Справа № 465/252/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Лозинський Б.М.
Провадження № 22-ц/783/6234/15 Доповідач в 2-й інстанції: Береза В. І.
Категорія: 27
17 листопада 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого - судді Берези В.І., суддів: Бойко С.М., Штефаніци Ю.Г., за участю секретаря судового засідання: Брикайло М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Франківського районного суду м.Львова від 15 червня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
оскаржуваним рішенням відмовлено у задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» в стягненні з ОСОБА_2, ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором №600/07-081 від 11.05.2007 року в розмірі 118 575,10 доларів США за безпідставністю позовних вимог.
Рішення суду оскаржив представник відповідача ОСОБА_4 , просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення вимог банку.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги покликається на те, що рішення постановлене за неповно з'ясованих обставин, що мають значення для вирішення спору, невідповідності висновків суду обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального та процесуального права. Заборгованість боржника є непогашеною, незважаючи на прийняте рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, стягнення за цим рішенням не проводилось, зобов'язання відповідача за кредитним договором не припинились. Банком подано до позовної заяви чіткий розрахунок заборгованості, що не підтверджує висновків суду про необгрунтованість суми заборгованості. Оскаржуваним рішенням не обґрунтовано причин та підстав відмови у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості з відповідача ОСОБА_3.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта ОСОБА_4, відповідача ОСОБА_2, її представника ОСОБА_5, перевіривши матеріали справи, межі та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Франківського районного суду м. Львова від 28.02.2012 року позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено у повному обсязі та стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість по кредитному договору № 602/25-184 від 28.12.2005 р. в сумі еквівалентній національній валюті України за офіційним курсом НБУ станом на дату розрахунку - 244248,09 грн. Звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечними договорами №6421 та №1765, предметом якої є нерухоме майно - квартира по вул. Героїв УПА, 6/14 у м. Львові загальною площею 56,7 кв.м та комора в підвалі 2,4 кв.
Зазначеним вище рішенням встановлено, що іпотечні договори №6421 та №1765, (предметом яких є квартира по вул. Героїв УПА та комора у підвалі) були укладені між позивачем та відповідачем 29.12.2005 р. та 11.05.2007 р. з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами № 602/25-184 від 28.12.2005 р. та № 600/07-081 від 11.05.2007 р.
На підставі рішення суду від 28.02.2012 р. позивачу ПАТ «Укрсоцбанк» виданий виконавчий лист від 28.02.2012 р., який було скеровано на виконання в Франківський відділ державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, однак 25.06.2014 р. державним виконавцем Франківського відділу ДВС ЛМУЮ винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу в зв'язку з прийняттям Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 1304-УІІ від 03.06.14 р.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив про те, що оскільки рішенням суду уже стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість по кредитному договору та звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечними договорами, то вимоги про стягнення повторної заборгованості суперечать нормам закону, та мотивував тим, що після набрання законної сили рішенням суду, не можна знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оскаржувати в іншому процесі встановлені судом факти та правовідносини. На повторне стягнення тіла кредиту не можуть бути отримані суми, передбачені частиною другою статті 625 ЦК, банк не обгрунтував суму заборгованості за відсотками та пенею, окрім того позивач, банк, не взяв до уваги чинність закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та не взяв до уваги відсутність іншого закону, який би врегульовував питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості. Позивач не врахував те, що в період часу 01.06.2011 року по 10.04.2014р. ОСОБА_2 перебувала у Львівському слідчому ізоляторі.
Однак, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, враховуючи наступне.
Як видно з матеріалів справи, Франківським районним судом міста Львова постановлено рішення по справі № 2/1326/970/2012, яким задоволено позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на заставлене майно, вирішено: Стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість по кредитному договорі № 602/25-184 від 24.12.2005 р. в загальній сумі еквівалентно в національній валюті України за офіційним курсом НБУ станом на дату розрахунку 244 248,09 грн. та заборгованість по договору № 600/07-081 від 11.05.2007 р. в загальній сумі еквівалентно в національній валюті України за офіційним курсом НБУ станом на дату розрахунку 1 964 033,18 грн., та звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечними договорами № 6421 та № 1765, предметом якої є нерухоме майно - квартира по вул. Героїв УПА, 6/14 у м. Львові загальною площею 56,7 кв.м та комору в підвалі 2,4 кв.м. Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ПАТ «Укрсоцбанк» судові витрати 1 700,00 грн. судового збору та 120,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Станом на дату постановления оскаржуваного рішення квартира по вул. Героїв УПА, 6/14 у м. Львові , яка належить боржнику ОСОБА_2 та є предметом іпотеки , в ході виконавчого провадження не реалізована, стягнення за виконавчими листами на виконання рішення Франківського районного суду міста Львова від 28.02.2012 по справі № 2/1326/970/2012 не проводилось, що підтверджено сторонами.
