЦПК України.
Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.209, 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст.308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 23 червня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий Л.Б. Струс
Судді М.М. Шандра
Н.Л. Шумська