Таким чином, заборгованість за договором кредиту № 600/07-081 від 11.05.2007 є не погашеною, а тому доводи апелянта про те, що зобов'язання не є припиненим та банк має право на вимоги з повернення кредиту заслуговує на увагу.
Так, відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки повинно привестисторони до задоволення вимог кредитора за основним зобов'язанням, і тільки ця обставина може бутипідставою для припинення зобов'язання як такого, що вважається виконаним згідно зі ст. 599 ЦК України.
Забезпечувальне зобов'язання має похідний характер, а не альтернативний основному.
Враховуючи наведене, наявність вищевказаного судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, та не звільняє позичальника від відповідальності за невиконання зобов'язання.
Аналогічної правової позиції дотримується Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у абзаці 1,2 пункту 17 постанови № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст. ст. 599-601, 604-609 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526,599 ЦК України.
Пунктом 9 вказаної постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснено, що право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором, належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).
Таке право виражається зокрема можливістю: дострокового стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявленння відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявления вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо).
Також у абзаці 2 пункту 9 зазначеної вище постанови визначена позиція по правовідносинам аналогічним у даній справі - «Задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предметіпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя затим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом непогашена».
Не заслуговує на увагу посилання суду першої інстанції і на відсутність іншого закону, який би мав врегульовувати питання повернення кредитів в іноземній валюті, окрім закону, який визначає мораторій щодо звернення стягнення на майно громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, оскільки право звернення з позовом обмежується певними процесуальними строками, від дотримання яких залежить відновлення порушеного права, а тому, зважаючи на такі обмеження (мораторій) та наявність у банку права на звернення з позовом в інший спосіб, такі твердження є безпідставними.
Як видно з матеріалів справи, в підтвердження наявності заборгованості ОСОБА_2 по кредитному договору № 600/07-081 від 11.05.2007 разом із позовною заявою надано суду розрахунок заборгованості станом на 26.07.2012, в котрому відображена заборгованість позичальника по зазначеному кредитному договору з відповідними датами кількістю днів та визначеними сумами заборгованості за кредитом, за відсотками, розміру пені за несвоєчасне повернення кредиту, відсотків /а.с. 9/. Визначені суми заборгованості жодними належними та допустимими доказами не спростовані.
Як видно з матеріалів справи, в забезпечення виконання зобов'язань за Договором кредиту від 01.06.2007 між Кредитором (банком) та ОСОБА_3 (поручитель) укладено Договір поруки № 600/09-171 від 01.06.2007р., відповідно до якого Поручитель зобов'язався перед Кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання Позичальником зобов'язань щодо повернення суми Кредиту, сплати відсотків за користування Кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених Договором кредиту.
Відповідно до ч.1 ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Згідно з ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Згідно з ч.1 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 2 ст. 554 ЦК України).
Відтак, твердження суду про те, що стягнення заборгованості з основного боржника та звернення стягнення на предмет іпотеки унеможливлює звертатись з позовом про солідарне стягнення заборгованості з боржника та фінансового поручителя є безпідставним з огляду на те, що рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не виконано, поручитель згідно договору поруки у разі порушення зобов'язання боржником відповідає перед кредитором як солідарний боржник у тому ж обсязі.
Враховуючи наведене, рішення суду, як таке, що не відповідає вимогам матеріального закону й дійсним обставинам справи відповідно до вимог ч.1 ст.309 ЦПК України залишатися в законній силі не може й підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позовних вимог.
Керуючись п.2 ч.1 ст.307, ч.1 ст. 309, ст.ст.313, 319 ЦПК України, колегія суддів ,-
вирішила:
апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» задовольнити. Рішення Франківського районного суду м.Львова від 15 червня 2015 року скасувати та ухвалити нове, яким позов Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість за договором про надання не відновлюваної кредитної лінії № 600/07-081 від 11.05.2007 р. в розмірі 118575,10 дол. США, що еквівалентно 1 869 854,67 грн., та судовий збір в розмірі 3 654 грн. у рівних частках з кожного.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскарженим в касаційному порядку протягом двадцяти днів подачею касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий Береза В.І.
Судді: Бойко С.М.
Штефаніца Ю.Г.